Хто, як та навіщо розгойдує мовне питання, досліджує «Український тиждень». Автор статті Роман Малко переконаний, що мова ще довго лишатиметься чутливим інструментом у політичних та геополітичних іграх, бо це зброя. І не скористатися в умовах гібридного протистояння таким потужним чинником було б нерозумно. Принаймні ті, хто зацікавлений у дестабілізації внутрішньої ситуації в країні, зроблять усе можливе й неможливе, щоб його застосувати.
І хоча чинна влада зараз не показує особливого бажання втручатися у сферу мови, її можуть до цього легко підштовхнути, попереджає дописувач. Регулярні спроби погойдати мовну тему, що до них удаються прокремлівські сили, поміж якими завжди знайдеться місце представникам президентської фракції, саме на це й спрямовані.
Адепти Кремля працюють не на результат, усвідомлюючи, що його не буде, а на процес. Їм важливо, щоб мова «звучала». Для них це інструмент. На ній можна спекулювати, збирати електоральні дивіденди, нею можна розхитувати, якщо треба, ситуацію в країні. А коли ще вдасться перевести мовний дискурс із площини національної безпеки й державного будівництва, у площину прав людини та ліберальних цінностей, що й намагаються зробити, то це вже буде неабиякий успіх. Бо лише тоді з’явиться можливість по-справжньому скористатися мовною картою.
Автор статті нагадує, що під час президентської та парламентської кампаній наперекір Порошенкові на мовних питаннях представники Зе-команди із задоволенням спекулювали, використовуючи кремлівські наративи. Після виборів ситуація не змінилася, лише перетекла в інше річище.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Путін задіяв угруповання «ДНР» у війні з українською мовою»Тепер зневажливих заяв стало менше, зате перейшли до конструктиву. Максим Бужанський затято воює з мовним та освітнім законами, Андрій Богдан, ще будучи головою президентського офісу, пропонував дозволити Донецькій і Луганській областям розмовляти російською в обмін на мир, а Олексій Устенко, скажімо, твердить, нібито Росія напала на Україну 2014-го саме через закон про мову. Загалом у автора склалось враження, що «слуги» намагаються розхитати ситуацію й вибрали мову як один з найбільших подразників для суспільства. Утім, для Володимира Зеленського та його команди влазити в питання мови сьогодні не на часі, зазначає дописувач. Адже у них і так забагато проблем, яким невідомо як дати раду. Стаття називається «Примара ревізії».
Вже колишній прем’єр-міністр Олексій Гончарук не запам’ятався палкими промовами під час свого перебування на чолі Кабміну, констатує «Український тиждень». Найбільш пам’ятний публічний виступ узагалі пов’язаний із його мовчанням. На початку січня Гончарук протягом 10 хвилин уважно слухав президента Володимира Зеленського й ствердно помахував головою майже після кожного його слова. Однак, така зговірливість не допомогла йому втриматись у прем'єрському кріслі. Було забагато скандалів навколо очолюваного ним уряду.
Хоча у більшості тих скандалів важко знайти провину самого експрем’єра, зазначає видання. Зарплати в уряді визначає не він особисто, премії за перемогу над «Газпромом» керівництву «Нафтогазу» видав також не він, а таємне прослуховування глави уряду – це взагалі кримінальна справа, і Гончарук у ній має проходити як потерпілий.
Гончарук – один із тих, хто перебував поруч із Зеленським від початку його стрімкої політичної кар’єри. Торік у квітні він святкував перемогу чинного президента в передвиборчому штабі на Парковій алеї в Києві, згодом був призначений його радником, а пізніше очолив уряд. Він і є одним із тих, хто піднісся на вершину одночасно з кандидатом у президенти Зеленським. Таких людей довкола глави держави стає дедалі менше, і цей процес триватиме й далі, переконаний автор статті Андрій Голуб. Він зауважує, що захоплення громадян новою владою потроху згасає, і рано чи пізно це позначиться на рейтингу самого президента. Заголовок статті – «У пошуках мізків».
Рятуючи рейтинги своєї команди, президент Володимир Зеленський здійснив масову ротацію в урядовій команді, пише тижневик «Новое время». У статті «Чому злили Олексія Гончарука?» експерти видання стверджують, що президент намагається перекласти весь негатив щодо державної політики та її сприйняття на когось іншого. Це вже стара українська традиція, пояснює логіку дій Банкової експерт Центру Разумкова Віктор Замятін.
Президент сподівався домогтися прориву в мирному процесі та переговорах з Кремлем, але ситуація зайшла в глухий кут. Оскільки не вдалося досягти миру, в Зеленського вирішили звернути увагу на інші питання.
До того ж президент, як нагадує в тижневику політолог Микола Давидюк, не забув Гончаруку аудіоскандалу – записів, зроблених невідомими в Кабміні, на яких прем'єр відгукувався про президента як про людину з примітивним розумінням економічних процесів.
Хоч якою б новою була команда Дениса Шмигаля, йому варто звернути пильну увагу на історію попередника. Адже причини краху Гончарука залишаються надзвичайно актуальними – у них приховані системні проблеми команди Зеленського. А тому уряд Шмигаля може завершити свій шлях точно так само, як і перший Кабмін.
Прем'єр для президента – це, передусім, громовідвід, що збирає на себе весь негатив. А новий уряд так само перехідний, як і попередній, упевнений експерт Анатолій Октисюк. І тому чергова криза не за горами. Восени в країні пройдуть місцеві вибори: якщо президент побачить, що Шмигаль тягне його рейтинг вниз, він попрощається і з ним.
Чому документ про амністію учасників Революції гідності викликає нарікання та чим загрожує його скасування, у статті «Небезпечний закон» пояснює «Український тиждень». Видання пише, що чи не єдиним запобіжником від переслідування учасників Революції гідності є закон про амністію для майданівців, що останніми роками багато критикували. Адже він фактично унеможливлював будь-які розслідування злочинів часів Майдану.
20 лютого 2020 року в стрічках новин з’явилося повідомлення, що виконувачка обов’язків голови Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова хоче скасувати Закон «Про недопущення переслідування учасників протестів», оскільки, на її думку, він «перешкоджає об’єктивно розслідувати убивства правоохоронців».
Видання наголошує – якщо закон скасувати, то всі, хто фігурував у кримінальних провадженнях, закритих за «амністією для майданівців», можуть знову опинитися під загрозою кримінального переслідування. І немає гарантій, що окремі слідчі не спробують реанімувати старі справи.