Лаурет Нобелівської премії з літератури, білоруська письменниця Світлана Алексієвич в інтерв'ю Білоруській редакції Радіо Свобода прокоментувала висловлювання вищих державних осіб Білорусі про причини трагедії у білоруському місті Столбці.
|
За даними слідства, 11 лютого у середній школі №2 білоруського міста Столбці школяр 2003 року народження (учень 10-го класу) напав з ножем на вчительку і трьох учнів:
Дві смерті:
Нападнику загрожує:
|
Президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що «винні всі», звинуватив у всьому «бардак», який нібито панує в білоруських школах, а голова його адміністрації Наталія Качанова причиною вважає інтернет-залежність дітей і закликала «відірвати їх від комп'ютерів».
Лауреат Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич міркує, в чому ж причини жорстокості молодих людей.
«В повітрі висить атмосфера насильства»
– Ні, це, безумовно, не окремий випадок. Розумієте, в повітрі висить якась ненависть, люди нею просто заряджаються, підживлюються. Є переконання, що проблеми можна вирішити насильством – ножем, автоматом. А це найстрашніша думка, яка може з'явитися. Дух насильства, на жаль, сьогодні присутній в нашому житті у всьому і всюди...
Я бачила обличчя викладачів, директора тієї школи. І неправда, що там бардак, не було його там ніколи. Це видно навіть по обличчю тієї чудової загиблої вчительки, яку дуже любили учні, вони всі про це говорили ще до того, як її не стало.
Та й у підлітка, який вчинив злочин, сім'я сама по собі дуже хороша. Видно, що батьки – звичайні працівники, які щиро раділи за свою дитину, хотіли для нього світлого майбутнього. А вже про вбитого хлопчика – просто слів немає: ріс справжній свідомий білорус; людина, яка вже зробила свій усвідомлений вибір.
Думаю, в тому чи іншому вигляді були певні ревнощі між цими дітьми: обидва були достатньо сильними і амбітними. І чомусь свідомість одного не витримала – посилена, як уже говорила, загальною атмосферою духу насильства, неповаги до людського життя. Ось тут треба шукати причини.
«Поширюється думка, що все вирішує сила»
На всіх рівнях поступово укорінюється думка, що все можна вирішити криком, силою. Подивіться, як поводиться той же Лукашенко – наказує міністру: давай, говори, інакше вийдеш звідси в ланцюгах-наручниках. Адже це теж насильство, неповага до людської гідності.
Нам всім потрібно навчитися говорити, знаходити якісь інші слова, а не кричати, не ревіти, як це роблять майже всі начальники. Просто відмахнутися, що в школах бардак? У нас є багато прекрасних вчителів, які працюють абсолютно в нестерпних умовах, з купою непотрібних папірців, під постійним пресингом перевірок, контролем людей, які нічого не розуміють в освіті, але постійно кричать. І те, що говорить Качанова, – також тільки одна зі складових того, що відбувається. Тому, я думаю, все це дуже глибинні процеси.
Повторюся, мені дуже сподобалися особи викладачів Столбцівської школи. Я сама з сім'ї вчителів і знаю, що таке дійсно щирі особи. І люди не брешуть, коли їх розпитують на вулиці, в один голос говорять, що це дуже хороша школа, дуже хороший директор.
«Дух суперництва покриває розум»
Коли я буваю за кордоном, виступаю в гімназіях, ліцеях, там зовсім інша тональність розмови – учнів між собою, з вчителем, з вищим керівництвом, яке опікується цією школою.
І навіть незважаючи на це, там теж бувають вбивства. Адже, знову ж таки, існує дух суперництва, неприйняття чужих успіхів.
Особливо між хлопчиками – дівчатка ж не стріляють, не ріжуть. Це все – той дух насильства, який оселився в нашому житті, з якого ні я, ні інші поки що не бачать виходу. Так ніхто особливо і не хоче виходити, все вирішується тільки криком, погрозами, приниженням опонента, хамством, яке починає панувати нашим життям.
Оригінал – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода