У вівторок, 5 червня, стало відомо, що український режисер Леонід Кантер вчинив самогубство. Радіо Свобода розповідає, чим він запам'ятався і що лишив по собі.
1. Мандри
Коли говорять «Леонід Кантер», одразу згадують про подорожі. І не випадково, адже одним із найвідоміших його проектів є «З табуретом до океану».
Ця ідея виникла спонтанно: одного разу, сидячи на кухні з друзями, він вирішив віднести до берегів океанів чотири табурети, які стояли у ній, і лишити їх там разом з українським прапором як пам'ятники. Вже у 2005-му така інсталяція з'явилася на узбережжі Атлантичного океану у французькому місті Ла-Рошель, у 2006-му – біля Індійського океану в шрі-ланкійському Кірінду, у 2017-му – експедиція зробила це на Шпіцбергені у Лонгійербюрені на березі Північного льодовитого океану, а вл 2010-му четвертий табурет «оселився» на мисі Горн поряд із Тихим океаном.
Згодом усі пригоди, що трапилися під час цих мандрівок, він опише в однойменній книзі, яка з'явиться на світ у 2014 році.
Подорожі Кантера були автостопом і часто з порожніми кишенями.
«Це досить складно, адже це свого роду відрив від реальності, політ без парашута в нікуди. І щоб вискочити, треба від багатьох речей відмовитися, – говорив він, але додавав: – Що важчий рюкзак – то нудніша подорож».
2. Мистецький хутір
Із 2007 року Леонід Кантер оселився на Чернігівщині в хуторі Обирок і перетворив його на справжній арт-простір.
«Ми навіть в хату не заходили. Ми купили хату, коли просто вийшли на цей пагорб. Тому що, коли сідає сонце… щовечора ми бачимо неймовірні заходи сонця: і рожеві, і помаранчеві, і половинки сонця, і четвертинки», – так пояснював свій крок режисер.
Саме тут він збирав друзів з усього світу, організровував творчі школи та фестивалі (серед найвідоміших – «ХЛІБ своїми руками» і перший афро-етнічний фестиваль «Мама Африка»).
Ручна праця, природа та душевний спокій стали тією формулою, яка привабила сюди багатьох інших і змусила їх проміняти великі міста на спокійне та виважене життя на хуторі. Усе, що вимагалося від них, це дотримуватися трьох основних правил: сміття – прибери, голодного – нагодуй, сумного – обійми.
Окрім будинків, у яких облаштувалися нові мешканці, в Обирку також з'явилися різноманітні арт-об'єкти, як наприклад, хатка «бандерівської» Баби Яги», кінотеатр «Кіносарай» чи «Сад занепаду імперій». Заняття ж для маленьких обирчан проводила школа «Зелене плем’я».
Для багатьох місце, створене Леонідом Кантером та його дружиною, стало справжнім «хутором мрій» та «раєм на землі».
«Ти можеш приїхати взагалі без грошей. Якщо тобі не ліньки працювати, ти можеш не дбати взагалі про гроші. Тобі буде де жити, тобі буде що їсти, і з радістю всі будуть з тобою спілкуватись. І щодня ти будеш тут навчатись чомусь цікавому», – так описував свій арт-хутір сам Кантер.
Your browser doesn’t support HTML5
Проміняти мегаполіс на хутір? Із задоволенням! (відео)
3. Сортування сміття
«Моя мрія, щоб ми розбудовували країну, більшу частину якої складатимуть національні парки. Державні. Вона буде зеленою, ми позакриваємо всі непотрібні заводи, щоб із річок можна було пити. Будемо виробляти електромобілі», – розповідав Леонід Кантер.
А розпочав втілювати мрію він із себе, організувавши в Обирку сортування відходів та їхню здачу на вторинну сировину. Решта мешканців хутора охоче долучилась до цього процесу.
4. Природний заказник
Однією із великих мрій Леоніда Кантера, яку йому так і не вдалося реалізувати, було створення природного заказника навколо Обирка у 1000 гектарів. Його ідею підтримало Мінекології, а ЄС та Канада були готові фінансувати її.
«Розкрадуть ліс, вирубають весь ліс, тоді поїдуть грабувати щось інше, тому що тут уже просто грабувати буде нічого», – непокоївся він.
Кантер не міг дивитись спокійно не тільки на те, скільки лісу вивозили звідти, але й на те, яку кількість тварин там відстрілювали. Відтак фіксував на відео усі порушення і через цю свою діяльність часто мав конфлікти з мешканцями сусідніх сіл.
Your browser doesn’t support HTML5
Леонід Кантер і його «Хутір мрій»
5. Фільми про війну
Леонід Кантер є співавтором двох фільмів про війну на сході України – «Добровольці Божої чоти» 2015 року та «Міф» 2018 року про загиблого воїна-співака Василя Сліпака.
«Від фрази «зона АТО» мене пересмикує. Це брехня, ніякої АТО нема вже давно. Йде війна – війна з танками, мінометами, постійними обстрілами й регулярними частинами з обох сторін», – говорив Катер в інтерв'ю Радіо Свобода в жовтні 2014-го.
Зйомки «Добровольців Божої чоти», присвяченому бійцям ДУК «Правий сектор», протягом кількох місяців відбувались безпосередньо у зоні бойових дій, зокрема в Пісках та Донецькому аеропорті.
«У Донецькому аеропорту добровольці називають свою мету – прикривати військових. Я б для себе сказав, що вони мотивують військових. Те, що роблять хлопці, – це відчайдушний героїзм. Військові бачать, як ці хлопці гинуть героїчно, і розуміють, що ті не отримують ні гарантій, ні статусів учасників АТО, їм ніхто нічого не виплатить за поранення чи загибель, і думають: так, за таку країну варто боротися, бо в ній є такі люди. І виходять на новий рівень», – ділився своїми враженнями від знімального процесу режисер.
Фільму «Міф», співавтором якого теж був Леонід Кантер, розповідає про українського співака Василя Сліпака, що покинув паризьку сцену і пішов добровольцем воювати за Україну і загинув у бою.
6. Майбутнє України
Водночас Леонід Кантер ввважав, що «перемога здобувається не лише за допомогою автоматів».
«Я б хотів взяти точкою відліку Революцію. Не для того це все робилося, щоб просто повалити один режим і привести інший. Кожен мріє і сподівається, що буде розбудована якась нова, дивовижна, казкова країна його мрії. Треба над цим працювати. Звичайно, можновладцям це все до дупи, але ми зі свого боку повинні працювати над створенням цієї омріяної країни. Ми її вже бачили – це країна Майдан, де люди були готові заради один одного пожертвувати всім», – наголошував він.
«Якщо ми намагатимемося стати просто якоюсь «недо-Європою», це фігня. Якщо намагатимемося стати «недо-совком», то теж фігня. А якщо ми будемо намагатися стати унікальною країною, яких ще не існує, тоді буде здорово!» – наголошував режисер.
Звістка про смерть Леоніда Кантера приголомшила його друзів та знайомих.
«Важко уявити людину, яка б більше любила життя», – пише Юрій Шушкевич.
«Кантер вніс дуже вагомий внесок у боротьбу з російською пропагандою і у нього було багато ворогів. Крім того, боровся з місцевою мафією, яка вирубувала ліси. Тому могли бути різні складні версії убивства», – зазначає Євген Карась.
«Чоловік залишив по собі більший слід, ніж більшість не залишило б і за двісті років життя», – констатує Микола Березівський.
«Так як він любив життя, то рідко хто… Сонця стало менше...» – зауважує Людмила Гарбуз.
«Він був справжнім революціонером, куди там мені. Мандрівником і мрійником, котрий, на відміну від інших, умів ретельно і планомірно втілювати свої мрії», – так характеризує Леоніда Кантера народний депутат Ігор Луценко.
Водночас колега Кантера Катерина Мізіна наголошує, що це «був його вибір і він зовсім не вважав його трагічним».
«Леонід Кантер вирішив помандрувати далі», – пише вона.
За повідомленням поліції Чернігівської області, Леоніда Кантера знайшли мертвим увечері 4 червня. На місці також було виявлено його передсмертну записку.