«Угорське питання». Чи загрожує Україні сепаратизм на заході?

«Посилення проугорських настроїв» – це міф інформаційної війни проти України чи реальність? Наскільки адекватною є політика центральної і місцевої влади щодо «угорського питання»? Чи є загрозою для України те, що Угорщина роздала закарпатцям 100 тисяч своїх паспортів? Що треба було б робити, щоб зміцнювалися зв’язки Закарпаття з іншими регіонами України? Радіо Свобода зібрало відповіді аналітиків на ці запитання, а також дізналося думку голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля.

Павло Гомонай, аналітик Закарпатського інформаційного центру «Майдан Моніторинг»:

Павло Гомонай

Угорщина здійснює вплив переважно через свою етнічну меншину, що в принципі встановлює верхню межу цим настроям. Але слід визнати, що в останні роки Угорщина мобілізувала цей ресурс по максимуму.

Угорський уряд здійснює цілеспрямоване фінансування угорської меншини. Наприклад, є програма безвідсоткового кредитування малого бізнесу. Формально, учасником цієї програми може бути будь-який закарпатець, але співбесіду щодо бізнес-плану необхідно проходити угорською мовою.

Влада в особі голови ОДА, на мій погляд, намагається зберегти ручні важелі керування. У нашій окремо взятій області фактично зупинена програма децентралізації, всупереч загальноукраїнський тенденції. Усі локальні ініціативи блокуються у брутальній формі.

Така політика тільки збільшує напругу в суспільстві, яка може вистрелити будь-якої миті. І, як ми побачили у випадку із законом про освіту, привід може бути будь-який.

Угорщина роздала закарпатцям 100 тисяч (своїх) паспортів, фактично зафіксувавши реальний стан речей. Розмір етнічної угорської меншини оцінюється у 140 тисяч осіб. Певна кількість закарпатців використовує угорську легітимацію для доступу на ринок праці ЄС. Для цих людей угорське громадянство є суто технічним засобом, який в процесі інтеграції України в ЄС буде просто втрачати сенс.

У цій ситуації важливо зміцнювати зв’язки Закарпаття з іншими українськими регіонами. Як мінімум, не рушити ті слабкі транспортні комунікації, що існують зараз. Нагадаю, восени «Укрзалізниця», виходячи із якихось міркувань, намагалась скасувати два популярні потяги зі столиці до Ужгорода.

Автомобільне транспортне сполучення тримається на одній автодорозі Київ – Чоп, решта автодоріг через перевали є у вельми сумному стані. Вони є проїзними тільки для «автомобілістів-ентузіастів».

У контексті масштабної перебудови економіки України, коли виробничі потужності зсуваються зі сходу ближче до кордонів із ЄС, Закарпаття може стати привабливим для інвестицій.

Наприклад, містечко-супутник Ужгорода Чоп стоїть на перетині міжнародних шляхів, має необмежені можливості для росту, бо навколо нього є рівнинні землі, які практично не використовуються. На цій місцевості можна розмістити місто з населенням 50–70 тисяч, причому інвестиції потрібні тільки в планування та в основну інфраструктуру, підприємства та житло побудує приватний інвестор.

Дмитро Тужанський, аналітик з «угорського питання»:

Дмитро Тужанський

Якщо ви запитуєте, чи справді у Закарпатті посилюються проугорські настрої, то коротка відповідь буде – «ні». Є, звісно, низка провокацій, і тому важливо розділяти відносини між людьми – суто українсько-угорські відносини як на побутовому, так і на суспільно-політичному рівні, і те, що «накидають» штучно.

Звичайно, ризики є, бо мова йде про прикордонний регіон. Але, поруч із цим, важливо не переносити стереотипи сприйняття війни на Донбасі на розуміння Закарпаття. Тут зовсім інший контекст, тому що це західний кордон, кордон із ЄС, куди ми, власне, і прагнемо. Тут має бути зовсім інший підхід. Під час вирішення проблем ми повинні використовувати європейські практики.

Треба також розуміти, що хоч Закарпаття – це найзахідніша область України і вона під кордоном ЄС, але гібридна війна і тут триває, вона очевидна, її не можна недооцінювати.

А щодо паспортів… Так, офіційний Будапешт озвучив на лютий 2015 року цифру у 100 тисяч людей, які отримали угорське громадянство за спрощеною процедурою. Проблема з паспортами є в тому, що Україна не знає точної кількості громадян, які отримали угорське громадянство.

Я впевнений, що кількість угорських паспортів у громадян України не найбільша. Ризик полягає в тому, що ми не контролюємо цю ситуацію, це є чутливою темою українсько-угорських відносин, яка не обговорюється навіть на професійному рівні.

Ми бачимо за ці роки ігнорування угорської тематики й проблем Закарпаття. Ми маємо дисбаланс і клубок проблем. І звісно, що відповідальність лежить і на центральній, і на місцевій владі. Треба кожному нарешті почати робити свою роботу. Мова йде про звичайні робочі питання, наприклад, питання інфраструктури. Є дуже багато розмов у плані проектів, а роботи реальної, на жаль, немає.

Віктор Пащенко, політолог

На мій погляд, можна відмітити, що політична активність Угорщини на Закарпатті зростає, а не проугорські настрої. На сьогоднішній день говорити про небезпеку щодо переділу кордонів чи політичних змін немає підстав.

Угорці, навпаки, зараз ведуть специфічну проукраїнську політику. Вони хочуть, щоб українські угорці залишались на місцях, розвивалися, створювали робочі місця. А от чи може це привести в подальшому до розколу, то це цілковито залежить від Києва.

Якщо Україна як держава не буде розвиватися, то, звичайно, можуть виникати якісь рухи. Але це не залежить від Угорщини, це не угорська політика, це українська політика.

Влада не зовсім адекватно реагує на ці виклики, особливо щодо можливості регіонів самостійно розвиватися. Що стосується місцевої влади, тут двоякі тенденції.

Після запровадження безвізового режиму з ЄС навіть наявність у закарпатських угорців паспортів Угорщини перестала відігравати якусь роль.

Щоб зміцнювати зв’язки Закарпаття з іншими регіонами, треба підтримувати дрібний і середній бізнес, сприяти об’єднанню і зміцненню громад, демонополізувати ухвалення рішень, аж до зміни виборчого законодавства в плані посилення впливу регіонів.

Андрій Крижевський, президент Центру стратегічного партнерства

Андрій Крижевський

Сама тема є відверто спекулятивною, а в умовах інформаційної війни саме винесення її в інформаційний простір України може мати дестабілізуючий ефект.

Немає жодних не лише підстав для зародження подібних настроїв, але і ознак існування такого феномену. Це, до речі, стосується й інших «про…настроїв».

Мова може йти про прості фундаментальні речі – люди у всьому світі прагнуть кращого життя. Перше, що спадає на думку, – в Угорщині кращі дороги, але у Німеччині вони ще кращі, до того ж безкоштовні. Тоді настрої мали б бути пронімецькими.

В Угорщині більші зарплати і пенсії, але ж у Данії рівень соціального захисту ще вищий. Але ж ніхто не говорить про проданські настрої.

Таких порівнянь може бути багато. І набагато легше сформувати міф про проугорські настрої, аніж пояснити, чому на наше бездоріжжя витрачено більше коштів, ніж на автобани в Угорщині.

Також дуже складно пояснити, чому кампанія запровадження реформи обов’язково супроводжується ще більш масштабною кампанією дискредитації цієї реформи. Причому, на мій погляд, обидві кампанії проводять одні й ті самі люди.

Чому боротьба з корупцією супроводжується ще більш масштабною дискредитацією незалежних антикорупційних органів? Чому в Закарпатті відверто саботується адміністративна реформа?

Переключення уваги громадян на міфічні, але резонансні теми однозначно грає на руку ділкам від влади. Але це тільки одна сторона.

Набагато небезпечнішою є прихована участь у таких інформаційних акціях зовнішніх ворожих Україні сил. Вони, на відміну від багатьох непрофесійних жадібних злодійкуватих ділків від влади, для яких національні інтереси України всього лише ширма, що дозволяє їм безкарно розкрадати наше спільне майно, – високопрофесійні, дисципліновані і доволі патріотичні. І тому вони є справжніми небезпечними режисерами.

Звісно, що «протистояння» України і Угорщини в окремих питаннях на слуху останні пару років, і загострення у двосторонніх відносинах створили благодатний ґрунт для вкидання тези про «проугорські настрої» на Закарпатті.

Справді, Закарпаття – єдиний в Україні регіон, де історично закладений сепаратистський потенціал. Але багатовіковий історичний досвід людей, які жили в Закарпатті, став свого роду надійним «щепленням від сепаратизму».

Досвід останніх років показав, що всі зовнішні спроби розбурхати сепаратистські настрої в Закарпатті не були підтримані населенням краю, а тому виявилися провальними. Той же самий досвід привчив мешканців Закарпаття не покладатися на допомогу звідкись, а розраховувати тільки на власні можливості.

Небезпека в іншому. Те, що ми бачимо в українській політиці останніх років, – конкуренція бізнес-проектів. Це призвело до того, що наші керманичі, замість реалізації і захисту національних інтересів України, реалізують і захищають власні бізнес-інтереси.

Тому успішне Закарпаття з проведеною адмінреформою, орієнтоване на європейські цінності, не може створити ніякої загрози для України, проте становитиме значну загрозу для нечистих на руку ділків від влади.

Геннадій Москаль, голова Закарпатської обласної державної адміністрації:

Ні антиукраїнських, ні антиугорських настроїв на Закарпатті немає. Це ФСБ Росії намагалося зробити так, щоб вони з’явилися.

От скажіть, як одночасно майже усі найбільші телеканали послали знімальні групи на Закарпаття, щоб ті показували, що там ніхто нібито не знає української мови. Що, мовляв, у Берегові не можуть замовити собі навіть кави.

Геннадій Москаль

У Берегові – 50% угорців, а 50% люди інших національностей. Як там може бути, що ніхто не говорить українською?!.

І, якщо українське законодавство дозволяє угорцям вивішувати національну символіку Угорщини, говорити угорською і навчатися рідною мовою, співати своїх пісень, то чому їм цього не робити?

У нас два є прямі договори з Угорщиною, ратифіковані парламентом, що ми дозволяємо двомовні назви, навчатися своєю мовою і ставити пам’ятники. Угорці за свої гроші ставлять пам’ятники.

Якщо ми хочемо іти в Європу і НАТО, то ми маємо сповідувати ті цінності, а захист національних меншин для Європи – то святе. Титульна нація – в Україні українська, в Угорщині угорська, у Польщі польська, – зобов’язані гарантувати права національних меншин.

Ну хто з мене може зняти вишиванку у Будапешті? Я хотів би такий флешмоб зробити, щоб у вишиванках із українськими прапорами пройтися Будапештом. То ніхто вас там не зачепить, хіба що з цікавістю буде розглядати.

Пані Хортяні, яка очолює союз українців в Угорщині, по квоті є українським депутатом угорського парламенту, і на її робочому місці висить жовто-блакитний прапор. І вона у вишиванці ходить на роботу. Її ж там ніхто не забороняє того робити.

Вдумайтеся, угорці в Україні складають 0,04% від усього населення, і вони компактно проживають тільки на Закарпатті. Вони що, «роблять погоду»?

Тому, ще раз кажу, це спровокований інтерес і надумана проблема.

Це ФСБ Росії «підігріває» цю тему, але у них нічого не виходить. Так зване «питання русинів» – подивіться, де воно? Після того, як той, кому інструкції давав Сурков, утік до Москви – все затихло.

Я, звісно, тільки короткий час очолював контррозвідку, але я знаю точно – методи усіх спецслужб однакові. Все залежить від якості аналітики. Спочатку вони хотіли опиратися на русинів, а коли не вийшло, взялися за угорців.

Тут треба просто комплексно усім працювати: і дороги будувати, і дамби, і розвідка з контррозвідкою нехай дивляться, і зв’язки з регіонами та сусідніми країнами зміцнювати.

Але, що б тут не було – тут другого Криму не буде. Все, що Росія тут задумувала, – вона все програла.

Закарпаття багатоетнічний регіон, тут багато усього намішано. Люди насправді, хочуть спокою, а не війни.