«Такого тотального шантажу Білорусі з боку Росії раніше не було» – експерт

Білоруський політичний оглядач Tut.by Артем Шрайбман в ефірі Білоруської служби Радіо Свобода пояснює, чому, на його думку, інтеграція його країни з Росією, яка не виходила 20 років, не вийде і зараз; заявляє, що відповіддю на збільшення тиску Москви на Мінськ може стати тільки роздратування і рішучість Лукашенка; і стверджує, що стратегічний тренд однозначний – Білорусь буде далі дистанціюватися від Росії.

Росія знайшла зручну форму, як змушувати Білорусь до відмови від зайвих вимог

Радіо Свобода: Останніми тижнями тривають активні переговори між представниками Росії і Білорусі з приводу різних варіантів інтеграції. І проходять вони під акомпанемент таких заяв, як ось російського віцепрем’єра Дмитра Козака, який сказав, що спочатку потрібно розглянути питання інтеграції, і тільки потім – ціну на газ. Чи це тільки спроба поліпшити позицію на переговорах, чи ж це вже принциповий підхід російської сторони: «спочатку інтеграція, потім – гроші»?

Артем Шрайбман: І те, і те. Новий підхід Москви – посилення переговорної позиції за рахунок такого комплексного переговорного шантажу. Починаючи з грудня минулого року Росія кладе на стіл переговорів чергові преференції, які вона надавала і надає зараз Білорусі, – і обумовлює це інтеграцією. Спочатку це було з нафтою, потім із кредитами, зараз із газом.

Блоруський політичний аналітик Артем Шрайбман

Песимісти, включно зі мною, говорили ще тоді, що Росія знайшла зручну форму примусу Білорусі до відмови від зайвих вимог. Це коли Білорусі висувають апріорі нездійсненні умови, а потім Росія розводить руками – «Ну, не хочете, то як хочете». Така тактика не нова. Нове – це концентрація таких вимог і серйозність наслідків для Білорусі. Такого тотального шантажу з боку Росії раніше не було.

– Але, як виглядає, Кремль не боїться, що Білорусь може «образитися» і розвернутися в інший бік, «піду я від вас». У Москві, мабуть, розуміють, що Лукашенкові нікуди йти.

– Я гадаю, що в Москві немає глибокого розуміння Білорусі. Всередині і навколо Кремля багато алармістів, які вважають, що Білорусь може розвернутися і піти шляхом України. Але є й багато раціональних людей, які розуміють, що за Олександра Лукашенка це неможливо. Адже при всій збільшеній «рукостискальності» Лукашенка за останні роки його все ж неможливо інтегрувати в жодні європейські структури.

Тому у Лукашенка немає «інших дверей», в які він може зайти, відмовившись від інтеграції з Росією. Москва розуміє, що таким чином вона може зняти з балансу якісь витрати, які раніше йшли на Білорусь, і при цьому усвідомлює, що вона не ризикує втратити Білорусь за українським сценарієм.

Скільки б Білорусь не заявляла про необхідність диверсифікувати зовнішню торгівлю, щоб були рівні частки експорту між Росією, Євросоюзом й іншими – ніякої динаміки змін немає. Як тільки падає ціна на нафту, або змінюються умови торгівлі, або тече «брудна» нафта – наш експорт в Європу обвалюється. Тому Мінськ тягне, чіпляється за якісь форми підтримки Росії, які ще збереглися. Але по-серйозному не робить ніяких кроків для диверсифікації. І, я гадаю, й не буде робити, поки нова політика Росії не почне істотно бити по гаманцю.

Не випадково інтеграція Білорусі і Росії не вдавалася 20 років поспіль

– Російсько-білоруські робочі комісії працюють вже кілька місяців, скандальний посол Бабич відправлений до Москви – і, здавалося б, сторони повинні представити громадськості якісь «результати», «прогрес». Але прем’єр-міністри, незважаючи на оголошений «дедлайн», перенесли рішення на листопад.

– Дійсно, закінчення цих переговорів відкладалося кілька разів. У вівторок Лукашенко заявив, що прогресу ніякого немає, нічого обговорювати з Путіним – доволі різка заява. Як на мене, це в принципі передбачувано. Інтеграція Білорусі і Росії не випадково не вдавалася 20 років. Це неспівмірність двох систем і принципів рівноправної інтеграції. Ще російські урядові ліберали наприкінці 90-х зрозуміли, що це може працювати за схемою інкорпорації Білорусі до складу Росії. Але жодна білоруська еліта –якщо це не якісь справжні агенти Кремля – не погодиться на здачу повноважень.

Цього протиріччя можна довго не помічати, але як тільки сторони підходять до узгодження конкретних документів – то це впирається в питання, хто буде головним у різних інтеграційних органах. І як тільки підходять до цього питання, то вони не можуть його пройти, так повторювалося багато разів. Проєкти щодо виходу на єдину валюту – вони готували десь так, може, рази 4 за останні 15 років.

​Як ви слушно зауважили, зараз президенти, можливо, видадуть якийсь документ, щоб не втрачати обличчя. Можливо, вони перенесуть конкретику на осінь. Але незалежно від того, що вони підпишуть, цей документ буде трухлявий. Або все застопориться на етапі реалізації, як і багато років тому – бо нікуди не поділися ті чинники й інтереси, які заважали цим угодам здійсниться.

Загальний тренд незмінний – ми будемо дистанціюватися від Росії

– Ви писали кілька текстів, де доводили, що інтеграція [між Білоруссю та Росією] не може статися, тому що не може бути рівноправної схеми, як ви і зараз говорите. Але білоруське суспільство не менш стурбоване тим варіантом, при якому Білорусь, формально зберігаючи суверенітет, може бути примушена до повної геополітичної покори Москві.

– Це якраз і є те, що Росія спробує реалізувати. Але цей варіант не враховує суб’єктності Мінська. При такому сценарії відбудеться охолодження відносин. Це не доброзичлива згода на шантаж. Коли тебе шантажують – Мінськ і Лукашенко будуть злитися, будуть емоції, ворожі до Росії. Така атмосфера, разом із справжнім небажанням Лукашенка ділитися владою, не штовхатиме Мінськ до поступок. Вона буде штовхати до емоційних дій у відповідь. Чим глибше піде конфлікт, тим більш непоступливим буде Лукашенко.

І тут ми підходимо до ситуації вибору для білоруської правлячої еліти: чи віддати по шматках суверенітет у Росію, чи ж упоратися з такою ситуацією, коли народ поступово біднішає. Мені здається, що оскільки російський економічний тиск чиниться не різко, а поступово, податковий маневр розмазаний на кілька років – білоруське суспільство, вертикаль встигатимуть адаптуватися до погіршення рівня життя. Чи не виникне ситуації, коли раптом «все пропало».

Олександр Лукашенко (зліва) і Володимир Путін. Росія, Сочі, 15 лютого 2019 року

Якщо Росія спробує підігріти пристрасті всередині країни [Білорусі], підштовхнути народ до протестів – то це ще більше дратуватиме правлячий режим. Така ситуація не сприяє поступкам, не сприяє тому, що Лукашенко скаже – «Ну гаразд. Ви мене затиснули, я здаюся». Це суперечить усій його натурі.

Тому я вважаю, що ми спостерігаємо плавне дистанціювання один від одного. Однак це не веде до того, щоб людина віддала свою владу, щоб ще пару років посидіти з відносно стабільним економічним станом в країні. Ми недооцінюємо волю Лукашенка до влади. Вона сильніша за прагнення до якихось короткочасних економічних бонусів.

– Можливо, за рік до президентських виборів Лукашенко не робить різких конфліктних кроків у відносинах із Росією, щоб забезпечити комфортне і спокійне проведення виборчої кампанії. Але потім, після перемоги на виборах, можна і розгорнути більш серйозне протистояння з Москвою.

– Це так, але я думаю, що і після виборів він не буде на порожньому місці влазити в якісь конфлікти і починати бої. Я думаю, стратегія Мінська – намагатися по максимуму вичавити з російської ренти все, що там ще залишається. Спалювати всі мости Лукашенко не збирається.

Я не можу ручатися, що після виборів ми входимо в тренд різкої деградації відносин із Росією. Але загальний тренд незмінний – ми будемо дистанціюватися від Росії. Після виборів ми, можливо, побачимо кроки щодо скорочення бюджетних витрат у Білорусі.

Далі багато залежить від того, наскільки різко і радикально вестиме себе Росія. Поки я не бачу потреби для Москви щось загострювати просто зараз, адже в запасі у неї вічність. До того ж Лукашенко вкрай негативно реагує на голки і уколи під час виборчої кампанії, і якщо це буде мати місце – то деградація двосторонніх відносин може піти швидше.

Оригінал публікації на сайті Білоруської служби Радіо Свобода