Голодомор-геноцид 1932-33: помилки із фотографіями та необхідність позбутися комплексу жертви

Чорно-білі світлини та кадри старих документальних стрічок, на яких зображені діти і дорослі, розпухлі від голоду або ж уже померлі, які лежать просто неба на вулиці – найчастіше в суспільстві та науковій спільноті України присутні саме такі візуальні зображення, пов’язані з Голодомором 1932-33 років. Але, як стверджують науковці, не всі світлини із зображеннями голодних людей, нібито пов’язані з тією добою, стосуються Голодомору 1932-33 років. Вчені, учасники міжнародного симпозіуму «візуалізація епохи Голодомору», який працює у Києві 4-6 червня, вважають, що першочергово потрібно дослідити наявний масив візуальної інформації і водночас відійти від віктимізації (комплексу жертви) того періоду в історії України.

У 2003 році Інститут історії України Національної академії наук видав масштабну працю про Голодомор 1932-33 років, візуальна база видання обмежилась приблизно десятком фотографій. Пізніше з’ясувалось, що ледь не половина цих світлин жодного стосунку до того періоду не має, а стосується «образів голоду» на Поволжі (Росія) початку 1920-х років, згадує директор Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич.

За її словами, подібних випадків вистачає, фотографії незрозумілого походження час від часу з’являються на сторінках різних видань як такі, що нібито стосуються Голодомору 1932-33 років.

Людмила Гриневич

«Залишається неопрацьованими та абсолютно невідомими величезні масиви різних за типом зображальних джерел, котрі стосуються Голодомору – це і політична та соціальна карикатури і політичні плакати, це твори мистецтва та фотографії. А зображальні, чи то візуальні джерела вкрай важливі, коли ми говоримо про цю складну проблематику. Тим більше, що в останні роки взагалі спостерігаємо «візуальний поворот» у написанні історії: дослідники дедалі активніше звертаються до візуальних матеріалів, що дозволяє уточнити й увиразнити відому за документами інформацію», – наголошує Гриневич.

За її словами, у презентаціях проблематики Голодомору досі переважають традиційні підходи, а образотворчі свідоцтва мають допоміжний характер, часто виступають ілюстрацією письмової історії. Тим часом сучасна наука має бути «мультимедійною», дослідник повинен працювати і використовувати у дослідженнях наукові джерела, архівні матеріали, візуальні засоби тієї доби.

А якраз такі засоби допоможуть вивчати проблематику Голодомору в навчальних закладах, додає фахівець.

Дії Росії в Україні зараз дуже нагадують Голодомор 1933-го – англійський фотограф

«Голодомор – результат стихійного спротиву селян сталінській політиці на селі» – Кульчицький

Професор Станіслав Кульчицький додає: в Україні і у світі Великий голод 1932-33 років представляють здебільшого як трагедію, викликаючи щирі співчуття до її жертв. При цьому дотепер невідома реальна кількість жертв Голодомору: як зауважив науковець, демографи називають цифру 4 мільйони вбитих голодом, історики ж кажуть про 7-8 мільйонів.

Станіслав Кульчицький

«Коли ми говоримо про Голодомор та починаємо рахувати, скількох українців убито голодом, ми іноді забуваємо, що Голодомор – це результат політики Сталіна, який знищував противників радянського ладу, з одного боку. А з другого – це результат стихійного саботажу запровадження колгоспної системи господарювання з боку селян. Ми мало знаємо, що трапилось восени 1932 року, коли селяни почали саботувати працю у колгоспах, про це можна знайти свідчення», – каже Кульчицький.

На його думку, варто відмовлятись від представлення Голодомору лише з погляду смерті й трагедії – не варто забувати про жертовність тисяч невідомих селян, які пішли проти сталінської системи, саботуючи вступ до колгоспів, відмовляючись приймати радянський лад на селі. І не менш важливо – чітко перевіряти наявні факти, які стосуються того періоду, ретельно вивчати малодосліджені або недосліджені раніше джерела інформації про добу колективізації в СРСР, про Великий голод в Україні, щоб апелювати до світової спільноти щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу, зауважив науковець.

Такі ж пропозиції він висловлював раніше в інтерв’ю для Радіо Свобода.

«Загальносоюзний» голод був і в Україні, однак лише у 1932 році. Він був спричинений конфліктом між державою і селянами щодо хлібозаготівель. Однак у 1933-му в Україні і на Кубані розпочався штучний мор голодом населення. Тож Голодомор в Україні має іншу природу: це був геноцид», – зазначив Кульчицький.

Як відійти від комплексу жертви?

В Україні постала проблема інституалізації пам’яті, потрібні поважні державні інструменти для її захисту і збереження, наголосив директор Українського інституту національної пам’яті Володимр В’ятрович.

Володимир В'ятрович

«Маємо створювати певні офіційні інструменти, які будуть брати на себе обов’язок захищати цю пам’ять, незалежно від того, чи ідеться про пам’ять жертв Голодомору, чи про пам’ять загиблих у нинішній російсько-українській війні. На жаль, без цих інструментів нашу пам’ять можуть «стерти». Але ж ми прекрасно розуміємо: ми поки що живемо у суспільстві, в середовищі, де вистачає охочих, щоб наша пам’ять і про трагедії попередніх періодів, і про ту війну, яка досі триває, щоб ця пам’ять зникла», – наголосив В’ятрович у коментарі для Радіо Свобода.

Професор Пол Роберт Магочі (Канада) у своєму виступі зауважив: факт Великого голоду визнаний більшістю держав світу, його не заперечують, його досліджують та обговорюють. Водночас науковець порадив дотримуватись балансу при висвітленні цієї проблематики, поступово відмовляючись від її віктимізації.