6 травня, помер український письменник Григорій Половинко – історик, письменник, журналіст і художник. Він до останнього залишався на окупованій частині Луганської області та не ховав своєї проукраїнської позиції: продовжував писати українські вірші, п’єси для театрів, створив Музей козацтва. А на свій ювілей перетнув лінію розмежування, щоб відсвяткувати важливу дати під синьо-жовтими прапорами.
Скалічена рука
У 8 років Григорій Половинко підірвався на міні, пошкодив праву руку, яка так і не почала «повноцінно працювати». Тоді він навчився малювати лівою рукою. Хотів вступити до Харківського художнього училища, але там відмовили, бо не захотіли брати учня зі скаліченою рукою.
А потім його визнали талановитим художником, чиї полотна є у приватних колекціях в Україні, Болгарії, Італії, Швеції, Німеччини, Чилі та Ізраїлю.
Любив історію
Навчався на історичному факультеті Луганського педагогічного університету, звідки його двічі виганяли за «націоналізм». Але все ж таки вищу освіту за історичним фахом отримав. Григорій Половинко був автором публіцистичних досліджень «Донбас – земля запорожців», «Сербська гілка луганського дерева», «Від Кальміуса до Лугані» та «Князь Ігор в історії і в «Слові о полку Ігоревім». Тема запорозьких козаків була його однією з його найулюбленіших. Вона ж знайшла місце не лише в його дослідженнях, але й віршах: «Половецький полин», «Підкови чужих коней», «Шлях на Чигирин», «Козацький марш».
Землисте і чорне, зі скіфського степу
Непрохано слово з`явилось мені.
Тому я у вічі поглянув і терпко
Щось в серці озвалось. Отам. В глибині.
Писав та грав в театрі
Половинко працював вчителем в школі разом із дружиною. Створили там справжній шкільний театр. Ставили там повнометражні вистави: «Сорочинський ярмарок» М.Гоголя, «За двома зайцями» М. Старицького, чи «Мина Мазайло» М. Куліша. У спектаклях разом з учнями грали їхні батьки та вчителі. Такий досвід шкільного виховання тривалий час пропагували на всю Україну.
Пізніше створив Народний театр у Кремінній.
Своїми творами Половинко ламав стереотипну історію Луганщини. У східному регіоні був культ особистості Стаханова – «героя праці, родоначальника руху передовиків виробництва, які дали приголомшливий економічний ефект». Цей культ нав'язувала радянська влада. Проте мало хто знав, що за цим шаленим успіхом стояло зламане життя самого Стаханова. У своїй театральній п'єсі Половинко показує, як піар-кампанія створила народного героя, а потім жбурнула в шахтарське містечко, і він нікому був не потрібен. Григорій Половинко ставив цю виставу в період, коли на Донбасі почали закривати шахти. Це була справжня трагедія для шахтарських родин. А тому виставу сприйняли на «ура!».
У 2009 році написав п'єсу «Мс'є Небаба або Запорожець в Парижі», в основі якої історичний факт служба у 1646 році сотника Мартина Небаби при французькому дворі. Цю п'єсу показував Запорізький обласний театр. Також саме йому належить авторство п'єс для Луганського обласного українського музично-драматичного театру – «Усміхнись мені, доле», «Свистунівська республіка», «Нові фараони». Цікаво, що деякі з них досі грають в окупованому Луганську.
Просвітницька діяльність
У 1993-1995 роках очолював міську організацію «Просвіти» в місті Сєвєродонецьк. Редагував газету «Сіверський край». Саме Григорій Половинко був ініціатором проведення поетичного фестивалю «Слобожанский Луг». До його відкриття підготував серію антологій – «100 луганських поетів», «Так ніхто не любив», «Антологія перекладу».
У Святотроїцькому кафедральному соборі УПЦ КП м. Луганськ створив музей казацтва, в якому представлені експонати побуту українського селянства 18-19 ст. та висвітлена історія українських козаків. А також Половинко проводив художні виставки і літературні українські вечори.
Літературне пророцтво
У 2012 році Григорій написав драматичний твір «Свистунівська республіка», яка стала пророчою для Донбасу.
«Я не очікував, що абсурдність вигаданої Свистунівської республіки матиме багато спільних рис з сучасними і, на жаль, реальними «республіками» на Донбасі», – згадував Половинко.
Важливий ювілей
У 2016 році Половинко відсвяткував своє 70-річчя. Задля цього перетнув лінію розмежування, щоб зустріти нове десятиріччя на синьо-жовтій землі. Письменник згадував, що виїхати у 2014 році не зміг через родинні обставини. А коли можливість наче з'явилася, вирішив, що можна залишатися патріотом і в «лігві ворога». Продовжував писати українські п'єси, які гралися на сцені місцевого театру, проводив виставки про українських козаків та українське коріння Донбасу.
Синіють терикони, як шоломи,
За вибалками, ген, у далині.
От-от, здається, крізь віків розломи
Постане військо з князем на коні.
Український поет-шістдесятник Іван Низовий сказав про Григорія Половинка: «Немає в сучасній українській поезії рівного йому…»