Голки під нігті, зґвалтування, зв’язування на кілька днів, побиття – це лише частина тортур, про які розповідають в’язні не «підвалів» на окупованій частині Донбасу, а виправних колоній на вільній території України. Влада, зокрема, адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби просто нехтує масовими порушеннями прав засуджених, а подекуди ретельно їх приховує, зазначають правозахисники. Вони кажуть, що нещодавній «бунт» в Олексіївській колонії №25, через який понад 20 засуджених зазнали побоїв та знущань, – вигадка керівництва закладу. Нагадують також, що історія про сексуальне насилля над учасником бойових дій у Бердянській колонії залишилася без наслідків для тюремників – жоден не був покараний кримінально. Відтак на прикладі двох виправних колоній можна побачити, чим насправді є пенітенціарна система України.
Зимовий сад, зоопарк із алігатором, клуб, церква, чистота та прийнятні умови проживання – це все є в Олексіївський виправній колонії №25 (Харківська область). Більшість в’язнів тут мають постійну роботу та заробітну плату. Тож у пенітенціарній системі України цей заклад вважають зразковим.
Але засуджені, особливо ті, що вже мають досвід, бояться потрапляти у 25-у колонію. Регулярна зайнятість тут може обернутися виснажливою роботою у дві зміни, або й цілодобовою, а будь-яка незгода з адміністрацією закладу, як стверджують, може завершитися катуванням незгодного.
Тут засудженого можуть зґвалтувати палкою, зв’язати і покинути на тиждень без води та їжі. Про це правозахисникам повідомили в’язні виправної колонії №25.
А голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров розповів Радіо Свобода: «Там дуже жорстоко карали тортурами за будь-яку непокору. З цього приводу є дуже багато свідчень тих, хто там перебував, хто звідти звільнився. Там люди навіть гинули, а це списували на різні причини. Там панує атмосфера страху».
Правозахисник каже, що поза тим «бунт» в’язнів Олександрійської колонії – є вигадкою адміністрації державної кримінально-виконавчої служби. Насправді, відбулася спроба придушити хвилю масових скарг засуджених на ситуацію в колонії та не допустити розслідувань за такими скаргами.
Події грудня-січня розгорталися на тлі того, що проти низки посадовців колонії вже відбувалося розслідування кримінальної справи. Одному з заступників начальника колонії Державне бюро розслідувань висунуло підозру у зловживанні службовим становищем, яке полягало у причетності до перепродажу продуктів харчування, що закуповувалися для виправного закладу за бюджетні кошти. Суд обрав для нього запобіжний захід – утримання під вартою.
З січня 2020 року до Олексіївської колонії з моніторинговим візитом приїхали представники Харківської правозахисної групи. Вони вислухали та отримали письмові свідчення від засуджених. Більшість скаржилися на жорстокість співробітників колонії, яку можна розцінювати як катування: побиття, зв’язування, симуляція удушення пластиковим пакетом, тортури електричним струмом.
Також в’язні говорили про доведення до самогубств, відсутність лікування, неадекватну оплату праці, вимагання коштів, зокрема, за умовно-дострокове звільнення.
Харківська правозахисна група наводить свідчення кількох в’язнів 25-ї виправної колонії:
Засудженому М. наносили удари руками і ногами по всьому тілу, викручували руки, після чого зв’язали ноги і руки скотчем, ременем прив’язали до кушетки так, щоб він ледь міг дихати, зверху повністю замотали скотчем, до рота помістили кляп, на голову одягли дві шапки і тримали сім днів у такому стані. Весь цей час його не годували, лише давали чай. В туалет він ходив під себе, від чого в нього загноїлися ноги та сідниці, а коли його розв’язали, то на цих місцях була купа черв’яків, які їли мертву плоть. Після цього М. сказали, що якщо він розповість про це, то помре в колонії від серцевої недостатності.
Засудженому Т. зв’язали руки скотчем, заткнули рота мокрою ганчіркою, били по ребрах та нирках, доки він не втратив свідомість, і так повторювалось декілька разів. Після того запхнули дерев’яну палку до анального отвору. Такі катування повторювались і в подальшому. Зокрема, Т. за вказівкою адміністрації жорстоко побили два добровільних помічника адміністрації, внаслідок чого він вчинив спробу суїциду.
Засудженого П. роздягали догола, замотували скотчем руки, оперативник сідав на спину, на голову вдягали пакет з мокрою футболкою, били по голові, палили газету на сідницях, запихали палицю в презервативі до анального отвору.
