Газета «День» коментує спільну заяву Трампа і Путіна на відзначення 75-ї річниці зустрічі на Ельбі. Автор статті Ігор Сюндюков нагадує, що 10 років тому Путін заявив, що Росія здобула б перемогу над нацизмом в Другій світовій війні й без України та інших республік колишнього СРСР. «Тоді ця декларація шовіністичного «побєдобєсія», що стрімко набирала силу, залишилась без належної відповіді української влади (читай Януковича), що є цілком зрозумілим», – зазначає дописувач.
Минуло майже 10 років. Імперський реваншизм Росії, не отримавши належної відсічі з боку цивілізованих країн Заходу, за цей час набув справді небезпечних форм.
Видання пише, що Путін і Трамп багато слів присвятили «духові Ельби», котрий «є прикладом того, як наші країни можуть відкласти в сторону суперечності, збудувати довіру і співпрацювати». Але при цьому президенти не сказали ні слова про те, що лише українці, не враховуючи інші не російські нації СРСР, складали в Радянській армії від чверті до третини солдатів. Тобто, по суті, заява Путіна, як зазначає автор статті, ігнорує внесок народів СРСР у перемогу, натомість сказано лише про Росію, яка привласнила собі цю перемогу.
У війні загинули щонайменше 8 мільйонів українців. Слова заяви: «ми віддаємо данину поваги, доблесті і мужності всіх тих, хто разом бився для розгрому фашизму» – м’яко кажучи, не переконливі, зазначає дописувач. Адже фактично в полі уваги – лише жертви Росії.
Відтак київська влада обов’язково має відреагувати. Якщо вона цього не зробить, то, інакше, як підіграванням путінському «побєдобєсію», це важко буде назвати, наголошує автор статті, що так і називається «Навіщо підігравати «побєдобєсію»?»
Коментує газета «День» і відставку керівників державної податкової та митної служб Сергія Верланова та Максима Нефьодова. Експерт видання народний депутат Ярослав Железняк переконує, що влада ще раз засвідчила, що готова зливати чесних та порядних людей з команди. Все, як у серіалі – використали на сезон і викинули.
Добре, що звільняють цілими командами, каже далі депутат. Як мінімум, це показує, що останній рік на верхньому рівні ніхто не готовий був виконувати «вказівки» чи «програму». Виглядає так, що ще трішки часу, і наступним, хто «втратить довіру», буде парламент. І зливати будуть його так само швидко, як і всіх інших членів команди. Просто в наступній серії. Про це йдеться в матеріалі «Ми старалися як могли».
«Фірма для міністра: хто такий новий глава МОЗ Степанов та до чого тут Коломойський» – у статті під таким заголовком газета «Україна молода» розповідає про кар'єрний шлях Максима Степанова. Авторка статті Тетяна Пархомчук зазначає, що якою б не була гойдалка його сходження, фоновий політичний бекграунд Максима Степанова – це тісні зв’язки з Ігорем Коломойським.
За твердженням журналістки, свого часу Степанов вів спільний бізнес з Ігорем Діденком, якого вважають людиною Ігоря Коломойського. Так, у 2007 році Діденко й Степанов були співзасновниками підприємства «Укрмінерал», що займається видобутком декоративного каменю, вапняку, глини й крейди.
«Окрім цього, кумом і близьким другом Степанова є інша наближена до дніпропетровського олігарха людина – екс-«губернатор» Одещини Ігор Палиця. Він давній соратник Коломойського і відповідає за паливно-енергетичний комплекс», – зазначає авторка статті.
Про те, що стоїть за прагнення повернути в політику України Міхеїла Саакашвілі, розповідає газета «День». Експерти видання стверджують, що це олігархи запропонували президенту сценарій, який засвідчив, що він не може змусити фракцію слідувати своїм адміністративним примхам.
Зокрема, журналіст Юрій Бутусов вважає, що багато груп впливу серед «слуг» побоюються непередбачуваних змін балансу сил в уряді і влади в цілому. Повна непублічність лобіювання Саакашвілі показує, що президент зовсім не про реформу думає, призначаючи таким чином Саакашвілі.
Експерта вражає: на якому примітивному рівні перебуває управління державою. Все керівництво країни кілька днів витрачає виключно на одне кадрове питання, маючи в руках узагалі всю повноту влади. Як видно, мати владу і бути владою – це різні речі, зазначає журналіст. Заголовок матеріалу – «Що стоїть за «планом повернення»?»