Кілька місяців у повній облозі. Луганський аеропорт став однією з найгарячіших точок війни на Донбасі. Українські десантники обороняли цей стратегічний об’єкт аж до того моменту, коли супротивник масованими обстрілами не зруйнував усе. Оборонцям активно допомагали місцеві – луганці і жителі села Переможне. Що з ними сталося, коли прийшли проросійські бойовики? Як живе село тепер в окупації? Розповідають журналісти проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Журналісти «Донбас.Реалії» їдуть по дорозі до зруйнованого Луганського аеропорту по окупованій території. Іржавий знак, старі траншеї, степова ковила. Зараз тишу порушують хіба що дикі фазани. Але 5 років тому тут гриміла війна.
Дорога до Луганського аеропорту
«Снаряди правильні. Чесно віджаті в української армії снаряди, хехехе!», – зловтішалися бойовики.
У повному оточенні, в тилу бойовиків, все літо 2014 року українські десантники обороняли цей стратегічний об’єкт. Під щільним вогнем військові медики навіть оперували поранених.
Залишили аеропорт у ніч на 1 вересня, коли в результаті постійних обстрілів всі будівлі були повністю зруйновані.
Луганський аеропорт, 2009 рік
«Просто нічого не залишилося. Була купа металу, попелу», – пригадують українські військові.
Тепер незаконне угруповання «ЛНР» щороку відзначає захоплення аеропорту як власну перемогу. Але мало хто знає: з перших днів захисникам Луганського аеропорту під українськими прапорами допомагали самі луганці.
«Коли тільки заїхала 80 бригада в Луганський аеропорт, коли ще не відбувалися бойові дії – була перша моя поїздка. Ми тоді поки тільки налагоджували контакт. Військові ставилися до жителів луганської області насторожено. Тому наше завдання було – приїхати, познайомитися, домовитися, дізнатися, що потрібно», – розповідає координатор Української Гельсінської спілки зі прав людини Олексій Біда.
Олексій Біда
Із волонтером Олексієм Бідою журналісти «Радіо Свобода» познайомилися ще в квітні 2014-го. Він і його соратники по луганському Євромайдану збирали і відвозили українським військовим продовольство і одяг – в тоді ще цілий луганський аеропорт.
Олексій Біда розповідає: все літо українським десантникам активно допомагали жителі маленького села Переможне, розташованого з південного боку злітної смуги.
Підтримувані Росією бойовики вчинили жорстоку розправу у селі відразу ж після захоплення.
Убили чотирьох чоловік з родини Бочневичів і подружжя Кулішів
«Після просто приїхала група, і пройшла зачистка по селу. Але в силу того, що вони зайшли в першу хату і вбили там чотирьох чоловік – інші встигли зреагувати, розбігтися по сусідах, по городах. Їх не знайшли. Убили чотирьох із родини Бочневичів і подружжя Кулішів», – свідить Олексій Біда.
Олену Куліш, відому луганську радіоведучу, і її чоловіка бойовики розстріляли відразу після арешту. Олексій Біда встиг виїхати з Луганська, і тепер – у складі Гельсінської спілки з прав людини – документує злочини бойовиків.
Родина Кулішів, яких розстріляли бойовики
«По суті, це була перша справа за фактом вбивства цивільних у збройному конфлікті, подана до Європейського суду з прав людини», – каже Біда.
Сергій Бочневич працював у Луганському аеропорті охоронцем, а його дружина Вікторія – у кафетерії. Подружжя Бочневичів незадовго до подій у Луганському аеропорті і в Переможному перевезло батьків Сергія – Бочневича Григорія Романовича, 12.07.1940 р.н., і Бочневич Катерину Семенівну, 01.01.1950 р.н. до себе в село, а дітей – сина та доньку – відправили до Львова і планували найближчим часом 22 серпня також їхати до них. Сергій і Вікторія разом з Оленою Куліш та іншими родинами відвозили продукти, воду та ліки українським військовим. За словами місцевих, 22 серпня 2014 року між 9 і 10 годинами ранку до Бочневичів під’їхав жовтий мікроавтобус. Як свідчить родичка Сергія, він ішов додому і вже на подвір’ї зустрів незнайомого озброєного чоловіка, який направив на нього зброю. Озброєні люди без розпізнавальних знаків проникли в будинок через городи та заднє подвір’я.
Того дня односельці знайшли всю родину розстріляною на їхньому подвір’ї.
Дім Бочневичів був розграбований, цінне майно і машину вивезено.
«Донбас.Реалії» побували в багатостраждальному селі Переможне. Наслідки страшних боїв п’ятирічної давнини тут видно неозброєним оком. Та й місцеві, зі зрозумілих причин, бояться говорити.
– Яке життя в селищі після війни?
– Не буду казати! – відрізала літня жінка.
– Чому?
– Та навіщо воно мені треба.
Жителька села Переможного
Окуповане Переможне – село з багатою українською історією. Після Другої світової сюди зі східної Польщі депортували україномовних лемків.
Пам’ятний знак із переліком сіл, з яких в Переможне переселили предків місцевих жителів – тепер повалений і розбитий.
Тепер теж багато хто був змушений виїхати з напівзруйнованого селища.
«Тут народу вистачає. Але, в принципі, звичайно, менше стало. Багато хто поїхав, мабуть, ті, хто незадоволені «народною республікою», я так думаю», – каже місцевий житель.
Село Переможне: п’ятий рік в окупації
Характерна лемківська вишивка збереглася тут у маленькій церкві. Єдиний сільський священик отець Георгій молиться на самоті.
Храм в селі Переможному
Чимало парафіян – пішли з життя.
– Чи вірите ви, що ваш селище повернеться до попереднього життя?
– Так навряд чи. Ми поміччю увесь час був аеропорт. Все зруйновано, роботи немає, – каже священик.
Міцевий священик
Жаль через знищення бойовиками аеропорту об’єднує усіх жителів Переможного – незалежно від політичних поглядів.
– Одні люди похилого віку залишилися, ось і все. А молоді немає. Немає аеропорту! Що таке, без роботи.
– А багато людей там працювало?
– О, все село. Сім’ями працювали.
Після Другої світової до переможного зі східної Польщі депортували україномовних лемків. Зруйнований пам’ятний знак
Люди не знають на кого і на що їм сподіватися. Хіба на вищі сили!
«Якщо нам не допоможуть «зверху», так воно і залишиться: занедбане селище. Але сподіваємося на краще!» – каже місцевий священник.
П’ятий рік Переможне живе в окупації проросійських бойовиків, фактично, на руїнах аеропорту. Але пам’ять про опір українців із маленького села під Луганськом – так просто не знищити.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»: