У Дніпрі з участю канадського кінематографіста українського походження Річарда Бачинського презентували кінострічку «Гіркі жнива». Він виступив сценаристом кінороботи, яка є першим англомовним художнім фільмом про Голодомор в Україні. І хоча стрічка вийшла на широкі екрани три роки тому і вже була показана на телебаченні, кінопоказ у присутності одного із її творців зібрав повну залу.
Річард Бачинський-Гувер також узяв участь у презентації документальної виставки «Голодомор: втрачена ідентичність» і тематичному круглому столі, а ще – висловив підтримку ініціативі створення Музею пам’яті жертв Голодомору в Дніпрі.
Про свій родовід, роботу над фільмом на одну з найболючіших тем української історії, участь у Революції гідності та творчі плани Річард Бачинський-Гувер розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Пане Річарде, чому саме Голодомор? Чому ця тема є такою цікавою і болючою для вас?
– Голодомор в Україні був дуже трагічною подією. Це були сталінські часи, часи замовчування інформації про українську дійсність. Я вивчав багато літератури – історичної, хронологічної, – щоб зрозуміти ті події, які замовчувались, і розповісти про них світові.
Джеймс Мейс, Роберт Конквест, Орест Субтельний та інші – це ті автори, твори яких я вивчав. Вони були дуже поважними, досвідченими й інтелігентними людьми, але їм було важко донести інформацію до широких мас.
Джеймс Мейс, Роберт Конквест, Орест Субтельний та інші – це ті автори, твори яких я вивчав. Вони були дуже поважними, досвідченими й інтелігентними людьми, але їм було важко донести інформацію до широких масРічард Бачинський-Гувер
По-перше, інформації було не так багато. Невелика кількість людей знала про це. Більшість книжок я знайшов у Канаді. Друга проблема в тому, що, якщо навіть була література щодо цієї теми, вона не була поширена ні в США, ні в Канаді, ні в Європі, не було курсу вивчення історії Голодомору в Україні. Ця інформація була доступна тільки для вузько спеціалізованих фахівців.
Але ж насправді будь-яка людина – перукар, продавець, людина іншого фаху – також має знати ці факти. Не тільки той студент, який вивчає історію в університеті, чи науковець, який веде професійні дослідження. Відтак кожна людина зможе подивитись наш фільм і знати про те, що відбувалось.
– Минуло майже три роки відтоді, як ваш фільм вийшов у прокат у США і Великобританії. Як ви вважаєте, чи виконує він свою місію?
– Звичайно. Він іде на телебаченню, він є безплатно в онлайні, щодня він використовується. В Україні він ішов на телеканалі «1+1», у листопаді цього року знову буде показаний. За цей час у ста країнах світу люди подивились цей фільм. Дуже відомі актори взяли участь у зйомках – і британські, й українські. Так, Баррі Пеппер, який зіграв Ярослава, грав у фільмі Френка Дерабонта «Зелена миля». Брали участь актори, які були номіновані на Оскар. Тому цікавість до стрічки не зникає.
Хочу провести паралель з іншим фільмом – «Розфарбований птах» (фільм Nabarvené ptáče чеського режисера Вацлава Маргоула – ред.). Це фільм, який розповідає про єврейського хлопчика і показує трагедію з точки зору жаху, страхіття й великого болю. Ми показуємо, по суті, таку ж історію, але наш фільм спрямований на інше: не налякати людину, але примусити її пропустити цю історію крізь себе. У нас немає жахливих сцен, канібалізму тощо, але фільм дуже чуттєвий, він передає емоції. Жах сталінського режиму можна відчути, він проходить наскрізною лінією, але це не показано страшними картинами.
Я вважаю, успіх фільму в тому, що за 1 годину 47 хвилин людина поринає в події тих часів і починає вивчати цю проблемуРічард Бачинський-Гувер
Я вважаю, успіх фільму в тому, що за 1 годину 47 хвилин людина поринає в події тих часів і починає вивчати цю проблему. Тобто це своєрідний міст між нерозумінням і розумінням.
– Відомо,що ви маєте українські корені. Чи знаєте ви свій родовід?
– Мій батько був українцем, дідусь і бабуся – також, вони родом з Тернопільщини. Один з моїх предків, двоюрідний дід, – Юліан Бачинський. Інтелігентна людина, український письменник, один з авторів, які писали про незалежну Україну. Був репресований, помер у таборах ГУЛАГу, як і багато хто з цвіту української інтелігенції.
Рід Бачинських – це по батьковій лінії – давній рід. Кажуть, він відомий ще з часів Данила Галицького. «Бачинський» – той, що все бачить…
Мій батько Ярослав був другим поколінням в родині українців, які переїхали до Канади. Він рано втратив батьків. Жив у трьох різних родинах, йому змінили ім’я, він навіть не знав про своє українське походженняРічард Бачинський-Гувер
Мій батько Ярослав був другим поколінням у родині українців, які переїхали до Канади. Він рано втратив батьків. Жив у трьох різних родинах, йому змінили ім’я, він навіть не знав про своє українське походження, не знав ні мови, ні культури. Він називався Вільямом. Ми дізнались про його справжнє ім’я, коли я цим зацікавився й почав збирати інформацію. 57 років батько не знав нічого про свій рід, не знав навіть, як виглядала його мати. Він помер за рік до Майдану. Сьогодні на його могилі є камінь, де викарбуване його справжнє ім’я, – Ярослав Бачинський. А у мене є фотографії моїх бабусі й дідуся по батьковій лінії.
– А зараз ви часто буваєте в Україні?
– Україна – це мій край. Зараз я живу на дві країни – буваю і в Україні, і в Канаді. Мій син Євген народився тут, у місті Сміла на Черкащині. Він чудовий хлопчик, гітарист, займається у школі мистецтв.
– Чи працюєте ви зараз над новим сценарієм?
– Коли моєму серцю буде боляче, я це відчую, тоді й я візьмусь. Я чекаю натхнення.
– Можливо, це буде тема українського Майдану? Ви були учасником Революції гідності.
– Я був там три місяці. Я все це бачив на власні очі – як свистіли кулі снайперів, як гинули люди. Був біля воріт стадіону «Динамо». Допомагав збивати каміння з бруківки, приносив їжу, допомагав виносити тіла загиблих… Це важка тема для мене, це велика історія. Тут треба зібрати всі факти, опитати велику кількість людей.
Я все це бачив на власні очі – як свистіли кулі снайперів, як гинули люди. Був біля воріт стадіону «Динамо»Річард Бачинський-Гувер
Я дуже поважаю український народ, з великою пошаною ставлюсь до родин загиблих і вважаю, що ця тема вимагає ретельного дослідження. Такий фільм також потребував би значного бюджету – аби показати всю правду. До того ж це – особистий досвід, і це дуже важко переживати знову.
– У Дніпрі наразі активно обговорюється ідея щодо створення тематичного Музею Голодомору. Ініціатори звернулись до Яна Ігнатовича, продюсера вашого фільму, аби він підтримав цей проєкт. Чи імпонує вам ідея щодо музею?
– Я думаю, що це дуже важливо, що місто Дніпро, місто з великим серцем, патріотичне місто, продовжило роботу в напрямку створення Музею Голодомору й підтримки Музею АТО, який вже створений. Я буду рекомендувати вкладати в це гроші всім зацікавленим. Хоч це і великий біль, але ці місця мають стати популярним серед українців, серед туристів.