(Рубрика «Точка зору»)
Нині у мережах активно обговорюють законопроєкт Ольги Богомолець «про протидію лихослів’ю (про дематюкацію мови)», що з’явився на сайті Верховної Ради 2 липня.
Проте майже ніхто не звертає уваги на інший мовний законопроєкт, зареєстрований двома днями раніше – 31 червня. А саме він мав би потрапити до поля зору української громади внаслідок значно більших небезпек, які він становить для української мови порівняно із загрозою лихослів’я. Це проєкт «Закону про мови в Україні» (№ 10355) представників «Опоблоку» О.Ю. Вілкула і В.В. Новинського.
Рідкісний цинізм «опоблоківців» виявляється в тому, що запропонований ними законопроєкт майже ідентичний колишньому законові Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики», скасованому минулого року. До тексту, скопійованого з цього закону, внесено незначні зміни, зокрема вилучено поняття «регіональні мови» і введено поняття «мови корінних народів» (без уточнення, які саме мови слід до них відносити), але вони жодною мірою на впливають на антиукраїнський зміст поданого документа.
«Червоні лінії» для влади. У столиці України активісти провели акцію протесту під гаслом «Не перетинай червону лінію!». Київ, 4 липня 2019 року
Законопроект Вілкула-Новинського як спроба повернення закону Ківалова- Колесніченка
Як і закон Ківалова-Клесніченка, поданий законопроект переслідує мету створення законодавчої бази для витіснення української мови в її функції державної і заміни її російською.
Незмінним залишається маніпулятивне використання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, що до них, як і в скасованому законі Ківалова-Колесніченка, віднесено вісімнадцять мов національних меншин. Варто ще раз нагадати, що за визначенням кількості мов, які підлягають захисту Хартії, ми «попереду всієї планети», бо в законодавстві тих європейських країн, які ратифікували цей документ, список мов, що підлягають його дії, обмежується зазвичай кількома мовами, яким внаслідок малого числа носіїв загрожує зникнення.
Але оскільки керованим із Москви маніпуляторам йдеться лише про «захист» російської мови, а введення її до списку загрожених мов виглядало б анекдотично, як у тій казці, де «битий небитого везе», то реальну мету використання Хартії в Україні спритно приховали за довгим переліком мов майже всіх національних меншин, присутніх в країні.
Попри вилучення з проєкту Вілкула-Новинського поняття «регіональна мова», незмінною залишилась необхідна для продовження русифікації країни норма в 10 відсотків носіїв меншинної мови, достатньої для того, щоб, безпідставно посилаючись на Хартію, наділити її тими ж правами, які має державна мова.
Отже, як і мовний закон, що був підписаний прізвищами Ківалова й Колесніченка, цей його клон, підписаний Вілкулом і Новинським, порушує засади конституційного ладу країни і загрожує цілісності нашої держави.
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і нагороджений медаллю Пушкіна народний депутат України Сергій Ківалов, один зі співавторів «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Москва, Кремль, 22 лютого 2013 року
Демагогія О. Вілкула щодо нового/старого мовного законопроєкту
Традиційно, в дусі колишньої совєтської риторики, проросійські політики приховують свої правдиві наміри за порожніми словесами про демократію, рівність усіх народів і права людини, переходячи на дискурс ненависті, щойно торкаються питань про право української спільноти на свою мову у своїй державі. На сайті «Опоблоку » О. Вілкул так обґрунтовує потребу впровадження поданого законопроекту: «Ми продовжуємо робити все, щоб не дозволити радикалам у владі нав’язати Україні ідеологію печерного націоналізму. Україна – багатонаціональна країна, і люди мають повне право говорити тією мовою, якою їм мама співала колискову. Ухвалення нашого законопроекту дозволить зняти соціальну напругу і поставити крапку в мовному питанні. Підкреслюю: в нашому законопроекті немає «регіональних мов», є тільки державна мова – українська, а також мови національних меншин і корінних народів».
У суто декларативному характері запевнень «опоблоківців» у визнанні державного статусу української мови і реальному їхньому ставленні до неї можна пересвідчитися, зайшовши на україномовну версію їхнього сайту. У виставленій там передвиборчій інформації про «першочергові кроки по виходу з кризи» перший у переліку крок прописано в такий спосіб: «Встановлення світу на Донбасі». Як бачимо, ця політична сила настільки зневажає державну мову, що навіть не заморочується перевіркою помилок у комп’ютерному перекладі на українську своїх російськомовних текстів.
