Відносини після інавгурації. Погляд з Росії 

Москва –​ ​Замість привітання новообраному президенту України Володимиру Зеленському Володимир Путін підписав указ про роздачу російських паспортів жителям окупованої частини Донбасу. Зеленський відповів, і своєю відповіддю змусив Путіна відреагувати, що буває досить рідко. Фахівці ж між тим без оптимізму дивляться на майбутнє українсько-російських відносин. Російський президент, як кажуть експерти, не любить випускати інінціатіву зі своїх рук.

На федеральних російських каналах після травневих свят «хвилювалися» що до призначення дати інавгурації Володимира Зеленського.

На самій події представників російського керівництва не буде, що було цілком очікувано, враховуючи взаємовідносини двох країн протягом останніх п’яти років. Але питання про те, чи зміниться щось у відносинах Росії й України після входження на посаду обраного президента України, ставлять і пересічні російни, і політичні фахівці.

Відомий російський політолог Валерій Соловей вважає, що завчасно говорити про якісь зміни сьогодні.

– Чи зміниться найближчим часом зневажливо-поблажливе ставлення до Володимира Зеленського з боку російських політиків після його вступу на посаду?

– Немає жодних підстав вважати, що це ставлення зміниться хоч трохи на краще. З дуже високою ймовірністю можна припустити, що зневажливе ставлення буде зберігатися. І Кремль навряд чи буде сприймати Володимира Зеленського як повноцінного політика і, тим паче, рівноправного партнера.

– На початку президентського терміну Петра Порошенка відбувалися обміни політв'язнями. Тепер ми давно цього не спостерігаємо. Чи є шанс, що Зеленський зможе щось зробити в цьому напрямку?

– Надія є, але навіть якщо Зеленський зробить, з свого боку, розумні пропозиції, точніше, повторить – обміняти всіх на всіх, але, на жаль, у мене немає впевненості, що Росія піде назустріч. У мене неприємне відчуття, що російська влада зробить все для того, щоб обмін всіх на всіх не відбувся.

– Як слід розцінити рішення російського керівництва про видачу паспортів в ОРДЛО? Росія намагається взяти цю територію під свій контроль?

– Ні, це аж ніяк не доводить, що Донбас перейде під контроль Росії, тим паче що він і так перебуває під контролем Росії і фактичним, і військовим, і політичним. Йдеться про те, щоб показати Зеленському та всій світовій спільноті, що Росія не має наміру йти ані на які поступки, що вона буде твердо дотримуватися того курсу, який вважає правильним.

– А світова спільнота якось на це буде реагувати чи вони вже втомилися?

– Розрахунок Кремля, можу сказати, до речі, небезпідставний, на те, що Україна усіх втомила. Але якщо Зеленському зараз вдасться сформувати дієздатний кабінет, домогтися успіху на парламентських виборах, і почати якісь серйозні реформи, можливо, щодо України на Заході відкриється друге дихання. Поки що є втома і нерозуміння, чого ж чекати від Зеленського. У цьому сенсі розрахунок Росії стратегічно виявився правильним – Захід втомився від України. І не просто втомився: у приватних розмовах будь-який західний чиновник, що працює з Україною, скаже що ніякі обіцянки не виконуються.

Валерій Соловей

​– А в чому головна проблема – боротьба з корупцією?

– Цілком правильно – боротьба з корупцією. Російська корупція притча во язицех, але на тлі української в цьому сенсі Росія виглядає мало не як Фінляндія. Я розумію, що це перебільшене порівняння, але тим не менше. Російська бюрократія виглядає верхом раціональності і непідкупності на тлі української. Повірте, що це в набагато більших масштабах, ніж за часів Януковича. Ці масштаби носять якийсь гомеричний характер. І ті самі американці, яким російська пропаганда приписує контроль над Україною, кажуть, що «ми нічого не можемо зробити. Ми намагаємося, ми говоримо, повторюємо, ми наполягаємо. Нам обіцяють – так, так, так і все на цьому закінчується.

– А є якісь підстави сподіватися на те, що Зеленський зможе щось змінити в цьому напрямку? Чи є в обраного президента України для цього якісь важелі?

– Виходячи з того розкладу, який ми знаємо, – не схоже. Але, як то кажуть, надія вмирає останньою. І як людина, яка прожила в Україні значну частину життя, яка народилася на Донбасі, я щиро бажаю цій країні всього найкращого. Я впевнений, що вона заслуговує на кращу долю. Але, чесно кажучи, всі останні роки я, та й не тільки я, відчував почуття наростаючого розчарування. Тому що не можна пояснити підступами Кремля, каверзами Москви те, що там відбувається. Ну, ніяк! Як би Росія в цьому сенсі не намагалася перешкодити, – тобто, Кремль, якщо бути точним – все залежить від саміх українців, від їхніх зусиль, від здатності сформувати продуману стратегію й її реалізувати. Це політична воля. Причому, є цікавий парадокс. Там досить успішно створюється українська політична нація. Там є громадянське суспільство, принаймні, воно набагато сильніше, ніж в Росії. Воно виражене рельєфно. І разом з тим жахливої якості політична еліта і бюрократія, просто жахливого!

– Недавній виступ радника президента Сергія Глазьєва з відверто антисемітським підтекстом, це натяк на те, що два ключових поста в українському керівництві тепер будуть посідати євреї?

– Про Сергія Глазьєва і ще про одного керівника – колишнього російського віце-прем'єра, в Кремлі кажуть так: «Ні в якому разі не можна дозволяти, щоб вони опинялися поруч з мікрофоном. В іншому випадку нам потім доведеться розсьорбувати наслідки того, що вони скажуть». Тому я б поставився до цього з належнимою мірою сарказму.

