Як про справу Олега Сенцова дізнались у Франції

Його називають «українським патріотом із французьким громадянством». Парижанин Олександр Старинський займається промоцією української літератури та дизайну на французькому ринку. Саме за його сприяння з’явився франкомовний переклад книжки Олега Сенцова, яку особисто вручили президенту Франції Емманюелю Макрону. Радіо Свобода дізналось, навіщо французу просувати українське, та як у Франції ставляться до анексії Криму.

– Як за останні кілька років змінився український культурний простір?

– В мене завжди таке враження, що в Україні вільніше повітря. В Європі є порядок, але в українців є особливість – відчуття гідності, які вони набули під час Революції. Я паралельно займаюсь просуванням українського дизайну й бачу, що українці перестали соромитись свого – раніше українські дизайнери не часто наважувались вийти на європейські ринки. Сьогодні вони вже підписують контракти із великими італійськими або французькими компаніями. Тобто, люди почали вірити в себе і ця динаміка відчутна.

– Вас називають «українським патріотом із французьким громадянством». Але прізвище й ім’я у Вас не дуже «французькі»...

– Моє прізвище бере своє коріння зі Львова. На жаль, в моїй родині тільки я розмовляю українською. Мій дідусь емігрував із Німеччини до Франції й не зберіг жодних зв’язків із Україною. Тому, не можу сказати, що моє українське коріння дуже активне.

До України я потрапив вперше в 1995 році. Мені вже тоді здалось, що це мій дім, що я українець. До того я два роки жив у Москві й для мене ці дві країни були дуже схожими, пострадянськими. В Києві тоді розмовляли переважно російською мовою.

Точка, яка мене наштовхнула на українськість, – це, напевно, Революція Гідності. Це при тому, що я тоді перебував у Москві й був змушений дивитись на події крізь призму російської пропаганди. Я тоді зрозумів, що це щось не те й мені потрібно побачити справжню картину подій. Я прилетів й побачив, що Україна міняється і обирає свободу. Мені це дуже сподобалось, я почув мову – мову свободи. З того моменту в Україні мені затишно.

Щоразу, коли приїжджаю сюди, мене накриває хвиля тепла.

– Як ви вирішили вивчати українську мову?

– Це легко! Я дуже хотів і я не бачу в цьому жодної проблеми – треба знайти час для того, щоб спілкуватись з українцями. Це я роблю через скайп – знайшов дівчину із Донецька, яка зараз мешкає в Німеччині. Ми з нею зідзвонюємось і просто розмовляємо на різні теми. Сьогодні говоримо про Коцюбинського, завтра про українські мультфільми. І ще дорогою до роботи я дуже люблю слухати українські онлайн радіостанції.

Чи складно французу вивчити українську мову?

Потім я вирішив більше читати, і так з’явилась ідея перекладати сучасну українську літературу французькою мовою. Для цього потрібно було дуже багато прочитати українських книжок. Зараз, мабуть, можна сказати, що я їх прочитав близько п’ятдесяти.

– Скільки часу пройшло з моменту «я починаю вчити» до «я заговорив українською»?

– Заговорив я досить швидко, бо дуже хотів. Просто змусив себе.

Звісно ж, було багато помилок, русизмів. Зараз, коли я в Києві, я намагаюся якнайбільше спілкуватись українською мовою. Навіть якщо до мене звертаються російською, я відповідаю українською.

Перші три-чотири місяці було досить складно. Зараз вже ловлю себе на тому, що навіть думаю українською.

– Як ви ставитесь до подій на сході України та анексії Криму? І як Ваші друзі у Франції коментують це?

– Більшість французів не дуже зацікавлені тим, що відбувається в Україні або будь-якій іншій країні, крім Франції. Вони отримують великий потік інформації через ЗМІ, через інтернет.

Але є й спільноти французів, які дійсно зацікавлені Україною. В кожного свої причини – хтось має батьків чи дружину в Україні, хтось друзів. Коли був книжковий Salon du Livre у Франції – це такий ярмарок у Парижі – туди приїхали українці. У Франції і так є українці, які між собою збираються, гуртуються навколо пов’язаних із Україною подій. А є й пасивні українці. Салон зібрав обидва типи українців – там був стенд із українськими книжками.

До цього стенду приїжджали й прості французи – так вишло, що вони якимось чином в Україну закохались. Я, наприклад, полюбив Україну через мову. Коли я чую мову, вона викликає у мене дуже сильні емоції. Комусь може подобатись природа або якесь конкретне місто.

Я слідкую за новинами з України й реакція в мене дуже емоційна. У Києві не дуже й чути війну – можна сховатися й про це не думати.

Я навіть мав честь допомогти в свій час організації, яка спеціалізувалась на психологічній допомозі ветеранам та їхнім родинам.

– Що ще може зробити суспільство, аби донести більше інформації про політв’язнів світові?