Скріншот за станом на 07.07.2019
Колишні регіонали, які після перемоги Революції гідності об’єднались в «Опозиційному блоці», вели запеклу боротьбу із законом про державну мову від самих початків його реєстрації у Верховній Раді. Їхня боротьба, проте, не мала успіху, активна громадськість таки домоглась ухвалення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Невдовзі, 16 липня, він набуває чинності.
Під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року
Загроза появи мовного законопроєкту від «Опоблоку»
Однак сьогодні ситуація змінилась, і зусилля проросійської частини політикуму, спрямовані проти утвердження української мови в її державотворчій функції, становлять все більшу загрозу існуванню нашої держави. Адже цілком очевидно, що поява законопроєкту Вілкула-Новинського, клонованого з колишнього закону Ківалова-Колесніченка, викликана сподіваннями на його ухвалення новим складом переобраної Верховної Ради.
Звісно, надії на ліквідацію закону про державну мову «п’ята колона» пов’язує і з новообраним президентом, неспроможним належно говорити українською навіть під час виконанні своїх службових обов’язків.
Підготовку до зміни мовного законодавства на користь російської можна вбачати у заяві керівника Офісу президента Андрія Богдана про можливість надання російській мові статусу державної в Луганській і Донецькій областях шляхом проведення референдуму. В інтерв’ю, опублікованому 1 липня на сайті РБК-Україна, А. Богдан сказав: «Ми можемо Донецькій і Луганській області дозволити розмовляти російською мовою, якщо у нас почнеться мир у країні? Ставимо питання – «так/ні». Якщо можемо, тоді Донецьк і Луганськ спілкуються російською мовою».
Голова Офісу президента України Андрій Богдан
Позиція керівника Офісу президента базується на підміні понять, розрахованій хіба що на населення, якому московська пропаганда роками «промивала мізки», застрашуючи його за повної бездіяльності київської влади міфічними «печерними» українськими націоналістами, які буцімто насильницькими методами заборонять говорити російською мовою. Цікаво було б почути відповідь пана Богдана на запитання: «А хто й коли за роки незалежності забороняв людям в Донецькій і Луганській області говорити російською мовою?». Як і в усіх інших областях, включно з його рідною Львівщиною. Адже і в законі про державну мовну чітко сформульовано принцип невтручання держави у використання мов у приватній комунікації. Інша річ – адміністративно-управлінська сфера, де вживання державної мови є обов’язковим.
Некоректно з соціологічного погляду сформульовано й запитання, що його керівник Офісу президента пропонує винести на референдум, оскільки воно містить підказку позитивної відповіді. Зрозуміло, що ніхто або майже ніхто не проголосує на референдумі проти дозволу говорити російською. І це стосується не лише Донецької й Луганської областей.
Варто звернути увагу і на збіг у часі заяви А. Богдана із реєстрацією у Верховній Раді мовного законопрєкту «Вілкула-Новинського».
Під час акції «Захисти Конституцію #CтопРеванш» біля Офісу президента України. Київ, 27 червня 2019 року
Нинішні передвиборчі виклики і завдання
Коли в день ухвалення у Верховній Раді закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» всі громадські активісти й небайдужі українці, які впродовж тривалого часу протистояли «русскому миру» в боротьбі за утвердження української мови в її об’єднавчій державотворчій функції, святкували довгоочікувану перемогу, хтось написав у коментарях на сторінці фейсбуку «Друзі! Не радійте передчасно. Боротьба ще тільки починається».
На жаль, нинішня політична ситуація підтверджує правдивість цього передбачення. Сьогодні спроби реваншу проросійських сил відбуваються на всіх фронтах. Чого варта, зокрема, остання інформація про те, що до списків кандидатів до нового складу парламенту входить понад 100 осіб, які голосували в час президентства Януковича за диктаторські закони.
Мовний фронт лишається головною ареною боротьби за національний суверенітет і цивілізаційний європейський вибір майбутнього.
Якщо націонал-демократичним і націоналістичним силам не вдасться пройти до Верховної Ради у достатньо численних групах і парламентську більшість сформує антидержавна, орієнтована на Москву частина депутатського корпусу, то перше, що вони зроблять – це скасують чинний закон про державну мову. Сьогодні притомній частині суспільства треба докласти максимум зусиль, щоб не допустити реалізації такого сценарію виборчого процесу.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода