Історія Голодомору на яскравих картинах італійця-байкаря

Тоді як в Італії на політичному рівні ще не зайшлося про визнання Голодомору 1932-33 років актом геноциду українців, у наукових, а особливо мистецьких колах країни інтерес до теми не вщухає. Найбільшу активність проявляють майстри пензля, як ось неаполітанський письменник-байкар та художник Сабатіно Шія. Цього року про історію Великого голоду він створив нову колекцію картин, яку подарує Національному музею Голодомору-геноциду в Києві. Кураторка мистецького проєкту Розі Фонтана вважає, що саме такими кроками слід рухатися для подальшого поширення теми з метою спонукати Італію офіційно визнати геноцид українців часів сталінського режиму.

«За творчим покликанням я – передусім письменник, пишу політичні байки протесту», – наголошує в коментарі для Радіо Свобода 64-літній митець Сабатіно Шія. За прикладом давніх байкарів Езопа і Федра він викриває жахіття і несправедливість у світі через алегоричні розповіді, де людські істоти перетворюються у звірів.

Сабатіно Шія

Та в цьому проєкті автор свідомо вирішив надати перевагу не слову, а малюнку, де таки провідним залишився прихований алегоричний образ, хай і у фарбах. П’ять місяців роботи – і вийшла «книжка малюнків» із 16 полотен, що розповідають про найбільшу трагедію, пережиту українцями у минулому столітті. Про це художник поширює інформацію і на своєму сайті.

Яскравим кольором про сумне

«Коли я вперше прочитав про Голодомор, відразу зрозумів, що мав зробити свій внесок», – говорить Сабатіно Шія. А вперше він дізнався про один із жахливих геноцидів XX століття на початку 1990-х років. «Це тобі для мистецтва», – з такими словами один приятель подарував Шії книжку британського історика і письменника Роберта Конквеста «Жнива скорботи». Відтоді тривали його самостійні дослідження та осмислення трагедії, що сталася у далекій країні, колись відомій «житниці Європи».

Уродженець Неаполя Сабатіно Шія живе і творить у своїй затишній майстерні недалеко від рідного міста на мальовничому острові Іскія. Його полотна вражають яскравою кольоровою гамою, що видається дивним для зображення такої важкої сумної теми, коли його колеги по цеху часто обирають скорботні чорні, сірі, білі і червоні відтінки. Малюнки Шії про Голодомор збагачені формами, образами і символами, але понад усе вони насичені кольорами, які, власне, і є головними героями його робіт.

«Я завжди використовую яскраві казкові кольори, часом буває щось темне, але такі живі – це мої кольори. Скажімо, я читаю казку, там же милозвучні слова, так на полотні я створюю милозвучність барв, які я обрав для висвітлення драматичної теми. Я літературу перетворюю у живопис. Іспанський художник Гойя малював полотна про інквізицію, деякі його картини жахають, вони страшні, а я, навпаки, уникав такої художньої мови. У живописному зображенні трагічних подій я прагнув бути доступним і для підлітків, щоб і вони відчули драматизм Голодомору», – розповідає Радіо Свобода художник Шія.

Картина «Смерть і природа»

Символізм відтінків та образів

За допомогою образної мови живопису митець використовує на полотнах кольори-символи: червоний – колір жертви, крові і страждання, зелений символізує багату і родючу землю, яка через божевільну політику Сталіна морить голодом власних дітей, золото зернових угідь контрастує з коричневим кольором голого, понівеченого поля. Ще ріже око у позитивному сенсі фіолетовий, блакитний, синій і яскраво рожевий. «Таким надмірним різнобарв’ям художник прагне наголосити на безкінечних і жорстоких нашаруваннях прихованої трагедії, а також вшанувати пам’ять її жертв», – пояснює Розі Фонтана, кураторка мистецького проєкту.

За словами художника, через яскраву кольорову палітру він намагався трохи пом’якшити драматизм теми. Водночас насичені фарби ніби більше акцентують увагу глядача, що подібні сцени не можуть і не повинні залишитися непоміченими, як, наприклад, промовиста картина «Село в оточенні червоних гадюк». На фіолетовому тлі в центрі – скупчення людей у розпачі з відкритими ротами, ніби «Крик» Едварда Мунка у множині, а довкола і поміж заляканого натовпу снують червоні змії.

«Червоні гадюки символізують червоногвардійців, отруйні змії – це символ агресивності і підлості. Вони проникають поміж людей непомітно, зрештою, як і комунізм поширювався у суспільстві непомітно, не давши людям зрозуміти до ладу, що відбувається. Тоді через вдалу пропаганду, як цукерками, годували народ брехнею, а потім режим усі статки забрав. Я умисно не помістив на картині тигра, бо ж він помітний дуже, а гадюка – підлий образ», – пояснює Сабатіно Шія.

Цикл робіт про Голодомор він присвячує трьом своїм дітям, які також знайшли себе у творчості та підтримують батька в роботі. Одна з дочок 30-річна Діана Шія разом з батьком працювала над картиною «Куркулі. Потяги смерті. Сибір. Молотов, Сталін, Каганович», де зображений розпач куркулів, яких, як худобу, везуть до Сибіру вмирати на морозі.

Картина «Куркулі. Потяги смерті. Сибір. Молотов, Сталін, Каганович», намальована разом з дочкою Діаною

Полотно під назвою «Червоні корови» автор також вважає глибоко символічним. Він уникнув малювати постаті убитих горем людей, а звернув увагу на домашніх тварин, які також потерпали від наказів сталінських посіпак. «Червоні корови комуністичного режиму в кайданах – це заручниці божевільної політики, тварини, як і люди, були позбавлені свободи», – зауважує неаполітанський художник.

Картина «Червоні корови»

Каже, що із задоволенням представляв би свої роботи у місцевих школах чи в інших місцях, але це вимагає багато часу і копіткої організації, тому як вільна креативна особистість він зосереджується на творчості. До художнього проєкту «Голодомор. Геноцид українців 1932-1933. Never forget» увійшли 16 картин. До них слід додати ще 5 полотен, представлених у Римі та Києві минулого року, які вже у складі експозиційної колекції Національного музею Голодомору-геноциду. Загалом художник планує намалювати пів сотні картин циклу про історію геноциду українців.

Місцеві критики вважають Шію чи не єдиним художником у світі, котрий не лише зосередився на темі Голодомору для створення повноцінної колекції робіт, а ще й вирішив подарувати її Національному музею Голодомору-геноциду в Києві. «Це щедрий благодійний жест народові, який пережив жахливу драму, що навіть досі важко її осмислює і визнає», – мовиться у тексті-презентації проєкту.

Домагатися визнання історичної правди через культуру

«Книжка малюнків» про Голодомор Сабатіно Шії, окрім поширення правди про факт винищення українського селянства, також покликана надолужити брак візуального відтворення драматичної теми, додає кураторка проєкту Розі Фонтана. Адже історичних праць на цю тему вже існує чимало, а в мистецькому вимірі (живописі, кіно, театрі) трагедія все ще мало представлена.

Історія Голодомору вже написана, та вона досі мало знана, зокрема в Італії. Тому, на думку Фонтани, подібні творчі ініціативи допомагають руйнувати стіну забуття і заборони, а головним чином сприяють пробудженню свідомості іноземців не забувати – Never forget гасло проєкту – про жахіття геноциду і пам’ятати його мільйонні жертви.

«Ми спільно з посольством України в Італії зробили чимало у плані поширення інформації. Культурні заходи вважаю необхідними, щоб створювати інформаційні приводи, щоб спонукати пресу та італійські інституції до розголосу колись забороненої теми. Це нелегко, та варто працювати активніше», – додає Розі Фонтана у коментарі для Радіо Свобода.

А як же політичний аспект питання про визнання геноциду українців, оскільки для Росії – аргумент надто дражливий, а Рим, як відомо, не схильний дратувати Москву? На це Розі Фонтана має своє бачення: «В Італії уряди часто міняються, це не є питання лівих чи правих сил, просто це зовсім невідома тема. Провідні медіа Італії минулого року присвятили багато уваги темі Голодомору, я не пов’язую це питання з політикою, йдеться виключно про поширення історичної інформації із залученням митців та інтелектуалів. У такому форматі поступово слід продовжувати роботу, щоб Італія офіційно визнала Голодомор геноцидом».

Словом, щоб достукатися до владних палаців у Римі і до пересічного італійця окремо, культура – основне поле діяльності як для дипломатів, так і для інтелектуалів та митців обох країн. Саме у цій царині італійські творчі особистості проявляють неабияку активність.

9 років тому побачила світ книжка графічних малюнків-коміксів «Українські зошити» художника Ігоря Тувері (Іґорт).

А 2013 року темою Голодомору зацікавився скульптор Армандо Лекка, викарбувавши у камені монумент ​пам’яті жертв трагедії. 2016 року завдяки зусиллям українських активістів пам’ятник жертвам Голодомору встановили на острові Сардинії у місті Кальярі. Минулого року в Римі відбулася виставка «Поза межами пам’яті» за участю іноземних митців, які вперше представили свої картини на тему Великого голоду в Україні 1932-33 років.