В Одесі презентували документальну виставку про французьку художницю Соню Делоне – в ранньому дитинстві вона поїхала з Одеси в Санкт-Петербург, а потім навчатися до Європи. Її авангардні ідеї втілилися в європейському дизайні та моді, декораціях та графіці, її роботи можна побачити в музеях Франції та галереях інших західних країн, а сама Соня Делоне стала першою жінкою-художником, якій за життя організували виставку в Луврі. Втім, в Україні про неї майже не говорять. Цю несправедливість і хочуть виправити організатори виставки
Відкрити Україні французьку художницю Соню Делоне – ось головна мета проекту «В пошуках ідентичності», який презентували в Одесі куратори та мистецтвознавці. Це такий собі мультимедійний «лонгрід» про життя та творчість уродженки Одеси.
Майже все життя Делоне прожила у Франції, вона стала першою художницею із персональною виставку в Луврі, була кавалером ордену Почесного легіону. Мистецтвознавці називають Делоне представником абстракціонізму, орфізму та симультанізму, причому Соня увійшла в історію мистецтва не стільки живописом, скільки дизайном і графікою. Вона працювала із інтер’єром, одягом, побутовими речами, публічним простором і навіть автівками.
«В пошуках ідентичності» – це перш за все документальна виставка. Самих робіт Делоне в Україні майже немає, хіба що дві гуаші надали спеціально для виставки з Національного художнього музею України. Решту часу їх зберігають в архівах.
Дві роботи виразно передають стиль Делоне і є фактично ілюстрацією її згадок про батьківщину. В 93 роки, за рік до смерті, вона надиктувала біографічну книгу «Ми йдемо до сонця», де є такі слова: «Я захоплена чистим кольором. Кольори мого дитинства, України. Спогади селянських весіль моєї країни, де червоні і зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали в танці».
Ще одну оригінальну і підписану Делоне друковану графіку передав кураторам колекціонер Микола Кузьма. В Україні у приватних колекціях є ще дві роботи, але вмовити власників виставити їх кураторам не вдалося.
За словами кураторки Каті Тейлор, від самого початку організатори хотіли побудувати виставку не на картинах, яких було обмаль. Завданням було зрозуміти, як на Соню Делоне впливали мандрівки по багатьох країнах, як формувалася її ідентичність, її особистість.
«Соня володіла багатьма мовами – говорила французькою оскільки жила у Франції, матері писала російською. Скоріш за все знала англійську й іспанську, оскільки жила в цих країнах, а також німецьку – вона навчалася в Академії мистецтв Карлсруе. Соня народилася в Одесі і ми хотіли би вважати її одеситкою. Втім, сама себе вона вважала француженкою, а також багато мандрувала світом», – говорить Тейлор Радіо Свобода. Разом із Port Agency вона працювала над виставкою впродовж трьох місяців.
На стінах галереї Invogue#Art, де проходить виставка, можна побачити також багато фотографій та ілюстрацій, що мають занурити глядача в контекст. Тут і чорно-білі фотографії довоєнного Парижа та Лісабона, і стара Одеса, і Мадрид, і приклади традиційного українського мистецтва – візерунки на традиційному одязі, схожі на орнаменти Соні Делоне.
У 1925 році художниця створила власний бренд виробництва тканин Sonia і зареєструвала торгову марку «Симультанність». За підрахунками кураторів, із 1924 по 1940 роки вона створила близько півтори тисячі принтів для тканин і власну лінійку з 400 кольорів. Найбільшу популярність і модність її стиль набув у 1960-і роки.
Мабуть найбільш ексклюзивними експонатами виставки є справжні документи Соні Делоне – ось її листування із театралом Сергієм Дягілєвим для спектаклів якого вона робила костюми, а ось лист від юриста, що надсилає їй гроші з Росії, допомогу від родичів. Гроші надходили до самої революції, після чого художниці довелося йти працювати. Після смерті родичів Соня Делоне не змогла отримати ані спадщину, ані компенсацію від радянської влади.
Документи з архіву Соні Делоне надав ще один організатор виставки – колекціонер та культуролог Євгеній Деменок. Її знають по всьому світу, кожного року про художницю пишуть 2-3 монографії, які можна знайти в усіх крупних європейських музеях, роботи Соні та її чоловіка Робера Делоне можна побачити на виставках, зокрема нещодавно в Tate Gallery (Лондон), розповідає Деменок.
«В Одесі, в Україні про неї не згадували, поки я близько восьми років тому не почав готувати статтю про Соню для Всесвітнього клубу одеситів в рамках проекту «Вони залишили слід в історії Одеси». Вона народилася як Сара Штерн, а в п’ять років переїхала до Санкт-Петербурга жити до брата її матері Генріха Терку. Причина нам невідома. Про своє дитинство Соня не любила розповідати, тому там досі багато білих плям», – говорить Деменок. Раніше вважалося, що її матір померла на початку XX сторіччя, проте нещодавно дослідник знайшов нові документи, які доводять – та прожила щонайменше до початку 1930-х років.
Багато документів дослідник отримав, у тому числі, від друга Соні, французького мистецтвознавця Жана-Клода Маркаде. В архіві збереглося, зокрема, її листування з матір’ю, що залишилася жити в Одесі. До кінця 1920-х років Соня відправляла їй гроші.
На думку Деменока, Соню Делоне можна поставити поряд із такими абстракціоністами та авангардистами, як Василь Кандинський, Пауль Клее, Піт Мондріан , Казимир Малевич і Франтішек Купка.
«Вони разом із чоловіком одні з засновників абстрактного живопису. І дуже вдало, що двоє з засновників, Соня та Кандинський, мають стосунок до Одеси. Вони, до речі, знали одне одного, багато спілкувалися. Коли Кандинський робив першу виставку об’єднання «Синій вершник», там були і роботи Делоне», – продовжує Деменок.
І в Радянському Союзі, і в пострадянських країнах робіт Соні Делоне мало, її не вивчають, а виставок майже не було – на відміну від того ж Кандинського, Соня після 1910 року не поверталася ані в Російську імперію, ані в СРСР, вона також не брала участі у виставках російських та українських авангардистів до революції. Втім, її творчість вплинула на європейських художників, зокрема на португальців та французів.
Соня Делоне входить до двадцятки абстрактних художників світу, але в українських музеях майже немає її робіт, про неї мало знають, розповідає кураторка виставки Тейлор. Немає в Україні і культури колекціонування її робіт, оскільки колекціонери не знають її українського бекграунду. Завдання проекту «В пошуках ідентичності» – змінити цю ситуацію. Виставка триватиме до 15 квітня.