– Результат виборів, чи є він демонстрацією сформованого громадянського суспільства в Україні?

– Розумієте, люди не готові миритися, але поки що вони голосують відповідно до української ж приказки – нехай гірше, але інше! Зеленський, сподіваюся, не гірше, і, дійсно, втілює запит на зміни і надію. Про Зеленський можна сказати так само, як свого часу про Путіна – «Who is Mr. Zelenskіy?» І так само як про Путіна можна не отримати жодної відповіді на це питання.

Україна обрала свій напрямок

Керівник центру українських досліджень інституту Європи РАН Віктор Міроненко вважає, найголовніше, що зараз потрібно Україні – це консолідація.

–​ Чи зміниться дискурс відносин Росії і України після вступу Володимира Зеленського на посаду президента?

– На мій погляд, найближчим часом цей дискурс змінитися не може з однієї простої причини, тому що він залежить, в першу чергу, від позиції, яку займає російське керівництво. Ніяких змін в цій позиції я останнім часом не бачу, навіть мінімальних.

– На чию підтримку може розраховувати новообраний президент?

– Зеленський повинен розраховувати на підтримку українського народу, тих 70%, які проголосували за нього на останніх президентських виборах, я розумію, що це, скоріше, голосування значною мірою проти того, що було, але... З одного боку, це свідчення надій величезної кількості людей в Україні. А, чесно кажучи, Україна прожила ці майже 30 післярадянських років на бажанні жити по-новому, на працездатності, на працьовитості, на бажанні, на прагненні до свободи величезної кількості українських

громадян. Не всіх, звичайно. В українському суспільстві існує – і він зростає – якийсь соціальний прошарок активних людей, самостійних людей. На них і треба розраховувати в першу чергу. Але, я думаю, що якщо мова йде про російсько-українські відносини, тут є кілька важливих напрямків. Перше: це все-таки продовжити ту роботу, яка велася в останні роки щодо зміцнення обороноздатності країни, щоб Збройні сили України могли відповісти на будь-який виклик, щоб ні у кого не виникало бажання, спокуси розмовляти з Україною з позиції сили. Я думаю, що новий президент буде це робити.

Друге: потрібно зосередитися на тому, щоб об'єднати країну, щоб потихеньку починати знімати ті речі, які поділяють країну – національні, культурні, соціальні... Потенціал знаходиться всередині України. Чим сильнішою, чим більш розвинутою буде Україна, тим більше буде підстав у Кремля подумати про те, щоб змінити свою політику.

Нарешті, є третій фактор, який повинен, я думаю, брати до уваги президент України. Він полягає в тому, що потрібно проявляти наполегливість в тому, щоб переконати Євросоюз, що Україна не валіза без ручки, що не тільки, а можливо не стільки Україні потрібен Євросоюз, скільки Євросоюзу дуже потрібна Україна. В тому числі, з тієї точки зору, що якщо Україна все-таки почне реальний рух до членства в ЄС, якщо це допоможе їй економічно зростати і покращувати її загальний стан, життєвий рівень людей в Україні, це якраз може змінити ставлення Євросоюзу і Росії, що теж, безумовно, для ЄС дуже важливо. Я розумію реакцію європейських країн, та й не тільки європейських, на ті дії, які були здійснені російським керівництвом.

– Як щодо західних санкцій проти Росії, будуть збережені? І чи мали достатній ефект?

– Санкції, напевно, мали під собою дуже серйозні підстави. Вони, природно, зробили деякий вплив, тобто вони трошки охолодили запал деяких гарячих голів в російському керівництві. Але це не магістральний напрям, це лише допоміжний захід. А головне – це допомогти Україні піднятися в соціальному, економічному, політичному і будь-якому іншому відношенні. Надії на Зеленського найвищі в Україні. Це, з одного боку, добре, тому що він має в своєму розпорядженні цю підтримку і багато що може зробити. Але, з іншого боку, це, звичайно, висока відповідальність, тому за довірою дуже швидко настає розчарування. А ще одного розчарування я б Україні не бажав.

Віктор Міроненко

​– Як би ви прокоментували виступ радника президента Сергія Глазьєва?

– Мені важко коментувати Сергія Глазьєва. Я можу сказати тільки одне, що не потрібно звертати уваги на те, що говорить Сергій Глазьєв, незважаючи на те, що він наділений високими званнями академіка РАН і радника. По-перше, мені здається, що в ньому говорить почуття особистої образи на Україну. Тому що той план примусу до любові і насильного приведення України в якесь нове політико-економічне інтеграційне співтовариство, до якого мав пряме відношення Сергій Глазьєв, з тріском провалився з причин, які, до речі, багато в чому залежать саме від його уявлень і від тих порад, які він дає керівництву Росії. Тому там є таке особисте глибоке ставлення незадоволеності, невизнаності. Він, мабуть, думає, що він хотів добра. Що стосується антисемітських висловлювань, я їх навіть коментувати не хочу, тому що, на мій погляд, в сучасному світі серед пристойних людей немає поділу на національності. Це вже якийсь атавізм. Я навіть не знаю, до чого його віднести. Мені соромно, чесно кажучи, коли людина такого рівня як Сергій Глазьєв може дозволяти собі такі ось висловлювання.

Я ще раз підкреслюю: Україна потребує консолідації. Тому потрібно забути про національні, культурні, соціальні та інші відмінності, а бачити перед собою спільну мету, рухатися вперед в тому напрямку, який, як показали вибори, Україна (вже не еліта України, не президент, не її уряд, не Верховна Рада) для себе визначила, нехай поки неясне, але досить сильне і сформоване уявлення про те, яким люди хотіли б бачити свою країну. А це найважливіше, що показали ці вибори. З цієї точки зору можна рухатися далі. Дай Бог, щоб вистачило розуму новим керівникам.