Кожен українець мусить танцювати – у цьому переконані багато українців американської діаспори. Щоб опанувати польку і гопак, вони беруть позички в банку і приїздять вчитися в Україну.
Американські танцюристи – любителі і професіонали – 10 місяців живуть у різних регіонах України, навчаються народних танців у різних хореографічних колективах. Слідом за танцюристами кореспондент «Голосу Америки» поїхала до Полтави.
Релеве, пор–де–бра і пті–батмани. Артисти балету Полтавської обласної філармонії розігріваються перед репетицією. Скоро виступ: до щорічного фестивалю «Полтавська галушка» готують нову програму українських фольклорних танців.
Серед українських танцюристів – гості з–за океану. Двоє канадців і американець. Аби вивчати в Україні український танець, кожен заплатив 15 тисяч доларів з власного гаманця, декому навіть довелося брати позичку в банку.
«Я дуже люблю українські танці. Щоразу як вийду на сцену, стає так весело і радісно», – каже танцюрист зі США Джонатан Гейнал.
Джонатан – із Клівленда, тут в Україні усі його кличуть Іван. Він шкільний учитель, а український танець для нього – хобі. Навчився від бабусі, уродженки Львівщини – ще малим показала йому «присядки» і «линок». Джонатан далеко не вперше приїздить в Україну. І всерйоз подумує залишитися тут назавжди.
Танець робить мене як українця ближчим до своєї культуриДжонатан Гейнал
«Танець робить мене як українця ближчим до своєї культури, нашої спадщини. Україна завжди була величезною частиною мого життя. Але і танець близький моєму серцю. І я не можу жити без одного і другого», – розповідає Джонатан.
Їхня програма вивчення українського танцю розрахована на 10 місяців. Вони вже побували на Волині, Буковині, у Києві і Львові. І ось тепер – центральна Україна, Полтава. Танцюють разом із професійними колективами, у кожному регіоні опановують місцеву мову танцю.
Довідались, що волинська полька зовсім не така, як буковинська, а та геть інакша, ніж полтавська. Кроки різні, і музика, і енергія. Відрізняється і танцювальна техніка в діаспорі і в Україні. Узяти хоча б бойовий гопак із шаблями.
Тімоті – професійний танцюрист з Канади, каже, звик робити великий замах зверху і від себе, а тут у Полтаві практикують менший і знизу.
Навіть назви трюків інші. Те, що по-українськи – кільце, по-англійськи зветься «бек-брейкер», тобто зламай-спину. А те, що для українців «підсічка», американці називають «кофі-ґрайндер» – кавомолка.
Я хотів знати ще більше про українські танці, українську культуру, українську мову, українські традиції. Хоч я й вивчав усе це в університетіТімоті Джедок
«Я як інструктор з танців хотів знати ще більше про українські танці, українську культуру, українську мову, українські традиції. Хоч я й вивчав усе це в університеті. Отож, коли випала нагода приїхати в Україну і 10 місяців усе це вивчати, я сказав собі: життя одне, повернуся туди, звідки походять мої предки, вивчу українські танці, вивчу українську культуру і привезу усю цю інформацію до себе додому в Канаду», – каже танцюрист з Канади Тімоті Джедок.
Провівши майже рік в Україні, хлопці кажуть – полюбили тут усе. За винятком російськомовних офіціантів. Бо важко замовляти їжу, коли не розумієш російської.
Хлопці розповідають – у діаспорі українські народні танці дуже популярні, подеколи навіть більше за бандуру, і чи не в кожному містечку, де живуть вихідці з України, є танцювальна студія. Допомагає почуватися українцем, навіть якщо від історичної батьківщини тебе відділив океан і кілька поколінь.
Кожен українець мусить танцювати; це я знаю точноТімоті Джедок
«Кожен українець має танець у своєму серці. Можна танцювати польку на весіллі, чи волинську польку з Волинським народним хором. Залежить, що кого робить щасливим. Але кожен українець мусить танцювати; це я знаю точно», – каже Тімоті Джедок.