Собор Святої Софії у Києві науковці вважають «ключем» до вивчення історії Русі-України, формування традицій української державності, мови та культури. Але чи належним чином використовують цей «ключ» науковці – працівники Національного заповідника «Софія Київська» для популяризації історії України, формування й розвитку української мови та культури? Так, у рубриці «Тест на державність» журналісти та науковці дискутували, чи використовують працівники заповідника дослідження мови, якою зроблено давні графіті, для популяризації української мови. Радіо Свобода з’ясовувала деталі.
Софійський собор під час представлення томосу про автокефалію ПЦУ, 7 січня 2018 року
Варто переступити поріг собору Святої Софії Київської, як храм почне «розмовляти» з відвідувачами. Він «говорить» мовою фресок та графіті, «переповідає» Біблійні сюжети та сторінки історії України-Руси. Зокрема графіті – видряпані написи на стінах собору – містять численні свідчення того, що розмовною мовою Русі була мова українська.
Але під час оглядової екскурсії по храму Святої Софії гіди не акцентують увагу на тому, що графіті «розмовляють» українською мовою, стверджують автори рубрики Радіо Свобода «Тест на державність», журналісти Ірина Костенко, Лариса Мудрак і Марина Остапенко. На їхню думку, текст екскурсії необхідно доповнити бодай кількома реченнями про те, що у тисячолітніх написах на стінах Софії присутні майже всі риси сучасної української мови. А це дає підстави стверджувати, що кияни 11–13 століть були праукраїцями, а не праросіянами.
Відвідувачам під час загальних (оглядових) екскурсій цю інформацію не повідомляють, за винятком спеціальних екскурсій, які потребують попереднього замовлення, стверджують журналістки.
Акварель Тараса Шевченка «Внутрішній вигляд Софійського собору» (квітень-вересень 1846 рік, Київ). Папір, сепія, акварель
«У статті «Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують» та «Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз» ми апелювали до висновків видатних мовознавців, таких як Олексій Шахматов, Михайло Максимович, Агатангел Кримський: вони обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова. Відтоді минуло два роки, але до екскурсійних текстів не було внесено жодних змін. Ми не можемо збагнути, чому так? Адже замовчують не якусь там дрібницю. Мова є найважливішим мірилом національної ідентичності. І популяризація інформації про українську мову у тисячолітніх написах – це надзвичайно важливо. особливо для школярів і студентів. А загалом це просто вражає – чому працівники національного музейного закладу за державні кошти не популяризують інформацію, яка працює в ім’я цієї держави?» – наголосила Ірина Костенко у розмові з Радіо Свобода.
Інтер’єр Софійського собору в Києві, 7 січня 2019 року
Як «розмовляють» графіті
Науковці з Національного заповідника «Софія Київська» закиди на свою адресу заперечують. У відповіді на запит Радіо Свобода (який містив прохання роз’яснити ситуацію), генеральний директор заповідника Неля Куковальська зауважує: під час екскурсій до собору, екскурсоводи демонструють відвідувачам графіті та пояснюють, що на них написано. (Журналісти стверджують, що у їхніх аудіозаписах екскурсій інформація про українську мову у графіті відсутня).
Відповідаючи на запитання кореспондента Радіо Свобода, чи згадують екскурсоводи у темі графіті про української мову, Куковальська відповіла ствердно й додала: «Української мови – такої, якою ми розмовляємо нині – у той час апріорі бути не могло. Але схожість з сучасною мовою можна відслідкувати, читаючи графіті (імена, звернення)».
Доктор історичних наук В’ячеслав Корнієнко досліджує графіті з 2006 року. Він стверджує, що на сьогодні їх виявлено у соборі понад 7 тисяч). Як зазначила Куковальська, результати досліджень дозволили вченому «на конкретних прикладах показати, що розмовною мовою Руси-України була саме староукраїнська мова».
На прохання Радіо Свобода Корнієнко прокоментував кілька графіті, які написані староукраїнською мовою: на першому з графіті напис «Господи поможи рабу своєму Лазореві», з характерним для української мови закінченням «-ові». Графіті датовано третьою чвертю 12-го століття.
Графіті у соборі Святої Софії Київської
Другий напис староукраїнською мовою звучить: «О горе тобі Андрониче, ох тобі небоже! Чему єсі зло створіл, то не відає нікто же. Толі тє звілі Кузма», це кінець 11-го – початок 12 століття.
Графіті у соборі Святої Софії Київської
«Написи датовано на підставі палеографічних ознак – кожному періоду відповідали певні форми написання літер. Прочитання здійснювалось по стандартній методиці безпосередньо у соборі», – пояснив Корнієнко кореспондентові Радіо Свобода.
Графічні відтворення написів на стінах Собору святої Софії з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.»
УКФ: охочі втілити проект із популяризації української мови можуть податися на конкурс
Авторки рубрики «Тест на державність» один із текстів про «мовні» проблеми у Національному заповіднику «Софія Київська» подали у формі публічного звернення до керівництва Українського культурного фонду (УКФ) із пропозицією реалізації проекту «Українська мова – розмовна мова древнього Києва».
Софія Київська. Вигляд на собор і дзвіницю
У коментарі для Радіо Свобода виконавчий директор Українського культурного фонду Юлія Федів відзначила: «Вказана тема (популяризації української мови) є дуже актуальною та важливою і, звичайно, входить до пріоритетів діяльності УКФ, прописаних у нашій Стратегії».
Отже. Журналісти подали дуже добру ідею, Український культурний фонд визнав її актуальність і готовий сприяти реалізації такого проекту. Тепер справа за музейниками Софії Київської – чи готові вони взятися за роботу, яка – поза будь-яким сумнівом – саме сьогодні так потрібна Україні.
Інтер’єр Софійського собору в Києві, 7 січня 2019 року. Софія Київська – пам’ятка архітектури і живопису часів України-Русі (11-е століття), одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси