(Рубрика «Точка зору»)
Минуло вже понад два місяці відтоді, як Володимир Зеленський офіційно став президентом України, але, схоже, він досі залишається більше актором й учасником акторської «тусовки», причому за духом плебейсько-російської, ніж реальним главою держави. Як слушно зауважила Оксана Забужко, наразі Зеленський гастролює в Україні у ролі президента.
Цей висновок Забужко підтверджується не лише наміром самого Зеленського та низки чільних членів його команди через п’ять років піти з політики і в тих чи інших іпостасях повернутися в «95 квартал» і «Лігу сміху», щоб продовжити комікувати, адресуючись не надто вибагливій частині російській і малоросійській публіці, а й кадровими призначеннями на керівні посади осіб, тісно пов’язаних як із орієнтованим на Росію шоу-бізнесом, так і з іншими російськими структурами.
«Липецька фабрика» відпочиває?
Скажімо, щойно призначений голова Черкаської ОДА Ігор Шевченко, згідно з декларацією, крім майна в Черкасах, має квартиру в Росії, куплену в липні 2017 року, а також «частину нежилого приміщення і земельної ділянки», якими він володіє спільно з російськими бізнесменами Андрієм Луньовим і Михайлом Арзимановим. Ще цікавіша історія з керівником Державного управління справами Сергієм Борзовим. У 2006–2011 роках він був директором команди КВН «Вінницькі перці», потім директором команди КВН «Збірна України», а разом із тим працював у московському ТОВ «Олександр Масляков & Co». Дружина Борзова Ірина – новообрана депутатка від «Слуги народу», а її батько Наум Баруля є одним із керівників шоу «Ліга сміху», яке виробляє студія «Квартал 95». Але що найцікавіше: разом із батьком Ірина Борзова володіє зареєстрованим у кримському Судаку як російська компанія ресторанним ТОВ «Профіль-Н». Із 2014 року прибуток компанії на окупованій території невпинно зростав…
Іншими словами, ці й інші подібні персонажі в управлінських структурах і серед депутатів, виглядає, кревно зацікавлені в «нормалізації» відносин із Росією на будь-яких умовах. Власні відносини вони ніколи не розривали – як то кажуть, кому війна, кому мати рідна. Втім, для Петра Порошенка такі особи теж були «своїми» – адже саме він у 2014 році призначив Борзова заступником керівника ДУС, а в 2015-16 роках – в.о. її керівника…
У цьому ж ряді перший помічник президента Сергій Шефір, який торочить про те, що слід відкрити російським акторам дорогу в Україну, незалежно від їхніх візитів до Криму та політичної позиції. Причина цього – бізнес Шефіра (той-таки «Квартал 95»), через який слід підтримувати добрі відносини зі світом російської поп-культури. Такі бізнесмени, якщо узагальнити, є представниками особливого різновиду нерозривно пов’язаного з колишньою метрополією компрадорського капіталу. Їхній інтерес – особистий, груповий – на першому місці, коли вони йдуть у державні структури. У жертву йому приносяться національні інтереси; ці люди не звикли мислити ними, вони просто не бачать світ через призму таких інтересів (а ми бачимо світ, як казав один знаний філософ, не очима, а категоріями), у їхньому світогляді такі категорії відсутні, бо не сформовані і вже навряд чи сформуються.
Сказане стосується і попередніх президентських адміністрацій, але (нагадаю, війна з Росією триває) ще ніколи, навіть у часи «Липецької фабрики», все це не виявляло себе настільки відверто й цинічно.
Яку роль грає президент України?
На виборах глави держави Володимир Зеленський переміг, граючи роль «президента Голобородька» у телесеріалі «Слуга народу» та поза ним, виходячи, хоч і не надто охоче, на публічні майданчики. Останні ж місяці Зеленський грає роль президента Білорусі Лукашенка, і вельми успішно.
Зліва направо: президент Білорусі Олександр Лукашенко і президент України Володимир Зеленський (колаж)
Рейди по всій країні, інвективи чиновникам у «простонародному» стилі, гучне зняття деяких із них, доручення невідкладно зайнятися де ремонтом шосе, де забезпеченням міста узимку теплом, де погашенням заборгованості працівникам якогось підприємства (такі речі не входять до конституційних обов’язків глави держави, але це стиль Лукашенка). Це мало неабиякий вплив на успіх «Слуги народу» на парламентських виборах – бо ж за даними соціологів, білоруський президент з його авторитарно-хамуватим стилем поведінки є в Україні одним із найпопулярніших закордонних лідерів, то ж «гра в Лукашенка» стала вдалою знахідкою сценаристів актора Зеленського.
Але тут є суттєва відмінність. Лукашенко любить усе армійське, навіть чи не маршальську форму для себе вигадав. А Зеленський і військо – це речі не дуже сумісні. Згадаймо скасований парад на День Незалежності чи ті фото, де він начебто на передовій. Чому «начебто»? Бо всі в камуфляжі, а він у цивільному, на яке накинутий бронежилет. Для того, щоб потенційному ворожому снайперу було краще цілитися? Чи щоб дистанціюватися від армії?
І намагання позбавити повноважень обраного киянами мера Віталія Кличка з того ж розряду. Як це так, мер не гнеться перед президентом? Ґвалт! Кличко, виявляється, не контролює Київраду і змушений домовлятися з кількома групами депутатів, тож він утратив контроль за столицею! Ще раз ґвалт! Суть інвектив на адресу мера Києва, озвучених главою Офісу президента Богданом, саме в цьому. Що ж, усе логічно – хай живе авторитаризм!
Зліва направо: голова Офісу президента Андрій Богдан, президент України Володимир Зеленський і заступник голови Офісу президента Олексій Гончарук під час робочої наради у приміщенні Закарпатської митниці. Ужгород, 6 липня 2019 року
Утім, авторитаризм у кризовій ситуації може виявитися ефективним у захисті національні інтересів, як-от у Хорватії за правління генерала Туджмана під час війни за незалежність із Сербією Мілошевича у 1990-х. Але Зеленський навряд чи зможе хоча б зіграти бойового, а не комедійного генерала, не кажучи вже про те, щоб насправді стати ефективним лідером…
Тривожні перспективи
Можуть сказати – «команда Зе» дуже неоднорідна, у ній трапляються наче цілком притомні особи. Саме так – трапляються. Та згадаймо – серед тих, хто привів Лукашенка у 1994 році до влади вистачало притомних людей. І в оточенні Путіна на початку 2000-х такі були. А потім їх «зачистили», декого навіть відправивши за ґрати. А як буде в Україні?
Утім, можна передбачити – періодичні «чистки апарату» і «полювання на відьом» у політиці à la Лукашенко вельми подобатимуться певній частині електорату. А далі можна буде спробувати нову посильну роль – суворого, але мудрого та справедливого самодержця…
Тож ті, хто прогнозує вже цієї осені новий Майдан, як на мене, помиляються. Ресурс міцності чинного президента і його команди достатньо великий, його вистачить на кілька років. А там олігархи за допомогою свого майже монопольного контролю за мас-медіа, особливо телебаченням, дадуть людям «новий промінь надії» – і тепер уже не «зелене», а «сіро-буро-малинове» політичне колесо закрутиться знову.
Та це можна було б пережити – і викинути на смітник історії олігархів разом із їхніми медіа. Лихо в тому, що заяви очільників «команди Зе», наче глава держави має намір повернутися після закінчення терміну президентства у «95 квартал», викликають умотивовану тривогу. Адже в такому разі він зі своєю командою за 5 років не повинен утратити рейтинг у Росії, де живе більшість аудиторії «квартальців». А не втратити його можна тільки за рахунок України, постійно насміхаючись із неї та руйнуючи її…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода