«Російська сторона зараз у дуже складному становищі» – Гончар про газові переговори

Гості програми «Ваша Свобода»: Михайло Гончар, експерт з енергетики, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»; Михайло Крутіхін, партнер компанії RusEnergy

Ваша Свобода | Україна з Росією у Мінську домовляється про транзит

У Мінську сьогодні відбувається черговий раунд газових переговорів. «Газпром» і «Нафтогаз України» мають узгодити деталі нового договору на транспортування газу з Росії до європейських країн. Напередодні на переговорах у Берліні вдалося напрацювати основні принципи угоди, повідомив виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко.

Як розповів кореспондент Радіо Свобода у Мінську, пресі не повідомляють, де саме відбуваються переговори. Організатори розглядали ідею брифінгу після переговорів, але потім від цієї ідеї відмовилися.

Віталій Портников: Пане Гончар, що це за така велика державна таємниця перед нашими очима розгортається, бачите, що нічого невідомо?

Михайло Гончар: Ми спостерігаємо наслідки втягування у «нормандський формат» (ті переговори, які відбулися в Парижі) газового питання. Російська сторона для себе це зробила доволі успішно. Ми зараз бачимо, як влаштовується політична конструкція над переговорами, які в принципі мали би носити суто комерційний характер. Їхня засекреченість цілком зрозуміла, якщо брати до уваги комерційні аспекти. Вони є чутливим.

Але я остерігаюся того, що насправді це теж своєрідне маскування. І сам по собі факт, що переговори в Мінську – газові питання в Мінську ніколи не обговорювалися. З якого дива, що називається? Я можу припустити, що це пов’язано з тим, що ймовірно у складі російської делегації є особи, які не можуть в’їхати на територію ЄС, де проти них діють санкції.

Михайло Гончар, експерт з енергетики, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

Єврокомісія буде присутня в режимі он-лайн. Єврокомісія завжди має доволі специфічну позицію, зрозумілу з точки зору європейського права і практики, що коли сторони починають обговорювати чутливі комерційні питання, то вони, як правило, теж утримуються від певних коментарів і оцінок.

Але ситуація виглядає достатньо критичною. Попри всі бравурні заяви, навіть про те, що вже підписаний якийсь протокол, де вже відображені базові речі для майбутнього транзитного контракту, тим не менше, це десь відповідає російській тактиці демонстрації показової готовності до підписання з тим, щоб в останній момент під тим чи іншим приводом «зіскочити з теми». Хоча російська сторона зараз у дуже складному становищі, особливо після того, як в Сенаті США був проголосований законопроєкт про оборонний бюджет, частиною якого є санкції проти «Північного потоку-2», також добре відомі проблеми «Газпрому», пов’язані з примусовим стягненням з нього коштів на користь «Нафтогазу» на суму 2,87 мільярда доларів. Простір для маневру в російської сторони невеликий. І з «Північним потоком-2» попри всі заяви, що вони його добудують, завершать, але це не більше, ніж пропаганда. Ситуація серйозна для них.

Але я не перебільшував би їхню схильність під тиском обставин йти на компроміс. При чому компроміс без лапок. Швидше за все, вони виношують відому російську технологію «развода и кидка». Зараз йде варіант «развода» і нас, і європейців.

– Пане Крутіхін, як ви розцінюєте ці переговори у Мінську? Не дивний сам по собі формат? І якими можуть бути реальними домовленості?

Михайло Крутіхін: Ми вже чули, що вже якісь домовленості є з принципових питань, лишилося деталі узгодити. При чому це буде якась детальна угода. Але деталі невідомі... Якщо враховувати інтереси обох компаній: «Газпрому» і української сторони, оператора газотранспортної мережі, то домовитися можна, якщо піти одне одному на компроміс. А домовлятися треба по таких двох головних позиціях, як тривалість контракту на транзит і гарантовані об’єми прокачування.

Михайло Крутіхін, партнер компанії RusEnergy

– Те, що в російських медіях говорили про те, що «Газпром» погодиться навіть на дорогий контракт, навіть на дуже дорогий транзит, тільки щоб короткочасно це було...?

Михайло Гончар: Стратегічна мета «Газпрому» – вона незмінна: завершити «Північний потік-2» і «Турецький потік» другу нитку і (мрія колишнього керівника «Газпрому» Рема Вяхирєва) «вирубити» Україну по транзиту. Їм потрібен короткотерміновий контракт, щоб потім спокійно завершити транзитні відносини з Україною. Зараз переговорна команда з українського боку з корпоративного рівня на голову вище, ніж те, що ми мали у 2009 році.

Тодішні прем'єр-міністри України і Росії, ЮліяТимошенко і Володимир Путін. Москва, 29 квітня 2009 року

Чому мене турбує поява цієї політичної надбудови над переговорами? Розрахунок російської сторони в тому, що представники оператора ГТС отримають, умовно, «правильні директиви», щоб підписати контракт, що буде подано, як певний компроміс. Пропозиція «Нафтогазу», яка озвучена ще півроку тому, і є компромісною. Відповідає алгоритму вирішення такої проблеми підписання нового транзитного контракту, себто 10-річний термін, бо «Газпром» має контракти на постачання газу до Європи, розраховані аж на 2030-і роки; 60 мільярдів кубів – мінімальний рівень завантаженості (це те, що гарантує мінімальний рівень рентабельності, функціонування ГТС). Це «Газпрому» вигідно, але вигідно як комерційній компанії. Але «Газпром», як політичний інструмент Кремля – там підходи зовсім інші. Тому й спостерігаємо такий серіал з багатьох раундів зустрічей у тристоронньому форматі, ще й у двосторонньому з’явилися після Відня.

Ще один важливий момент, який недооцінюється. Ці майже 3 мільярди доларів, які «Газпром» винен «Нафтогазу». Справа не тільки у грошах, це питання більш фундаментальне. Не можна підписувати ніякої нової транзитної, не транзитної, будь-якої угоди з «Газпромом», поки не виконане рішення третейської арбітражної інстанції, що було зафіксовано у цьому контракті. Бо «Газпром» точно так зробить і з новим контрактом. Вони, розуміючи, що платити потрібно, але не хочуть, тому пропонують різні варіанти, типу «дешевий газ», «компенсація газом» і так далі. Це робиться з метою, щоб уникнути прямого виконання рішення Стокгольмського арбітражу. Якщо «Нафтогаз» погоджується на те, щоб взяти «натурою» замість грошей, тоді ми знову відходимо від правового алгоритму вирішення проблемних питань і віддаємо перевагу певним домовленостям, які десь там в іншому форматі досягаються зовсім не тими людьми, які ставлять підпис під контрактом.

Якщо беремо найбільш кепський варіант, коли контракту не буде, так чи інакше «Газпрому», щоб «довести до ума» всі газові потоки, потрібно ще 1,5 роки. Тому певний контракт і відносини будуть зберігатися.

– Пане Крутіхін, на вашу думку, хто відіграє найголовнішу роль на цих переговорах в Мінську: представники «Газпрому» чи російського Міненергетики? І, як ви вважаєте, українська енергетична залежність від Росії, яка була подолана після 2014 року, може повернутися в результаті якихось помилок українського керівництва у відносинах з Москвою, зокрема з «Газпромом»?

Михайло Крутіхін: Якби це був один «Газпром», то він домовився б. У «Газпромі» дійсно є уявлення про те, що компанія повинна відігравати роль цивілізованої комерційної компанії. Вона себе так і поводить на європейському рівні. Але виникає проблема не політична, як видається, а психологічна. Головну роль відіграє небажання російського президента що-небудь платити. Ось вам головний актор на всіх цих переговорах.

Президент Росії Володимир Путін на щорічній підсумковій прес-конференції, Москва, 19 грудня 2019

І щодо української позиції я є оптимістом. Позиція України є сильнішою, ніж позиція «Газпрому». Юридично сильніша. Навіть щодо коштів її підтримав арбітраж. І в України є декілька позовів, які Україна може пред’явити «Газпрому». Вже пред’являє на 5 мільярдів, на 11 мільярдів. Перспектива проходження цих позовів через юридичні інстанції досить непогана. І «Газпром» більше залежить від українського транзиту, ніж Україна від поставок російського газу. В України позиція логічна і сильніша.