Рідні, близькі та друзі учасників бойових дій повинні розуміти, що люди, які повернулися з війни потребують особливої уваги і підтримки. Багатьом допомагає Церкава. В історії Православної церкви України, як і інших релігійних конфесій, відомі приклади зцілень від душевних і фізичних страждань завдяки щирій вірі і молитви, стверджує протоієрей Олег Скнар. Він керує Духовним центром Головного військо-клінічного госпіталю Міноборони України та служить у храмі Покрови Божої Матері при шпиталі. Каже, що неодноразово «був свідком чудодійної сили материнської молитви».
– Я помітив одну деталь: крім того, що всі наші сили (і медиків, і священиків, і волонтерів) віддані на те, що підтримати поранених, допомогти їм одужати, важливо підтримувати бійця, щоб він не почувався самотнім та покинутим, коли повертається додому. Треба допомагати і родичам поранених воїнів, їхнім мамам і дружинам.
Щирі молитви, направлені до Всевишнього, наповнюють наш храм сенсами й теплом
Якщо завітаєте у наш Покровський храм у будній день, то побачите багато людей, які стоять на колінах і моляться. Власне, ці щирі молитви, направлені до Всевишнього, наповнюють наш храм сенсами й теплом. Це спілкування людини із Всевишнім, і людина серцем Його відчуває.
– Можете розповісти про якісь випадки, що вразили вас?
– Так. Молитви матері творять дива. Я можу навести десятки випадків того, що молитва матері зробила дива. Наприклад: весною 2014 року до шпиталю поступає воїн Михайло (прізвище не буду називати з етичних міркувань), в якого куля засіла у головному мозку. Хірургічне втручання з видалення кулі загрожувало крововиливом, за яким могла настати смерть. Але наші медики провели Михайлові блискучу операцію, і я упевнений, що їм допомогла молитва матері.
Храм Покрови Божої Матері при військовому шпиталі. Іконостас. Київ, 20 жовтня 2019 року
Ми з нею багато молились у храмі та у реанімаційному боксі, і ви не повірите, але через 2 тижні після операції він заворушився, це було 8 березня. І не просто заворушився: своїми рухами Михайло ніби просив дати йому олівець і папір, і на папері написав цифру 8. А ще через місяць Михайло уже стояв у нашому храмі на Службі Божій.
– З якими проблемами до вас звертаються поранені?
Бійці ажуть, що вдома відчувають себе непотрібними
– Вони приходять і кажуть, що почуваються самотніми. Кажуть, що вдома відчувають себе непотрібними, бо ніхто ними не цікавиться і часто навіть рідні не хочуть чути їхні розповіді про війну та про проблеми.
На жаль, справді, часто «вшанування» оборонців України зводиться до вручення їм якихось подарунків у якесь із свят: приїздить голова районної адміністрації, міський голова, якісь чиновники – вручили подарунок, руку потиснули і «до зустрічі за рік».
І це проблема не лише Церкви, а усього нашого суспільства – маємо зробити все можливе, щоб ці хлопці, які боронили нас з вами, самотніми не були. Їх треба слухати й чути, їм треба допомагати, вони мають відчувати себе потрібними для рідних, друзів, для тих, з ким поруч живуть.
Покровський храм. літургію служить протоієрей Олег Скнар. Київ, вересень 2019 року
– Як довго ви несете служіння у храмі при військовому шпиталі?
– Ми понад 20 років виконуємо на території шпиталю свою душпастирську місію. Я прийшов сюди священиком у 1999 році, тоді ми жили звичайним життям, подібно до інших київських лікарень. Тобто, тут не особливо й відчувалось, що це храм при військовому шпиталі, хіба що у нас лікувались військовослужбовці, члени їх родин, ветерани радянської афганської кампанії і ветерани Другої світової війни. Але вже 2014 року ми почали відповідати назві «військовий клінічний госпіталь.
– Як вплинула нинішня російсько-українська війна на діяльність Духовного центру та роботу Покровського храму?
– З перших днів війни ми почали приймати поранених, іноді (коли на Донбасі точились запеклі бої), ми приймали «борти» (спецрейси медичної військової авіації для перевезення поранених – ред.), іноді і не одному на день.
З перших днів російсько-української війни наш шпиталь прийняв на лікування 43 тисячі поранених військовослужбовців!
Станом на цей рік, з перших днів російсько-української війни наш шпиталь прийняв на лікування 43 тисячі поранених військовослужбовців! А ще ж поранених приймають шпиталі та медичні центри у Вінниці, Львові, Одесі, Харкові…
– Чи відомо, коли був побудований Покровський храм на території військового госпіталю?
– Так: у квітні 1807 року комендант Печерської фортеці і головний наглядач Київського військового госпіталю, генерал-майор Олександр Массі попросив благословення митрополита Київського Серапіона на побудову дерев'яного Покровського храму, у 1809 році відбулось його освячення. А коли 1845 року було завершено будівництво головного кам'яного корпусу шпиталю, то у його центральній частині облаштували Покровський храм замість колишнього, дерев’яного.
1919 року Покровський храм був закритий і перетворений в клуб. 11 квітня 1999, уперше вперше після 80-річної перерви, у свято Світлого Христового Воскресіння, було скоєно пасхальне богослужіння.
Сучасний вигляд храму Покрови Божої Матері при військовому шпиталі. Київ, 20 жовтня 2019 року
Нині храм підпорядкований ПЦУ. За заслуги наших священиків, капеланів Митрополит Єпіфаній подарував нашому храму копію Томосу. Такі копії ще є у Михайлівському Златоглавому соборі та на території української дослідницької станції імені академіка Вернадського в Антарктиді.
Your browser doesn’t support HTML5
Капелани. Як на війні залишатися людиною?