– Для мене теж дуже важливо донести до французів, хто такий Олег Сенцов. У своїх «Рассказах» розповідає про життя, про дитинство – це зовсім не пов’язано з тим, що відбувалось в Криму з 2014 року. Коли ми читаємо, ми дізнаємось, хто він, чому він так реагує зараз, чому він такий стійкий і мужній, як у дитинстві пробудилась його особистість.

Для мене дуже важливо показати французам щось відмінне, інакшість, яка одночасно буде схожою на читачів, аби вони могли відчути якесь співчуття. Вони мають зрозуміти, що маленький Олег дуже схожий на кожного із нас. Він народився у Криму, а француз-читач, який народився під Парижем, теж так само малим реагував на школу, на лікарні, так само любить або не любить своїх бабусь і дідусів. Дуже важливо, щоб через книжку можна було пов’язувати людей між собою, приміром, українців із французами.

Коли читаєш книжку Олега, здається, що він твій брат.

– Що є спільного у французів та українців у ставленні до культури?

– Молоде покоління українців і французів дуже схоже – вони так само отримують величезний потік інформації через інтернет. Мені здається, що зараз французам легко відкрити для себе щось українське, як ось музику. Візьмемо Онуку – вони її десь почують і будуть шукати. Так само й українці можуть шукати щось цікаве про Францію.

Культурний простір став спільним. Він вже не суто французький або український, а світовий.

Серед мого покоління я бачу, що вони люблять класичну музику, вони можуть в Харкові організувати такий фестиваль Баха – на рівні з Парижем. Пострадянський фактор все більше щезає.

– Чому особисто Ви вирішили взятись за просування книжок Олега Сенцова у Франції?

– Це було випадково. Два роки тому ми з колегою вирішили просувати українську літературу. Якраз тоді був процес над Олегом Сенцовим.

Ми подумали: «Або зараз, або ніколи». Нам пощастило, що ми швидко змогли домовитись із видавцем книг Сенцова в Україні. Так за нами залишився лише переклад – книжка невелика, близько ста сторінок, тому вийшло швидко.

– То чи зможе пересічний французький читач придбати переклад книжки Олега Сенцова?

– Так, вона продається у Франції, можна купити. Ми хотіли, щоб не лише французькі читачі познайомились із Олегом. Ми використовуємо цю книжку як зброю, щоб вона потрапила в руки до людей, які можуть посприяти звільненню автора.

Поки Олег сидить у в’язниці. Але у Франції, завдяки перекладеній книжці і ще багатьом ініціативам, заходам, петиціям, про Сенцова знають. Книжка стала інструментом, який допоміг донести інформацію до того ж Макрона.

А до цього ми ще доносили цю інформацію до сучасного міністра культури Франції – вона ще й видавець.

24 березня в одному із паризьких кінотеатрів показували фільм Олега Сенцова й зачитували його листи, які ми теж переклали. Міністр культури тоді ознайомилась не лише зі справою Олега, а і з почуттями, які він виражав у своїх листах. І саме міністр стояла поруч, коли Ірена Карпа вручала президенту Макрону книжку.

Це показує, що задля свободи Олега Сенцова зараз роблять дуже багато. І не лише для нього, а й для України загалом. І коли ми збираємось на заходах, присвячених Україні, ми розуміємо, що нас дуже багато і що разом ми сила. І це працює.

Олександр Старинський про французький переклад книжки Олега Сенцова

Це показує, що потрібно більше спілкуватися, працювати разом і тільки так ми досягнемо якихось результатів.

– Чого бракує, аби світ краще познайомився з постаттю Сенцова?

– Ініціатив досить багато. І в Україні, і в Європі. І навіть в Росії багато людей вважають, що Олег Сенцов не має сидіти у в’язниці.

Чого бракує у випадку з Олегом Сенцовим? Я не думаю, що це дуже залежить від нас, чи навіть від Макрона. Це більше залежить від волі однієї людини.

До речі, здається, була можливість якось домовитись перед футболом. Але після останніх суперечок Росії з Заходом, це стало трохи складніше.

– Які у Вас подальші плани щодо просування української літератури у світі?

– Щодо літератури ми поки не вирішили. Ми зараз презентували й видали «Антологію Донбасу» – це для нас важливий проект, бо ми якраз хотіли донести до французів, як насправді зараз живе Донбас, із вуст донбаських письменників – Рафеєнка, Жадана й багатьох інших.

Рефеєнка взагалі дуже любимо, ми його нещодавно запрошували у Францію. Ми дуже сподіваємось, що французькі видавці зацікавляться його творчістю й видадуть його роман про Донбас. І добре, що ми не єдині, хто займається просуванням і перекладами української літератури. Якби було б ще п’ять-десять проектів, було б дуже добре.

Під час Salon du Livre взагалі з багатьма письменниками поспілкувались – був Андрій Курков, була Софія Андрухович, Андрій Кокотюха. Було б більше часу – я сподіваюсь, що зможу поспілкуватись ще із багатьма.