«Особливий стан» у Черкаській колонії загрожує життю і правам в’язнів – правозахисники

Євген Солонина, Олена Рощина

У Черкаській виправній колонії 8 травня помер ув’язнений. Як повідомляють близькі померлого і правозахисники, він не зміг отримати медичної допомоги через особливий стан, який діє в колонії з 28 квітня, після сутичок між ув’язненими і персоналом закладу. Державна кримінально-виконавча служба не дає жодних коментарів ні щодо цього факту, ні щодо особливого стану в колонії. Так само не коментують ситуацію в Мін’юсті. Правозахисники і родичі ув’язнених, опитані Радіо Свобода, вважають особливий стан у Черкаській колонії порушенням прав в’язнів і загрозою їхньому життю й здоров’ю.

У Черкаській виправній колонії (№ 62) діє особливий стан – після того, як група в’язнів влаштувала заворушення і сутичку з персоналом. Через це один із працівників колонії опинився в лікарні з серйозними пораненнями. Після того у в’язниці запровадили «особливі умови», «додаткові режимні заходи» і провели обшуки, повідомляє Державна кримінально-виконавча служба на своєму сайті.

«28 квітня під час проведення вечірньої перевірки засуджених у державній установі «Черкаська виправна колонія (№ 62)» окремі засуджені проявили групову непокору законним вимогам адміністрації, здійснили напад і завдали працівникам установи тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. Один із постраждалих працівників установи госпіталізований до лікарні у тяжкому стані. У зазначеному інциденті брало участь близько 30 засуджених», – повідомляють у відомстві.

Після цього в колонії запровадили особливі умови, тимчасово скасували побачення і провели обшуки в камерах, виявивши там заборонені предмети. У ДКВСУ стверджують, що про інцидент повідомили до прокуратури і регіонального представництва обмудсмена. Під час дії особливих умов фізична сила до в’язнів не застосовувалася, мовиться у повідомленні.

Наразі це повідомлення залишається єдиною офіційною інформацією про ситуацію, що склалася в Черкаській колонії.

Пізніше, коли 8 травня у цій установі помер ув’язнений, ДКВСУ і Мін’юст не надали про це жодної інформації (на час виходу публікації).

У Кримінально-виконавчій службі коментувати стан справ у колонії відмовилися, посилаючись на «відсутність прес-служби» у відомстві і пропонуючи звернутися до Мін’юсту. У самій Черкаській колонії основні телефони вимкнені. В апараті заступника міністра юстиції Дениса Чернишова, який опікується, зокрема, і місцями несвободи, відмовилися надавати будь-яку інформацію, посилаючись на те, що цей посадовець нині у відпустці. Тоді як у прес-службі Мін’юсту погодилися відповісти Радіо Свобода лише на письмовий запит – упродовж кількох днів.

Втім, Радіо Свобода розшукало кількох родичів ув’язнених, які знають подробиці.

Наталія Пасічник, дружина одного з в’язнів Черкаської колонії, погодилася розповісти Радіо Свобода те, що їй відомо.

«Я приїхала, щоб відвідати свого чоловіка і віддати йому передачу, і стала свідком, як на територію Черкаської виправної колонії зайшли спецпризначенці (240–250 осіб). Вони, як кажуть, «луплять» засуджених, які кричать про допомогу. Наразі є обмеження: не приймають передачі, не надають побачень, не коментують ситуацію, адміністрація не виходить на зв’язок і просто ігнорує нас. Вони лише вивісили оголошення, що особливий режим діє до 13 травня включно, але до того часу ми не знаємо, що може статись», – розповіла дружина ув’язненого. Наталя Пасічник уточнила, що додаткові сили спецпризначенців перебувають у колонії з 3 травня, і додала, що про причину сутичок нічого не знає.

У місцевих виданнях Черкас з’явилися додаткові подробиці інциденту.

Так, Валентина Орел, яка намагалася провідати свого ув’язненого чоловіка, бачила, як із вікон камер викидали різні речі й навіть меблі, чула, як в’язні кричали. Це все, за її словами, відбувалося після того, як вранці на територію колонії увійшли спецпризначенці, цитують її свідчення місцеві видання.

Що ж насправді відбулося та відбувається у Черкаській колонії? Частина правозахисників стверджує, що стався дрібний інцидент, за який традиційно вирішили покарати всіх ув’язнених.

Зі свого боку, керівник програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко, який стежить за ситуацією і збирає інформацію про неї з різних джерел, на прохання Радіо Свобода відновив перебіг подій.

«Офіційна версія не витримує жодної критики. Мова не йшла про спротив чи якісь акції непокори. Це була побутова ситуація, побутовий конфлікт. До в’язнів на Великдень якимось чином потрапило спиртне. Або горілка, або брага (яку вони могли самі й виготовити). І після вживання алкоголю відбулася бійка. За однією з версій, в ній брали участь 30 осіб, за іншими даними – до 10. Засуджених, які брали в цьому участь, перевели в дисциплінарний ізолятор. І цим все могло би закінчитися. Але маю запитання: навіщо були потрібні групи швидкого реагування й особливий стан? Востаннє в українських місцях позбавлення волі його запроваджували 20 років тому. Навіщо такі значні бюджетні витрати, переведення і проживання понад 200 спецназівців? Щоб залякувати людей, переважна більшість яких (в день бійки – ред.) не робили нічого?» – каже він.

Андрій Діденко додає, що частину інформації він отримав від адвоката Віктора Колбанцева, який зміг потрапити до колонії після оголошення особливого стану. За словами представника Харківської правозахисної групи, обшуки, про які заявили в ДКВСУ, насправді мали на меті не пошук заборонених речей, а залякування і тиск на засуджених.

«Це не має зі звичайними обшуками нічого спільного. Спецпризначенці знищують і трощать стіни, предмети побуту, руйнують той елементарний комфорт, який змогли собі організувати ув’язнені. Засуджені скаржаться, що під час обшуків їх по кілька годин тримали в непристосованих приміщеннях, у яких немає туалету, неможливо поїсти. Так, обід вони отримали лише після завершення обшуків, вночі. В’язні, учасники того інциденту, були дуже побиті. Адвокат бачив одного з них, зокрема з пошкодженнями голови. Інших, я так розумію, ховають від відвідувачів», – розповів Андрій Діденко.

Правозахисник наголошує: смерть одного з в’язнів прямо пов’язана з запровадженням особливого стану в Черкаській колонії. Якби не він – людину би встигли врятувати, наголошує Андрій Діденко.

Основні факти про смерть у колонії, які зібрали правозахисники й адвокати:

• Померлий - Олександр Бондаренко, 50 років.
• Він помер 8 травня близько обіду, біля медсанчастини Черкаської колонії.
• Чоловік мав проблеми із серцем. І коли йому стало погано, він зміг потрапити до входу в медсанчастину колонії.
• Через особливий стан санітарна частина була зачинена, медичної допомоги не надавали нікому.
• Родичі, які чекали можливості передати Бондаренкові передачу, бачили, як машину «Швидкої допомоги» не пускали до колонії близько 20 хвилин – перевіряли документи. Одночасно, коли медики ще чекали дозволу, автобус групи швидкого реагування впустили без зволікань.
• За попередніми даними, смерть настала від серцевої недостатності.

Особливий стан у колонії – це суттєві обмеження для ув’язнених, які можуть бути і законними, але можуть просто бути прикриттям для протиправних дій адміністрації, пояснює Радіо Свобода експерт громадської організації «Донецький Меморіал» Олександр Букалов.

«Адміністрація колонії, можливо, уникає повідомлення про реальну ситуацію і про свої дії. Тому що сказати правду вони не можуть, а сказати неправду – не хочуть, тому і мовчать. В таких ситуаціях завжди є сумнів у тому, що керівники закладу, які впровадили цей стан, діють відповідно до закону. Потрібно, щоб хтось незалежний побував там, опитав засуджених, персонал і, звичайно, саму адміністрацію. Бо це є привід для тривоги», – визнає правозахисник.

Як повідомляють представники Харківської правозахисної групи, донедавна існував механізм зовнішнього контролю за місцями позбавлення волі, але зараз його звели нанівець.

Закон надає право представникам громадської ради Державної пенітенціарної служби робити моніторингові візити до в’язниць: без попередження і обмежень, та ще й із залученням медіа. Коли ж ДПтСУ перетворили на ДКВСУ і підпорядкували Мін’юстові, окрема громадська рада зникла, водночас такі ж права отримали члени громадської ради Мін’юсту – які, проте, у своїй більшості спеціалізуються не на місцях несвободи, а на інших темах. Відтак незалежного моніторингу відчутно поменшало, мовиться у статті Харківської правозахисної групи.

Щороку в українських місцях несвободи помирає близько 500 осіб, свідчить офіційна статистика Мін’юсту. Основними причинами цих смертей є погані побутові умови, зокрема і для хворих в’язнів, і неякісна медична допомога, стверджують правозахисники.