(Рубрика «Точка зору»)
Десь рік чи два тому я звернулась до чиновника з департаменту державної мовної політики при Міністерстві культури із запитанням, чому вони не реагують на порушення у багатьох вишах конституційної норми обов’язкового вживання української мови у навчальному процесі. Адже не секрет, що у вищих навчальних закладах Одеси, Харкова, Дніпра і навіть у деяких столичних університетах чимало викладачів читають лекції і проводять семінари російською мовою.
У відповідь почула, що департамент не може робити такі перевірки, бо не наділений функціями контролю за вживанням державної мови. Діяльність співробітників цієї структури полягала у розподілі коштів, виділених з бюджету, на певні заходи, як-то конференції з проблем українознавства, підтримку деяких видань тощо. В часи Януковича ці кошти, як і в усіх інших галузях, елементарно розкрадались. Сьогодні, треба сподіватись, гроші розподіляють чесно, проте в тих же вузьких межах сприяння проведенню культурологічних заходів.
Нині внаслідок реорганізації Міністерства культури департамент перейменували на директорат державної мовної політики, проте зміна назви не вплинула на характер його діяльності. В директораті працює сім осіб, але, судячи з переліку закріплених за ними обов’язків, моніторинг мовної ситуації і мовної політики в Україні до них не належить.
Сергій Головатий про українську мову як інститут державності
Ще за президентства Віктора Ющенка тодішній міністр юстиції Сергій Головатий наполягав на необхідності відмовитись від усталеного за колоніального стану погляду на мовне питання лише як на явище культурології та пропонував перевести його в юридичну площину. Адже очевидно, що питання української мови як інституту державності є передусім прерогативою юридичної сфери, а не питанням культури.
На жаль, ані керівництво держави, ані депутати Верховної Ради до цієї слушної пропозиції тоді не дослухались.
Ігнорування потреби юридичного врегулювання мовних проблем спостерігається і сьогодні, попри масштабні загрози, що постали перед нашою державою через окупацію Росією Криму і розв’язану нею війну на Донбасі. Про це свідчить і чотирирічне зволікання із скасуванням сумнозвісного «закону Ківалова-Колесніченка», і нинішнє зволікання із ухваленням нового мовного закону.
Транспарант під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Стратегія популяризації державної мови до 2030 року «Сильна мова – успішна держава»
Натомість в директораті мовної політики при Міністерстві культури з’явився новий документ, підготовлений у відповідь на Указ Порошенка «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України» від 31 травня 2018 року. Документ, який виставлено на сайті Міністерства культури для громадського обговорення, має назву «Стратегія популяризації державної мови до 2030 року «Сильна мова – успішна держава».
Звичайно, заходи з популяризації української мови, особливо в ЗМІ, потрібні, але без законодавчого закріплення державного статусу української мови з обов’язковим створенням органу, наділеного функціями контролю за виконанням мовного законодавства, вони не змінять мовної ситуації країни.
Чи стоять за державною мовою силові структури і місцеві адміністрації?
Якщо згадати часто цитовану сентенцію, згідно з якою державна мова – це діалект, за яким стоять армія і флот, то чи можна назвати сильною державну мову, якщо керівник такої силової структури, як Міністерство внутрішніх справ, не вважає за потрібне вживати її при виконанні службових обов’язків? І якщо російську мову можна почути значно частіше, ніж українську, в приміщенні столичної міської адміністрації? Що тоді говорити про місцеві адміністрації Сходу й Півдня?
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 17 листопада 2016 року
На відміну від українських державних діячів, російські політтехнологи і працівники спецслужб, які спрямовують у потрібному напрямкові дії своїх агентів в Україні, дуже добре розуміють значення юридичного закріплення статусу мови. Здавалося б, представники Партії регіонів, отримавши свого часу більшість в обласних і міських радах Півдня і Сходу, могли просто ігнорувати державну мову, тим паче що таку можливість надавали їм встановлені маніпулятивним шляхом норми ратифікованої в Україні «Європейської хартії регіональних або меншинних мов».
Проте регіонали у спілці з комуністами вперто й послідовно «продавлювали» у Верховній Раді юридичне закріплення за російською мовою статусу, рівного державній мові, що їм і вдалося досягти у липні 2012 року ухвалення сумнозвісного Закону «Про засади державної мовної політики» Ківалова-Колесніченка.
Цей закон, утвердивши домінування російської мови в південних і східних областях та поглибивши тим розкол країни на мовному ґрунті, завдав великої шкоди справі дерусифікації України. З дописів у фейсбуці можна побачити, що мовна ситуація в деяких вишах Півдня і Сходу наближається до критичної. Зважаючи на військовий наступ Росії на українські території, лишати молоде покоління цих областей під потужним впливом «русского мира» вкрай небезпечно. І заходи з «популяризації державної мови» тут, як і в інших зросійщених регіонах, суттєво ситуацію не змінять.
Що потрібно для реалізації гасла «Сильна мова – успішна держава»?
Серед заходів, запропонованих у розглядуваному проекті Міністерства культури, є і вимога «провадження освітнього процесу українською мовою на всіх рівнях здобуття освіти», і «запровадження інституту відповідальності за порушення у сфері використання державної мови», проте, механізмів запровадження цих заходів не прописано. Відтак виникає запитання, чи буде директорат з державної мовної політики наділений повноваженнями встановлювати санкції за такі порушення? Але ж в такому разі він має бути реорганізований і забезпечений значно більшою групою співробітників, зокрема правників і мовознавців, компетентних у сфері мовного планування. В іншому разі назва проекту «Сильна мова – успішна держава» залишиться порожньою риторикою, декларуванням бажаного, а не реального стану і мови, і держави.
Зробити в перспективі державну мову успішною зможе лише стратегія мовної політики, визначена в юридичній площині. А це вимагає насамперед ухвалення у Верховній Раді законопроекту 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
В Україні розпочинається десятиліття української мови – указ
В Україні запровадять іспит з української для охочих отримати громадянство – указ
Судовий позов до Авакова і Аброськіна. Знищення ознак національної ідентичності
«Це моя мова»: як російськомовні українці перейшли на українську
«Принципово не спілкуюся російською». Єгор Гуськов про досвід переходу на українську мову