Сьогодні (7 квітня) виповнюється 75 років українському поетові Василю Голобородьку. Для декого з українців більше відомий Голобородько із серіалу «Слуга народу», зіграний Володимиром Зеленським, котрого обрали потім не кіношним, а справжнім президентом України. Однак невідомо, хто з цих двох голобородьків залишиться в історії через десятиліття. Поет-шістдесятник Голобородько не є автором «з минулого», наполіг в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода письменник Сергій Жадан. Із творів ювіляра можна зрозуміти про українців набагато більше, ніж зі свіжих журналістських, політичних оглядів, вважає Жадан. І наголошує: треба не пафосні привітання від влади, а допомога людині, яка змушена була внаслідок російської агресії залишити рідну Луганщину і шість років живе у непридатних умовах. Треба нагадувати очільникам, що Україна складається не лише з політиків або олігархів. Її обличчям є не вони, а такі митці, як Василь Голобородько, наголосив Сергій Жадан.
– Я Василя Голобородька люблю і ціную ще з дуже раннього віку. Пам’ятаю, коли вперше мені до рук потрапила його збірка «Ікар на метеликових крилах» (вона вийшла друком 1990 року, в останні роки Радянського Союзу). І, власне, для мене це була така дивина, що на моїй рідній Луганщині живе такий поет, живе у селі Адріанополі (Перевальський район Луганської області – ред). Й відтоді у моєму поетичному світі Василь Голобородько завжди був присутній.
Він займав і займає до сьогодні дуже важливе і значне місце. Я справді його читаю, перечитую, для мене це дуже важливий голос. І незалежно від того, що ми – земляки і що він – із Луганщини. Мені здається, що це – один із найоригінальніших поетів.
Те, що він зі Сходу України, вчергове підтверджує, що всі стереотипи про відмінність Сходу-Заходу, про поділ між різними регіонами України, все це насправді – технології
З одного боку, таких от страшенно українських поетичних голосів, а з іншого боку, надзвичайно універсальних. Мені здається, саме Голобородька можна перекладати іншими мовами і за цими віршами про нас можна зрозуміти про нас набагато більше, ніж, скажімо, з якихось підручників чи документальних, чи журналістських, чи політичних оглядів. Тому, фактично, це таке щастя, що в нас є Голобородько.
А те, що він зі Сходу України, вчергове підтверджує, що всі ці стереотипи про відмінність Сходу-Заходу, про поділ між різними регіонами України, все це насправді – технології. Вони штучні, вони ні про що не свідчать. Тому що Україну можна любити і у Станиці Луганській, і у Мукачевому, і у Сімферополі, і на Хуторі Михайлівському.
– Вас, пане Жадан, читає молода авдиторія. А творчість Василя Голобородька – поета старшого покоління, порівняно з вами, як сприймає нинішня молодь? Чи не помічаєте ви такої оцінки – «дійсно, талановитий митець, але це вже минуле»? Чим письменник Голобородько приваблює сучасного молодого читача?
– Для розумного молодого читача Василь Голобородько безперечно має бути цікавим. Бо насправді сучасність, актуальність не вимірюється часовою історичною хронологією.
Поезія поетів, які стартували у шістдесятих роках, того ж таки Голобородька чи Грицька Чубая, Тараса Мельничука не втратила актуальності й навряд чи втратить її найближчими десятиліттями
Мені здається, той таки Михайль Семенко або Ґео Шкурупій або Богдан-Ігор Антонич є набагато сучаснішими, актуальнішими за багатьох із мого покоління. Бо коли вони жили, вони трішки випередили час. І зараз не вони мають встигати за часом, а час за ними женеться.
І поезія поетів, які стартували у шістдесятих роках, того ж таки Голобородька чи Грицька Чубая, чи Тараса Мельничука не втратила своєї актуальності й навряд чи втратить її найближчими десятиліттями. А загалом, якщо говорити про «шістдесятників», обходячи речі офіціозу/неофіціозу, для мене особисто це було перше поетичне покоління, до якого я звертався і яких я читав. Це, зокрема, Іван Драч (я дуже люблю раннього Драча) і Дмитро Павличко, і Микола Вінграновський, і Ліна Костенко…
– … ювілей Ліни Костенко теж відзначали недавно…
– … Це живі вірші, це жива література, яка творилася в наш час, у просторі, в якому ми підростали. І це було неймовірне відчуття. Тому для мене ці голоси важливі. Й тому я не схильний до заперечення, до скидання титанів із пароплава сучасності.
Я не схильний до скидання титанів із пароплава сучасності
Для мене було великою втіхою й честю чомусь у них навчатися.
– Повертаючись саме до Василя Голобородька. У березні 2014 року ви, пане Жадан, фізично постраждали від насилля у Харкові, під час подій в ОДА, яку на певний час захопили тоді «оплотівці» і так звані «туристи» з російського Бєлгорода. Харків тоді відстояли і він залишився українським. А Луганськ тимчасово окупований, того ж 2014 року Василь Голобородько змушений був залишити рідну Луганщину, залишити обласний центр. Тобто, письменник, якого забороняли в радянські часи, дочекався часу, коли його книжки друкують, дочекався незалежності України і після цього стається такий драматичний виверт долі. Погодитеся, що це не кожен митець, навіть найталановитіший, таке може придумати?
Україну можна любити і у Станиці Луганській, і у Мукачевому, і у Сімферополі, і на Хуторі Михайлівському
– Безперечно, це драматичний момент, але він драматичний для нас усіх. Тому що дуже багато людей з проукраїнською позицією змушені були залишити Луганськ і окуповані райони Луганщини. Так, це трагедія, це біда і лишається нагадувати тим нашим співвітчизникам, які цього не розуміють, що насправді це – українські території й підтримувати людей, які змушені були звідси виїхати. Тому що це – наші співвітчизники, наші українці. І думати, що ми туди обов’язково повернемося.
– І Василь Голобородько теж повернеться.
– Ну, так, це була б вершина справедливості. До речі, користуючись нагодою… Я пам’ятаю, що рік тому ми збирали підписи і намагалися звернутися до представників влади з приводу поганих побутових умов Василя Івановича.
Скільки завгодно можемо говорити про його геніальність, як багато ця людина важить для української культури, але те, що один із найбільших українських поетів, лауреат Шевченківської премії насправді не має даху над головою, це не дуже добре свідчить про нас усіх.
Україна складається не лише з політиків, з олігархів
Тому хотілося б, щоб крім усіх абсолютно справедливих і доречних слів подяки й поваги до Василя Голобородька, щоб вирішувалися його нагальні питання.
Мені здається, такі моменти слід нагадувати українській державі, українським очільникам. Нагадувати, що Україна складається не лише з політиків, з олігархів, а великою мірою вона складається з поетів, режисерів, музикантів. Тих, хто формує обличчя, інтонацію України і українського суспільства.
(Після вимушеного залишення Луганська Василь Голобородько тимчасово, хоча насправді вже шість років, проживає в Будинку творчості в місті Ірпінь на Київщині – ред.)
