100-річчя Української академії наук. Гетьман Скоропадський виконав свою обіцянку – історик

Сто років тому створили Українську Академію наук. Пройшовши через різні пертурбації, ця наукова установа відзначає свій сторічний ювілей. Про те, як виникла НАНУ Радіо Свобода поговорило з істориком Оксаною Юрковою.

Історична Свобода

– Чия була ініціатива створити Українську академію наук?

– Про Академію наук говорили давно, виникла вона не на пустому місті. Не те, що гетьман Скоропадський захотів – і видав закон про заснування. Спочатку розвивалися академічні дослідження у Науковому товаристві імені Шевченка у Львові. Особливо активними вони стали наприкінці XIX століття. Товариство імені Шевченка навіть називали передвісником академії. Потім у Києві створили Українське наукове товариство у 1907 році – фактично, перенесли наукову діяльність з підавстрійської України.

Діяльність цих установ заклала підвалини створення Академії. У 1917 році про Академію почали говорити, але відволіклися на політичну діяльність. І лише з травня 1918 року з ініціативи міністра освіти Української Держави Миколи Василенка була створена комісія із заснування Української академії наук. До листопада ця комісія розробила план організації Академії.​

Історик Оксана Юркова

– Чия тут була більше ініціатива: влади чи наукової спільноти?

– Мені здається, що міністр освіти Микола Василенко якраз був людиною, яка уособлювала у собі й наукові кола – він був професором Київського університету – і державні кола, оскільки працював в уряді Скоропадського. Зрештою, він був дуже хорошим організатором науки. Знайшов людину, яка очолила комітет із організації Академії. Ним став Володимир Вернадський – академік Російської академії наук, який наприкінці 1917 року втік з Петрограда, рятуючись від більшовиків, і оселився у Полтаві, час від часу приїжджаючи до Києва.

Василенко й Вернадський були однопартійцями, належали до однієї російської партії кадетів. Вони порозумілися: Вернадський погодився на пропозицію Василенка й розгорнув надзвичайно активну діяльність, залучаючи абсолютно різнопланових науковців до організації академії.

Ця справа була зовсім не легкою. Науковці надзвичайно багато працювали, багато сперечалися, намагалися знайти компромісне рішення. Ця робота зайняла дуже довгий час – з травня до листопада.

Володимир Вернадський (1863–1945), один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (з 1918 року)

​– Які найбільші проблеми виникли на початковому етапі створення Академії наук?

– Академія наук, за ідеєю Володимира Вернадського, мала бути державною установою. Державна установа передбачала, що державою мають бути надані приміщення й фінансування. Планів було надзвичайно багато. Планували організувати купу інститутів, національну бібліотеку, національний архів, різні лабораторії, акліматизаційний сад для проведення досліджень, обсерваторію. Для цього треба було знайти приміщення й гроші. Треба віддати належне гетьману Павлу Скоропадському: він обіцяв підтримку Академії – і своє слово дотримав. Фінансування на Академію передбачалося.

Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня–14 грудня 1918)

Із приміщеннями було трохи важче. Комісія з організації Академії збиралася двічі на тиждень. По середах – у кабінеті Миколи Василенка, починали роботу о шостій вечора: сперечалися й обговорювали різні питання до десятої вечора. Це відбувалося кілька місяців. Суботами збиралися о десятій ранку у приміщенні Музею мистецтв Київського університету. Це також були кількагодинні розмови, де обговорювали різні питання: хто може бути академіком, на яких засадах обирати Академію, скільки людей має входити до Академії, чи можна запрошувати науковців з інших міст. Тобто, постало питання: чи буде робота професорів, науковців, які проживають в інших містах, ефективною?

Питання про те, як називати Академію наук, так само обговорювалося. Дійшли згоди, що це буде Українська академія наук у Києві.

– Потім назва інколи змінювалася. Невдовзі була Всеукраїнська академія наук. А що тут намагалися підкреслити, на чому наголосити?

– Від самого початку вважали, що будуть запрошувати до Академії українських вчених, які проживають поза межами України, в інших країнах. А усі зміни назв Академії відбувалися відповідно до статутів. І в 1921 році, вже за радянської влади, Академію було перейменовано на Всеукраїнську академію наук. Уточнення, що вона знаходиться у Києві, зникло. Почали запрошувати й західноукраїнських вчених до Академії. Кілька таких дослідників працювало.

Потім у 1937 році Всеукраїнська академія наук була перейменована на Академію наук Української РСР. У 1991 році Академія стала просто Академією наук України, і з 1994 року – Національною академією наук України. Повернулися до тієї ідеї Національної академії, з якої починали у 1918 році.

– Є поширена версія, ніби гетьман Скоропадський пропонував очолити Академію Михайлові Грушевському, а той відмовився. Ви кажете, що цією справою займався Василенко. Чому б тоді гетьман пропонував Грушевському?

– Михайлу Грушевському пропонували взяти участь в роботі комісії з організації Академії наук – він відмовився. Грушевський на той час проживав під Києвом. Після гетьманського перевороту він навіть деякий час переховувався, хоча гетьманці знали, де він переховується. У Грушевського виходили книжки, він багато працював, оголошення про вихід чергових праць друкувалися у пресі. Утім, Грушевський став у позу – він вважав, що на Академію має бути перетворено Українське наукове товариство у Києві. Ідея, як пропонував Вернадський, що Товариство має стати лише однією зі складових Академії, його не влаштовувало. Тут зіграли амбіції й політична ситуація.

Грушевському кілька разів пропонували долучитися до Академії: спочатку, стати членом комісії, потім – одним з перших академіків, але він завжди відмовлявся. Погодився лише у 1923 році, напередодні повернення з еміграції. Тоді його 31 грудня 1923 року обрали академіком Всеукраїнської академії наук.

Михайло Грушевський

​– Тобто, гетьман Скоропадський безпосередньо до цього не був причетний і очолювати Академію одразу Грушевському не пропонував?

– Ні, не пропонував.

– А щодо чого виникали найбільші суперечки між академіками? Адже вони тривалий час, аж з травня до листопада, збиралися.

– Активно ця комісія почала діяти у липні-серпні, збиралися двічі на тиждень. У вересні засідання стали надзвичайно інтенсивними. Було кілька днів, коли вони збиралися щодня й по кілька годин обговорювали статут. Усі матеріали підготували вже до кінця вересня. Але у жовтні 1918 року сталося ускладнення внутрішньої ситуації в Українській Державі, переформатування уряду – і все це перенеслося на листопад 1918 року. До речі, з цими законами й наказами, виникло дуже багато питань: а коли створили Академію наук?

– Відомо, що це сталося 14 листопада 1918 року.

– У цей день гетьман Скоропадський підписав закон. Але у цьому законі йшлося, що Академія організовується з 1 листопада, тобто – заднім числом. У цей же день Скоропадський підписав наказ про призначення перших 12 академіків. Було створено три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук, і по 4 академіки у кожному з відділів.

Отже: 14 листопада або, може, 1 листопада, коли Академія почала створюватися – дослідники ще не зійшлися. Наступна дата – 27 листопада, перше спільне засідання. Тоді були обрані президент Академії Володимир Вернадський і неодмінний секретар – Агатангел Кримський.

Агатангел Кримський, вчений секретар Української академії наук (1918–1928)

І зараз, наприклад, у «Вікіпедії» дата 27 листопада стоїть як дата створення Академії наук. Тут є ще дещо. Вважається, що сучасний президент Національної академії наук України Борис Патон народився 27 листопада 1918 року.

У 1990-х роках, коли почали вивчати історію академії, попервах казали, що академія заснована 14 листопада. Не так давно – десь років десять тому, можливо, з пошани до президента Бориса Патона – дату заснування академії перенесли на 27 листопада. Питання: чи доцільно?

Але, відійшовши від цих речей, є ще одна дата створення академії наук, яку святкували кілька десятиліть поспіль у радянській Україні – 12 лютого 1919 року.

– А що тоді сталося?

– Директорія УНР залишила Київ, і до влади прийшли більшовики. 11 лютого відбулася зустріч Вернадського й Кримського з міністром освіти УРСР Володимиром Затонським. Вони намагалися знайти підтримку вже в радянського уряду, і так сталося, що саме Затонський 12 лютого 1919 року підписав наказ про передачу будинку пансіону графині Левашової Українській академії наук. Тобто, той будинок на вулиці Володимирській, в якому перебуває президія Академії – це перший будинок, який офіційно був переданий Академії. І так сталося, що передали його саме більшовики.

– А до цього не було свого приміщення в Академії?

– Свого приміщення не було. Навіть перше спільне засідання наприкінці листопада 1918-го відбувалося в будинку Українського наукового товариства на вулиці Велика Підвальна 36, зараз – Ярославів Вал, 36.

– Як тоді, сто років тому, вирішувався баланс: з одного боку, питання державного фінансування, а з іншого – самоврядування, самостійність наукової установи?

– Зараз і тоді Академія наук – це державна установа із самоврядуванням. Вирішувати, чим займатися науковцям, мають науковці. І усі плани щодо наукових досліджень й організації різних установ вирішували науковці. Дванадцять перших академіків затвердив гетьман Скоропадський лише через те, що це були перші академіки. Надалі вибори відбувалися винятково в Академії. Причому, та сама схема збереглася й донині: відбувалися вибори по відділах, а потім такі ж вибори з подачі представників відділу відбувалися на спільному зібранні. Ця схема, я вважаю, є абсолютно нормальною. Наукове товариство саме має визначити, якими науковими дослідженнями треба займатися.

– Наскільки влада тоді задовольнила потреби?

– Фінанси були виділені до кінця 1918 року, але через те, що змінилася влада, так до кінця не розв'язали це питання. Навіть більше – обговорювалося питання будівництва спеціального комплексу інститутів Української академії наук на Звіринці. Як відомо, тоді у червні 1918 році на Звіринці вибухнули склади, звільнилося велике місце. Відтак розглядали будівництво великого академічного містечка на Звіринці.

Проте, зважаючи на непевну ситуацію, вирішили поселитися у приміщенні, яке існувало. Розглядалося питання про Володимирський кадетський корпус, зараз будинок Міністерства оборони України – величезне приміщення. Але не вдалося домовитися з військовими. Потім розглядали питання про передачу Академії педагогічному музею, але там так само були військові. В приміщення комерційного інституту – сучасний головний корпус університету імені Драгоманова – там так само стояли військові… Тож, до більшовиків Академія не мала власного приміщення. Навіть до літа 1919 року у приміщенні пансіону Левашової ще жили дівчата, й академіки писали, що не можуть розгорнути свою роботу, бо не можуть зайняти певні приміщення.

– Наскільки змінилися правила взаємодії науковців з владою? І ця проблема забезпечення, фінансового, насамперед, була тоді гостріша чи зараз?

– Те, що було закладено у законі й у фінансуванні, яке виділялося Академії відповідно до постанови уряду Української Держави, виконувалося. А наразі наш уряд не виконує закон про наукову діяльність і не дає того фінансування, яке має виділяти відповідно до закону.

Більше цікавих новин, які не потрапили на сайт – у Telegram-каналі Радіо Свобода. Долучайтеся!