Залишаємось і сподіваємося на краще – українські доглядальниці в Італії часів епідемії

Рим – Через епідемію коронавірусу в Італії багато українських трудових мігрантів, які працюють у сфері домашнього сектору, опинилися у скрутному, але не безнадійному становищі. Деякі роботодавці не потребують уже їхніх послуг, інші на період кризи призупинили робочі відносини, а хтось, навпаки, саме нині потребує послуги для догляду за хворими батьками. Якщо люди і залишилися без роботи, то вдається знайти іншу або нарешті легалізувати свій робочий статус. Решта особливо, якщо працювали без трудового контракту, сподіваються на економічну підтримку від держави. Поки що італійський уряд не передбачив фінансової допомоги для цієї категорії працівників. Доля багатьох – у руках родин-роботодавців.

Немає лиха без добра. Працювала без контракту, а тепер трудовий статус легалізований. Приблизно так змальовує свою ситуацію 38-річна тернопільчанка (не хоче вказувати імені), яка протягом 15 років на заробітках у Неаполі. До епідемічної кризи вона тривалий час без трудової угоди працювала у родині пенсіонерів і допомагала там по господарству (кольф). Але жінка жила окремо в орендованій кімнаті, прилаштувалася до вільного способу життя і щодня ходила на роботу «на години».

У зв’язку з епідемією, що почалася в країні наприкінці лютого, господарі попросили її не приходити у березні та квітні. За перший місяць зарплату отримала, за другий – ні. Жінка живе на власні заощадження та не відмовляється від допомоги співвітчизників. Домовилася з родиною, що вона відновить роботу у травні, але вже із належним контрактом та новими умовами праці, які пов’язані з продовженням епідемії вірусу.

«Мене попередили господарі, щоб я не принесла вірусу, буду жити при них і маю обмежити своє пересування. На жаль, це знову та сама тюрма, позбавлення свободи, не доведи Господи, знову депресія… Буде важко багатьом нашим людям цьогоріч. Господарі висувають умови, і якщо не погоджуєшся, вони знайдуть інших, більш терплячих філіппінок чи індіанок. Але, вважаю, мені ще пощастило з господарями», – розповіла вона у розмові з Радіо Свобода.

Іванка Мельниченко, уродженка Тисмениці, втратила роботу в Римі з початком карантину в березні. У будинку для літніх людей, де вона працювала кухарем, значно скоротили штат – і її розрахували. Протягом місяця безробіття їй вдалося взяти від комуни талон на суму 200 євро на витрати у продуктових крамницях. Невдовзі знайшла роботу доглядальниці (баданте) за літньою неспроможною жінкою. Італійська сім’я відразу запропонувала українці оформити робочі відносини, щоб жінка також мала змогу безперешкодно пересуватися в умовах суворого карантину.

«Я не дуже переживаю заразитися вірусом, не думаю про це. Сім’я подбала про захисні маски та дезінфікуючі засоби. Думаю, на такі роботи попит був і буде, просто важче тепер знайти вигідніші умови, щоб окремо жити і мати більше вільного часу», – розповідає Іванка.

Хто зберіг роботу, а хто втратив

Ці українки поповнили число домашніх легальних працівників в Італії, яких налічують близько 860 тисяч. Водночас в країні – понад мільйон людей у сфері домашніх послуг працюють «на чорно», без укладення трудових угод. Загалом таких робітників в Італії нараховують 2 мільйони. На сьогодні як легальні, так і нелегальні працівники очікують новин з урядових палаців. За даними Міністерства праці та соціальної політики Італії, з-поміж зареєстрованих українців (понад 235 тисяч станом на 2018 рік) дві третини з них (62%) задіяні саме у домашньому секторі. І це лише офіційні цифри. За даними українських джерел, вихідців з України на півострові утричі більше. Епідемічна криза різною мірою вплинула на роботу таких трудових мігрантів з України.

Капрі, Італія, 24 квітня 2020 року

«Є три категорії. Ті, що лишилися жити при літніх людях, сім’ї залишили своїх батьків на цих робітниць, вони ізольовані з літніми людьми в хаті і працюють цілодобово всі дні. У законний вихідний і не дуже вийдеш в умовах карантину. Такі люди зберегли роботу, дотримуються правил ізоляції і часом не виходять навіть на закупи. Друга категорія – це люди, які втрачають роботу, бо через карантин сім’ї взяли опіку над батьками і доглядальниць розраховують або переривають відносини. Але якщо робочі відносини були довготривалими, то рідко звільняють. Це здебільшого йдеться про короткотривалі робочі відносини. Інша категорія – коли люди самі бояться йти на роботу доглядати перехворілих на вірус, спрацьовує інстинкт самозбереження», – поділилася спостереженнями Галина Сторожинська, консультант з трудового права, співробітниця італійської профспілки CISL у місті Брешії (Ломбардія).

За її словами, більше потерпіли люди, які працювали погодинно, жили окремо від роботодавця або й зовсім в іншій комуні та ще й без контракту. Їх тепер називають «невидимі серед невидимих», бо ж навіть контрактники вважаються «невидимими» через відсутність на сьогодні державної економічної підтримки і для них. За даними італійської профспілки цієї категорії Assindatcolf, тисячам баданте і кольф господарі вказали на двері чи через страх, що принесуть вірус у їхні помешкання, чи у самих на карантині з’явилася можливість доглядати за рідними або займатися домашнім господарством. Без праці лишаються і контрактники: у першій половині квітня звільнення збільшилися на 30 відсотків, порівняно з цим місяцем минулого року, інформує Assindatcolf.

Життя на карантині. Коронавірус перетворює міста на привиди – відео

В очікуванні державної допомоги

«Ці робітники випали з-під уваги уряду. І їм не передбачені державні виплати на час епідемічної кризи, їм не передбачені гроші з фонду допомоги з тимчасового безробіття, як для робітників інших категорій та приватних підприємців. Уряд доручив місцевим владам з обласних бюджетів допомогти домашнім робітникам, але цього не зробили, за винятком Сардинії. Планують виплачувати допомогу усім, хто економічно постраждав внаслідок цієї кризи, йдеться про так званий «дохід з причин надзвичайної ситуації» за наявності легального статусу перебування в країні. Але якщо втратили зовсім роботу і був контракт, то краще подаватися на виплату допомоги з безробіття», – радить Галина Сторожинська, фахівець з трудового права в Італії.

Найближчими днями уряд планує ухвалити надання фінансової допомоги домашнім працівникам від 200 до 400 євро. Така підтримка розрахована для тих, кого звільнили, з ким призупинили трудові відносини або хто хворів. Поки кабінет міністрів працює над тим, щоб надолужити брак уваги до категорії домашніх працівників у законі, залишаються у підвішеному стані ті, які працювали без трудової угоди. Якщо не вдається оформити контракт, то працювати стало просто неможливо й тому, що без цього документа не можна підтвердити причину виходу з дому.

Але якщо нелегальні працівники ще можуть сподіватися на отримання згаданого «доходу через надзвичайну ситуацію» (що розглядають урядовці), то майже безнадійною виглядає ситуація для 200 тисяч працівників домашнього сектору, які не мають ні контракту, ні навіть дозволу на проживання в Італії (пермессо). «У кого немає дозволу на проживання, той не має права навіть на продуктові талони. Ці люди практично невидимі», – пояснює Сара Ґомез із профспілки CGIL в області Лаціо на шпальтах Il Fatto Quotidiano. Понад 70 відсотків працівників – це жінки-іноземки.

Легалізувати чи ні?

У зв’язку з негативними соціальними та економічними наслідками епідемії та з метою подолання феномену «невидимих» у суспільстві всерйоз порушили тему про доцільність масової легалізації робітників-нелегалів різних категорій. Особливо проблема загострилася під час епідемічної кризи, коли багатьох працівників-нелегалів звільнили, вони позбавлені соціального захисту та комплексної медичної допомоги. Зокрема, нелегали можуть звертатися до лікарень, у відділення швидкої допомоги, але не можуть стати на облік до дільничого лікаря, що в умовах епідемії загрожує колективному здоров’ю та громадському порядку.

Тому низка економістів, юристів, соціологів та імунологів (370 підписантів) звернулися до влади з пропозицією провести легалізацію іноземців, які незаконно перебувають в країні. «Як можна думати, що «друга фаза» (початок послаблення карантину з 4 травня – ред.) може функціонувати, коли 600 тисяч працівників-привидів будуть уникати медичних перевірок?» – запитує один з підписантів Леонардо Беккетті, викладач політичної економіки римського університету Tor Vergata.

Якщо уряд і наважиться на легалізацію найближчим часом, то вона стосуватиметься лише іноземних працівників, задіяних на сільськогосподарських роботах. Цей план уже погодили відповідні міністерства. На сільгоспугіддях Італії для збору врожаю потребують понад 250 тисяч робітників. Міністр сільського господарства Тереза Белланова під час виступу в парламенті запропонувала легалізувати саме їх.

Проти цього категорично виступають лідери провідних правих партій Маттео Сальвіні («Північна ліга») і Джорджа Меллоні («Брати Італії»), які погрожують вийти на барикади. «Неймовірно…Міністр Белланова замість того, щоб дати роботу італійцям, думає про легалізацію армії іноземців-нелегалів», – написав у фейсбуці Сальвіні, колишній міністр внутрішніх справ, котрий активно провадив антиімміграційну політику. Оглядачі зауважують, що на сьогодні коаліції популістів та лівоцентристів на чолі із Джузеппе Конте навряд чи вистачить політичної волі, щоб залучити до планованої легалізації ще й домашніх робітників.

«Я вірю, що буде краще»

Щодо майбутнього працівників домашнього сектору, то невизначеними залишається низка інших питань. Як відгукнеться нинішня криза на ринку праці згаданої категорії? Як взагалі велика втрата людей похилого віку від COVID-19 вплине на цей сектор італійської економіки, що складає 1,2 відсотка ВВП країни?

Мігранти з України, які давно освоїлися на півострові, хоч і висловлюють переживання, але не вважають ситуацію безнадійною. «Я вірю, що буде краще, це все пройде, і я зможу поїхати в гості в Україну. Хтозна, як тут буде з такою роботою для нас. Дочка моєї синьйори все каже, як щойно буде місце у будинку для літніх людей, вони туди матір відвезуть. А нині стільки людей повмирало у цих структурах, очевидно, що місця звільнилися», – ділиться думками жінка з Тернопільщини, яка кілька років доглядає у Брешії 92-літню синьйору з недугою Альцгаймера. Українка з початку карантину ізолювалася з бабцею, діти якої живуть далеко. Доглядальниця виявилася єдиним порятунком для італійської сім’ї у цій ситуації, і про припинення співпраці не йшлося.

31-річній уродженці Львівщини, яка доглядала літню жінку на Сардинії, пощастило менше, але вона не дуже журиться. «Сім’я призупинила дію трудової угоди на період карантину. Там дочка бабці поки що не працює і її доглядає. Сподіваюся повернутися на роботу, і що все вирішиться з моїми документами тут. Я маю проблеми зі здоров’ям, думаю лікуватися в Італії, тому робитиму усе, щоб тут залишитися», – розповіла молода жінка на мікрофон Радіо Свобода.

За словами активістів українських громад на Апеннінах, через кризу коронавірусу півострів покинули і збираються виїхати переважно ті, у кого були короткострокові візи або надзвичайні сімейні обставини. Переважна більшість трудових мігрантів, попри складність ситуації, дають собі раду і не планують повертатися на батьківщину. Ба більше, вважають необхідним залишатися на заробітках, щоб активніше допомагати рідним в Україні, де внаслідок епідемії також неминуча економічна скрута.