Ультрас на захисті України: від Майдану – до боїв на Донбасі

Київ – Від «махачів» із фанами команди-суперниці до єднання для захисту України, від сутичок зі спецпідрозділами МВС до боротьби за людські права і гідність, від червоно-чорних прапорів на трибунах до шевронів бойових підрозділів – такий шлях пройшли в Україні за кілька останніх років радикальні футбольні уболівальники, ультрас. Цим вони відрізняються від європейських колег, адже в Україні учорашні футбольні хулігани, вистоявши на Майдані, пішли добровольцями боронити Україну, нині чимало з них працюють у правоохоронних органах або стали професійними військовими. Хто ж він – український футбольний фанат-радикал?

Харківські євромайданівці у супроводі «ультрас» пройшлися ходою

Українських ультрас об’єднує футбол і любов до України, стверджують самі фанати.

Також типовий український ультрас – борець проти несправедливості, який або брав участь в акціях на підтримку родини Павліченків, звинувачених у вбивстві судді Шевченківського районного суду Києва Сергія Зубка, або ж чув від «дідів» (тобто, старших фанатів) про цю справу. У 2012 році вболівальники різних футбольних клубів приїжджали до Києва на кожне з судових засідань, щоб підтримати побратима – вболівальника футбольного клубу «Динамо» Київ Сергія Павліченка.

Суд переніс касацію Павліченків на 23 січня

Ба більше: київські ультрас створили і запустили в Youtbe звернення до європейських футбольних фанатів із проханням підтримати родину Павліченків.

«До Києва на засідання суду з’їжджались дівчата і хлопці – ультрас з одеського «Чорноморця», харківського «Металіста», із львівських «Карпат». Приїжджали пацани з Донецька, навіть з «Таврії» (із Сімферополя) пару разів були фанати. Ми розуміли, що ворожнеча поміж нашими спільнотами не на часі, що треба спільно встати за справедливість, тим більше, що особливої «любові» до прогнилої правоохоронної системи у нас, як ви розумієте, не було», – згадує колишній ультрас київського «Динамо», нині боєць підрозділу спеціального призначення Нацгвардії «Азов», чиє ім’я Радіо Свобода не називає з міркувань його безпеки.

Дмитро і Сергій Павліченки були звільнені в лютому 2014 року, згідно з рішенням Верховної Ради України: батько і син були визнані політв’язнями. Перед засіданням парламенту ультрас передали відповідне звернення народним депутатам і мітингували під стінами Верховної Ради. Аж доки рішення не було ухвалене.

Ультрас: від Майдану – до боїв на Донбасі

Більшість футбольних уболівальників – учасники Революції гідності. Фанати київського «Динамо» і львівських «Карпат» разом із представниками правих організацій охороняли перше народне віче під час Євромайдану 1 грудня 2013 року. У січні 2014 року зі сцени Майдану про підтримку Революції гідності заявили ультрас ФК «Дніпро» (Дніпро), «Зоря» (Луганськ), «Шахтар» (Донецьк), «Чорноморець» (Одеса); за кілька днів до них долучилися радикали-вболівальники харківського «Металіста» та ФК «Таврія» (Сімферополь).

«Свою мобілізацію на Майдан ми оголосили через соціальні мережі. Вийшли тоді не за те, щоб нас взяли до Євросоюзу, не за Юлю, Віталіка, Арсенія й Олежку, не проти Росії. Ми вийшли за киян, за наше місто, за нашу країну, за нашу честь», – мовиться у зверненні київських футбольних фанатів.

У Києві фанати були у складі Самооборони Майдану, в інших містах вони взимку 2013-2014 років охороняли акції Революції гідності та збирали допомогу побратимам на київський Майдан.

Весною 2014-го, з початком російсько-української війни багато радикальних вболівальників пішли боронити Україну у складі добровольчих батальйонів.

Так, футбольні фанати-радикали склали кістяк полку «Азов» Національної гвардії України при його формуванні. Серед загиблих «азовців» є й активісти спільноти ультрас, наприклад, активіст фанатського руху луганської «Зорі» з позивним «Аксьон».

«Таке єднання ультрас є першим в історії України, нічого подібного в інших країнах не відбувалось. Коли мова іде про виживання держави, міжклубні «терки» зникають», – пояснював харківський фан Максим «Ковбой».

У Донецьку і Луганську більшість ультрас до останнього відстоювали рідні міста від проросійських бойовиків, а фанати сімферопольської «Таврії» після анексії Криму росіянами прорвались на материкову Україну і встали на її захист.

«Про вболівальників «Таврії» легенди переповідають, тому що більшість із наших пацанів не підтримали анексію Криму росіянами. Хлопці ледве не партизанськими шляхами перебрались з півострова на материкову Україну і пішли воювати у складі добровольчих батальйонів», – згадує ультрас «Таврії», учасник бойових дій на сході з позивним «Тарпан» у розмові з Радіо Свобода.

Європейські експерти у цьому зв’язку визнають: українським ультрас притаманні якості, які вже непомітні у субкультурі вболівальників у «старій» Європі. Це – прагнення до справедливості, солідарності, відповідальності, зазначив у розмові з Радіо Свобода фахівець з країн Східної Європи Берлінського Інституту міжнародної та безпекової політики Штеффен Галлінґ. Він також наголосив: українські радикали-вболівальники, можливо, несвідомо, опинились в авангарді боротьби за людські права та гідність.

«Щодо питання прав людини, то тут поєдналася кілька чинників: нелюбов ультрас до поліції, те, що їх сильно розізлили закони 16 січня 2014 року, частина яких була спрямована проти футбольних вболівальників, і останній чинник – це те, що ультрас «Динамо» Київ мали досвід політичної кампанії як активісти «справи Павліченків». Саме фанати київського «Динамо» стали на захист свого товариша Сергія Павліченка та його батька Дмитра, яких засудили за вбивство. Фани організували всеукраїнський рух на їхніх захист, і ця справа привела їх до табору захисників прав людини, протестувальників проти корупції, вибіркового правосуддя та інших подібних проблем», – наголошує Галлінґ.

Ультрас: «Честь і сила»

На передовій вчорашні ультрас іноді опинялись не лише у складі добровольчих батальйонів (таких як «Азов», «Айдар», «Донбас» чи ДУК «Правий сектор», а і в підрозділах, підпорядкованих МВС. Стара ворожнеча з «мєнтами» була забута перед обличчям спільного ворога, пояснювали журналістам вчорашні фани-радикали.

«Ну й що з того, що «Азов», за фактом, заснований МВС? По суті, він заснований гарними, ідейними хлопцями», – пояснював у 2015 році один із «азовців»-ультрас ФК «Дніпро».

Чимало вчорашніх футбольних фанатів дотепер боронять Україну на сході, є серед них ті, хто вирішив особисто, зсередини, реформувати правоохоронну систему держави і пішов до лав нової поліції або ж Нацгвардії України. Трапляється, що на стадіоні зустрічаються старі друзі-фанати – тільки тепер один спостерігає за футбольним матчем на трибуні стадіону, а другий стоїть в охороні стадіону у шерензі Нацгвардії чи поліції.

Кілька разів унаслідок виникнення конфліктів або непередбачених ситуацій під час матчів, учорашні активісти фан-спільноти опинялись один проти одного, як це відбулось на матчі в Маріуполі, за перебігом якого з гостьової трибуни спостерігав, серед інших, і президент України Петро Порошенко. Кілька фанатів вивісили на трибуні банер із антипрезидентським гаслом, після чого на стадіоні виникли сутички за участю вболівальників та поліції.

Футбольний вболівальник, учасник АТО Богдан Чабан після інциденту на сторінці у соціальній мережі Facebook закликав не політизувати ситуацію і не протиставляти копів і фанів одне одному.

«Я хочу, щоб жодна політична ситуація у країні не змушувала моїх друзів виходити один проти одного. Я хочу, щоб ультрас розуміли, що патрульна поліція – це зовсім інший орган, аніж звичні «мусора», а патрульна поліція – розуміла, що ультрас у нашій країні – це щось значно більше, ніж звичайні хулігани», – наголосив Чабан.

Доброволець, ветеран АТО Дмитро Синюка вболіває за футбольний клуб «Динамо» Київ. За його спостереженнями, у середовищі київських вболівальників більшість налаштовані конструктивно, правоохоронців не провокують, але, оскільки фанатська спільнота складається з різних людей, узагальнювати ситуації на матчах не можна.

«Ультрас-рух складається з прихильників різних команд, із різних людей, тож їхня поведінка може бути різною. Я негативно ставлюсь до сутичок на стадіоні, але кожну ситуацію варто розглядати окремо. До речі, серед поліції, яка охороняє матчі у Києві, я теж бачу людей різного віку – там можуть стояти і старі спецпризначенці, і вчорашні вболівальники, які служать у Національній гвардії. Головне – не піддаватись на провокації та уникати протистоянь», – наголошує Синюка.

Але уникнути політизації не вдається. Тож серед українських футбольних фанів є і ті, хто долучився до політичної діяльності або до радикальних громадських рухів. Так, донедавна «хули» київського «Динамо» Назар Кравченко та Сергій «Філя» Філімонов стали одними з лідерів партії «Національний корпус».

Ультрас також можна побачити серед симпатиків громадської радикальної організації «С14», яка ставить за мету захист прав українців – від соціально-політичних до питань ідентичності.

У цьому контексті експерти не виключають, що потенціал ультрас можуть використати політики та/або представники олігархічних кіл у власних інтересах. А це може перетворити патріотичний радикальний рух на рейдерство і марші тітушок, зазначають в Національному інституті стратегічних досліджень.