Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вступив у відкрите протистояння з Європейським союзом, але саме в цей час його європейські союзники з лав правоцентристів його покинули. Цю нову ситуацію аналізують оглядачі британського ділового щоденника Financial Times. Росія обіцяє примиритися з Японією – американський щоденник Washington Post нагадує той факт, що формально ці країни досі перебувають у стані війни, і пояснює, чому саме зараз Москва заговорила про мир з Японією. Половина молодих чехів не знає, що було в їхній країні 50 років, тому й не цікавиться історією. В інтерв’ю чеському журналові Reflex чеський історик пояснює ці цифри тим, що батьки не хочуть згадувати, що їм доводилося робити за попереднього режиму, тому справжнє життя за соціалізму стає темою-табу.
Після того, як Європейський парламент проголосував за дисциплінарне провадження щодо Угорщини, зокрема за позбавлення права голосу в Раді ЄС через порушення таких базових європейських принципів, як повага до прав людини, демократії та верховенства права, прем’єр-міністр країни Віктор Орбан і не думав здаватися. Він заявив, що ця доповідь містить «серйозні фактичні викривлення», і пообіцяв, що Угорщина не погоджуватиметься «з цим шантажем».
Та войовничий настрій угорського прем’єра не дуже здивував європейських оглядачів. Важливішим моментом, на їхню думку, було те, що під час голосування стало очевидно те, що Орбана покинули європейські союзники – Європейська народна партія.
Впродовж багатьох років помірковані праві думали, що вони втихомирять свого надто темпераментного колегу. Але тепер, напередодні травневих виборів до Європейського парламенту, схоже на те, що конфлікту не уникнутиFinancial Times
«Пан Орбан, який відкрито намагається створити антиімміграційну «християнську демократію», є прапороносцем євроскептичних націоналістів, які намагаються відсунути ліберальний європейський істеблішмент і відтягнути вправо консерваторів із політичного мейнстриму. Упродовж багатьох років помірковані праві думали, що вони втихомирять свого надто темпераментного колегу. Але тепер, напередодні виборів до Європейського парламенту, схоже на те, що конфлікту не уникнути», – переконані оглядачі Financial Times.
Вони вважають, що тепер Орбан шукатиме підтримки ще радикальніших політиків у Європі, які вітають його наступ на ЗМІ, переслідування академічної думки, нападки на громадянське суспільство та вороже ставлення до мігрантів.
Лідери ЄС мають зібратися незабаром на неформальну зустріч у Зальцбурзі, щоб домовитися, як діяти далі, чи дійсно варто блокувати голос Угорщини в ЄС і чи призведе це до позитивного результату. Єдності з цього питання, потрібної для ухвалення одностайного рішення, серед решти 26 членів ЄС немає. Тим більше, що Польща, яка сама стоїть перед загрозою дисциплінарних заходів ЄС, уже вирішила підтримати Угорщину.
Також, попри численні обурені голоси, неблизькою перспективою є вилучення партії Орбана, «Фідес», із лав Європейської народної партії. Голова ЄНП Манфред Вебер, хоча і голосував за санкції, виступав за підтримку діалогу з Будапештом. Всередині Європейської народної партії побоюються, що навіть початок процедури вилучення міг би послабити партію напередодні травневих виборів.
Пропозиція президента Росії Володимира Путіна підписати мирну угоду з Японією без усяких передумов, та ще й до кінця року викликала здивування багатьох оглядачів. Адже мало хто вже пам’ятає, що через понад 70 років після завершення Другої світової війни Росія та Японія досі формально залишаються в стані війни, а мирного договору між цими двома країнами немає й досі. Американська газета Washington Post зауважує, що прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе на Східному економічному форумі у Владивостоку, де пролунала ця пропозиція, не відреагував на це прямо, хоча погодився, що зараз «є ненормальна ситуація».
Газета нагадує, що причиною того, що мирний договір між Росією та Японією досі не підписаний, полягає в суперечці навколо островів на Далекому Сході, які Росія називає Курильськими, а Японія – Північними територіями. Росія та Японія, нагадує Washington Post, не мали прямих військових зіткнень аж до кінця Другої світової війни. Але 9 серпня 1945 року СРСР захопив Маньчжурську державу, маріонеткову країну, яку Японія створила із захоплених нею північно-східних провінцій Китаю. Японія, яка напередодні зазнала ядерного бомбардування в Хіросімі і того ж дня в Нагасакі, під несподіваним тиском ще й з боку СРСР, погодилася на беззастережну капітуляцію.
У результаті ніщо не заважало Росії анексувати в Японії чотири північні острови під приводом того, що Японія незаконно захопила їх у 19-му столітті. Японці з цим ніколи не погоджувалися і підписали з СРСР лише декларацію про припинення війни в 1956 році, так і не узгодивши досі умови підписання мирного договору.
Незрозуміло, як Росія та Японія планують вийти з цієї заплутаної ситуації, зауважують американські оглядачі. Після того, як Росія захопила Крим, Путіну важко буде повернутися до своєї попередньої пропозиції – віддати японцям два з чотирьох островів. Японці наголошують, що два їх не цікавлять, вони наполягають на поверненні всіх чотирьох островів. У середу речник японського уряду підтвердив, що позиція країни залишилася незмінною. При цьому оглядачі Washington Post нагадують, що за бажання мирний договір можна підписати і без урегулювання територіальної суперечки, як було вже між тією ж Японією та Китаєм, коли питання двох безлюдних островів не стало перешкодою.
Чехи не хочуть згадувати недавню історію, не говорять про це в родинах, бо соромляться розповідати про те, як вони жили тоді, вважає чеський історик Петр Блажек. Про це він говорить у розлогому інтерв’ю журналові Reflex. Історик із Інституту вивчення тоталітарних режимів переконаний, що те, що половина чеської молоді не знає про окупацію Чехословаччини у 1968 році радянськими військами, чи про те, що означала Мюнхенська угода для країни, – це результат свідомої мовчанки батьків, яким не дуже приємно згадувати, що потрібно було робити, щоб збудувати кар’єру, чи про те, що вони були членами Комуністичної партії Чехословаччини.
Як вважає історик, така загальна атмосфера призводить до того, що в ній легше діяти таким політикам, як прем’єр-міністр країни Андрей Бабіш, якого звинувачують у співпраці зі спецслужбами за комуністичних часів. Він нагадує про те, як колишній голова інституту мусив піти з посади після того, як свідчив проти Бабіша в процесі, який сам Бабіш розпочав у Словаччині для «очищення свого імені», але в результаті якого його активна співпраця з StB (чехословацькою службою держбезпеки за влади комуністів) була документально доведена.
Петр Блажек вважає, що чеське суспільство досі не розібралося зі своїм минулим, і тіні з нього повертаються до сучасності. Сам Інститут вивчення тоталітарних режимів, за його словами, перебуває під політичним та фінансовим тиском з боку нинішньої чеської влади.
Інтерв’ю не тільки про справи з Андреєм Бабішем. Основна тема – незнання останніх ключових історичних подій половиною молоді та наслідки неспроможності впоратися з комуністичним минулим.