Засудженому К. зв’язали руки скотчем і вдарили в живіт. Коли він впав після удару, його почали бити руками, ногами й битою, били близько 20 хвилин. Потім оперативник сів йому на спину, а руки завів над головою таким чином, що руки дістали підлоги. В цей час засуджений відчув хрускіт та нестерпний біль. Тобто, К. спричинили травму руки, сліди якої залишились в останнього й досі. Після всього, засудженого змусили весь день підмітати алею. Знущання щодо К., за його твердженням, відбуваються мало не щодня й навіть кілька разів на день.
Протягом одного дня надати свідчення змогли лише 21 засуджений. Оскільки подібне бажання висловила ще група в’язнів, то правозахисники пообіцяли їм повернутися до колонії після різдвяних свят. Але зробити цього не вдалося.
Євген Захаров розповів, що у ніч із 7 на 8 січня адміністрація Олексіївської виправної колонії, під приводом того, що засуджені нібито готують бунт, викликала групу швидкого реагування. О 3-й годині ночі бійці витягли засуджених в одній спідній білизні на вулицю, де тоді було мінус 3 градуси за Цельсієм. В'язнів поклали обличчям на землю і зв’язали або зчепили кайданками руки за спиною. Потім їх почали волоком перетягувати до так званого штабу. Частині ув’язнених довелося лишатися на вулиці більше ніж годину.
Також правозахисник повідомив, що в’язнів змусили повзти на животах по сходах з першого поверху приміщення на другий, третій і четвертий. Кількох з них при цьому побили, в першу чергу тих, хто скаржився правозахисникам 3 січня. Засуджених із сильно обідраними ліктями, колінами та животами залишили зв’язаними до обіду наступного дня.
9 січня представники Харківської правозахисної групи повернулися, але до колонії потрапити не змогли. Не пустили їх до виправного закладу і 11 січня. А 10-го правозахисникам закрили доступ до колонії №43, де вони намагалися провести огляд і фіксування тілесних ушкоджень засуджених, переведених із колонії №25.
Харківська правозахисна група звернулася із заявами про злочини, вчинені у 25-й колонії, до Державного бюро розслідувань та Офісу генерального прокурора України. Прокуратура порушила низку проваджень за цими заявами. Але частину засуджених, які зазнали катувань, ще 8 січня змусили відмовитися від претензій і надати свідчення, що вони чинили опір співробітникам колонії та перешкоджали обшуку, і нібито саме тому проти них застосовували фізичну силу і спецзасоби, припустив у розмові з Радіо Свобода Євген Захаров.
«Цю колонію закрили для наших працівників. Не пускають туди ні в як помічників народних депутатів, ні як адвокатів до своїх клієнтів. Це триває вже тиждень. За рахунок цього недопуску адвокатів до клієнтів йде тиск на засуджених, щоб вони відкликали свої заяви. Щоб вони визнали, що порушень з боку групи швидкого реагування не було, про які вони розповідали», – сказав правозахисник.
Застосування сили і спецзасобів до засуджених в Олексіївській колонії, підтверджує і Офіс уповноваженого з прав людини Верховної Ради. Про це Радіо Свобода повідомив представник омбудсмана з дотримання прав людини у місцях несвободи Олександр Гатіятуллін.
«Зі слів засуджених, застосування сили щодо них було необґрунтованим, а сам обшук проводився з діями, що принижували людську гідність. Але ми поки що не можемо давати оцінку, бо триває перевірка фактів», – зазначив Гатіятуллін.
Але у Державній кримінально-виконавчій службі (ДКВС) ситуацію змальовують по своєму. Там стверджують, що група засуджених «негативної спрямованості» за допомогою «криміналітету з волі» планували протиправні дії, які мали дестабілізувати ситуацію у закладі.
Згідно з заявою ДКВС, задля запобігання таким планам в’язнів був проведений обшук «із залученням додаткових сил і засобів з інших установ міжрегіонального управління, в тому числі груп швидкого реагування та територіального воєнізованого формування». Обшук ніби то виявив заборонені предмети. В тому числі три мобільних телефони, уточнюється у заяві ДКВС.
«У зв’язку із груповими протиправними діями, чинення фізичного опору персоналу та невиконання законних його вимог, перешкоджанню проведенню обшуку, проявами буйства, до окремих засуджених було застосовано фізичну силу та спеціальні засоби – кайданки. Після застосування фізичної сили та спеціальних засобів засуджені були оглянуті медичними працівниками. Стан їхнього здоров’я задовільний», – запевняють у кримінально-виконавчі службі.
З огляду на «випадок групової непокори» у виправній колонії №25 і запровадили режим особливих умов, який і став приводом для того, щоб не допустити адвокатів та правозахисників до засуджених.
Бердянська колонія №77
Ситуація в Олексіївській виправній колонії №25 не є виключенням чи поодинокою для української пенітенціарної системи. Ставлення до засуджених викликає постійну критику з боку моніторів Національного превентивного механізму, зазначила в коментарі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.
«Ця проблема не перебуває у суспільному порядку денному. І тільки найбрутальніші випадки порушення прав ув’язнених можуть пробити цю інформаційну стіну. Нагадаю, що перед цим про проблеми утримання ув’язнених, катування і сексуальне насильство у колоніях говорили на прикладі ситуації, яка сталася в колонії №77 у Бердянську. Там, де сексуального насилля зазнав боєць АТО. Коли почали вивчати цю ситуацію, вийшли на те, що таке в цій колонії, на жаль, системна практика грубих порушень прав ув’язнених.
Ми багато говоримо про катування наших громадян у російських тюрмах чи в ОРДЛО, але абсолютно незаслужено обходимо увагою аналогічні знущання загалом в Україні», – сказала Матвійчук.
У березні 2019 року набула розголосу історія про те, як у Бердянській виправній колонії №77 один із ув'язнених кілька разів зґвалтував колишнього учасника бойових дій на Донбасі.
Адвокат Віктор Колбанцев заявляв, що колишнього військового зґвалтували саме за те, що він має орден «За мужність».
Зробили це так звані «козли», в'язні, які є помічниками керівництва колоніїВіктор Колбанцев
«Я впевнений, що зроблено це за вказівкою адміністрації. Зробили це так звані «козли», в'язні, які є помічниками керівництва колонії. Хлопця відправили до психіатричного відділення іншої колонії. Після цього кількох медиків з медсанчастини, які дали йому направлення, звільнили. Там був великий скандал. Після лікування хлопця повернули назад, і за деякий час він звернувся до керівництва, щоб його відпустили. Так, зараз він удома, але його психічний стан дуже важкий», – наголошував Колбанцев.
Але адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби заявила, що ніякого зґвалтування в колонії №77 не було.
Приховування подібних випадків у виправних колоніях є сталою практикою в пенітенціарній системі України, відзначив у розмові з Радіо Свобода директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Відтак і у цьому випадку ніхто за злочин покараний не був, ніби не було і самого злочину. Водночас, за інформацією правозахисника, зґвалтування – далеко не єдиний випадок знущання над засудженим у Бердянській колонії. Ув’язнених в цій установі принижують, б’ють, до них застосовують тортури, їх використовують як безкоштовну робочу силу, з них вимагають кошти. Є навіть свідчення про те, що їм заганяли брудні голки під нігті.
«Є фільм, який зняв Владислав Сидоренко. Ми займалися Бердянською колонією. Це якраз негативний приклад, де не було проведене розслідування. Там 15 потерпілих засуджених, яких катували, в яких вимагали кошти. Про це й був знятий дуже красномовний фільм. Тим не менше ДБР закрило цю справу. Нібито не знайшли ознак злочину», – сказав Захаров.
Але звернення правозахисників до органів прокуратури і в цьому випадку ситуації не змінили.
Прокурор Бердянська Олександр Маленко запевнив, що факти про незаконне застосування сили в колонії №77 не підтвердилися. Однак відомості про це занесені до Єдиного реєстру досудового розслідування:
«Ми провели опитування серед в'язнів, ніхто не підтвердив, що їх б'ють. У чотирьох виявлені синці, але вони кажуть, що травми завдали собі самі», – заявив прокурор.
Відтак без докорінної реформи пенітенціарної системи покращити стан дотримання прав засуджених в Україні неможливо. Правозахисники щорічно у свої звітах інформують суспільство і владу про таку необхідність, утім, як виглядає, для влади ця проблема є далеко не першочерговою, вважає голова правління Центру громадянських свобода Олександра Матвійчук.
«Я би зараз порадила органам державної влади щонайменше виконати рекомендації правозахисників, які кожного року, майже без особливих змін, з’являються у річних доповідях про права людей в Україні. Серед тих рекомендацій і поради щодо змін законодавства, і щодо організаційних заходів для того, щоби правильним чином вибудувати роботу і підпорядкування у пенітенціарній системі, і щодо зміни самої практики і культури роботи персоналу в місцях несвободи», – наголосила Матвійчук.