Меморіальну дошку бійцю 79-ї окремої аеромобільної бригади Олександру Пивоварову готуються відкрити у Запоріжжі. Ініціатором цього, як і перейменування вулиці на його честь, виступає оборонець Донецького аеропорту В’ячеслав Зайцев, який воював під позивним «Хортиця». У річницю загибелі Олександра Пивоварова Радіо Свобода розпитало Зайцева чому важливо вшановувати пам’ять загиблих.
В'ячеслав Зайцев, оборонець ДАПу із позивним «Хортиця», Київ, 10 жовтня 2015 року
– Сашко, Олександр Пивоваров, як і я, був серед тих, хто добровільно пішов на фронт під час першої хвилі мобілізації у березні 2014 року. Тоді ж ще навіть добробатів не було. Ми ж і були перші добровольці, які стукалися у зачинені двері військкоматів, починаючи з 1-го березня. От тоді ми і зустрілися, і навіть жили в одному «кубрику», хоча були в різних ротах. Я у другій, він у третій.
Олександр Пивоваров один з тих, хто свідомо зробив свій вибір
Познайомилися безпосередньо у казармі 79-ї бригади у Миколаєві. Разом були десь 12 днів. Потім перетнулися вже на початку серпня у Південному котлі, а потім вже на аеродромі у Краматорську.
На навчальних стрільбах у кар'єрі «Крама» наша рота краще за всіх відстрілялася і нас відпустили у короткотривалу відпустку. Ми поїхали, а третю роту терміново відправили у ДАП. І моя ця дуже коротка відпустка перервалася телефонним дзвінком: «Їх підбив танк. Саша загинув. Усі в БТР загинули».
– Чим запам'яталося спілкування?
– Якось він дуже живо відреагував на те, що я історик, що працюю на Хортиці. Дуже хотів приїхати і подивитися Січ, побачити усі наші куточки.
Коли ми були нещодавно були у Миколаєві, то до мене підійшов хлопець, який стояв разом з Сашком у Краматорську на чатах. Він згадав, як Саша Хортицею марив.
– Чому важливо віддавати належне пам'яті загиблих? Для чого Ви особисто це робите?
– Знаєте, часто кажуть так, мовляв, я «знав його особисто і він прийняв мученицьку смерть». Але я роблю це тому, що Олександр Пивоваров один з тих, хто свідомо зробив свій вибір.
Він жив у Росії, але настільки був вражений окупацією Криму, що покинув все і приїхав штурмувати запорізький військкомат, щоб піти захищати Україну. Він залишився тоді, коли багато хто не витримав після Південного котла. Він справжній захисник своєї землі.
– Ви наполегливо ведете, і як історик, і як депутат міської ради, лінію декомунізації і вшанування пам’яті загиблих у цій війні. Важко це робити у Запоріжжі? Відчуваєте спротив і нерозуміння?
– Скажімо так – опесередковано. Відкрито не виступають, а підходять і тихо кажуть: «Слав, ми звичайно співчуваємо хлопцям на цій громадянській війні, але невже через це ціни понизяться і долар буде знов по 8 гривень»?
Але я на це не зважаю. І я не один, нас багато тут таких – умотивованих цією війною України за незалежність від «русского мира». І ми це робимо усі разом, щоб віддати належне загиблим побратимам, підтримати їхні родини і дати зрозуміти за що іде боротьба і яка ціна за це платиться. Це наша пам'ять, це приклад для інших і наступних поколінь, і це наша історія.
28 вересня виповнюється 4 роки, як загинув Олександр Пивоваров разом із побратимами. Раніше ми назвали іменем Пивоварова вулицю у Запоріжжі, а 8 жовтня плануємо урочисте відкриття меморіальної дошки. Приїде мати Сашка. Прийдуть учасники бойових дій, прийдуть ті, кому не байдуже.
Олександр Пивоваров, народився 8 вересня 1988 року у Кушугумі, що у Запорізькій області. Займався спортом і бойовими мистецтвами. Оскільки, його матір працювала у Москві, Олександр теж довгий час жив там, навчався і працював. Але він не прийняв російського громадянства і строкову службу проходив в Україні.
У соціальних мережах Аліса Віндер написала про Пивоварова так: «Він на змаганнях у Москві завжди виступав під українським прапором і усі знали, що він УКРАЇНЕЦЬ. Коли Росія «віджала» Крим він схуднув на 7 кілограмів, не міг цього перенести, не міг з цим змиритися. Він дзвонив у військкомат і вимагав, щоб його призвали. 25 березня 2014 року він пішов захищати Батьківщину. Його просили закінчити митну академію, в якій він вчився у Москві, а він сказав: «Навіщо мені освіта, якщо у мене не буде Батьківщини!» . Саша був людиною зі стержнем, сміливим і чесним. Його близькі ніяк не можуть змиритися з цією втратою».
Олександр Пивоваров був стрільцем-помічником гранатометника у 79-ій окремій аеромобільній бригаді. 28 вересня 2014 року – під час заїзду на на оборону Донецького аеропорту – БТР, у якому перебував Олександр зі своїми побратимами лейтенантом ОлексіємТищиком, сержантом Сергієм Златьєвим, старшим солдатом Денисом Білим, солдатом Юрієм Соколачком, солдатом Олександром Завірюхою, солдатом Анатолієм Хроненком, був підбитий російським танком. БТР загорівся, усі, хто був у ньому, загинули. Того ж дня загинув і капітан Сергій Колодій (93 ОМБр)
Поховали останки воїна Олександра Пивоварова на Кушугумському кладовищі. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
читайте ще:
«Ми – «кіборги», але ж і «кіборги» ламаються» – боєць «Хортиця»
«Кіборг» Васєчкін: ми воюємо з найманцями, яких прислала Росія