В українських в'язницях є 23 росіян, які очікують суду або засуджені за злочини, пов'язані зі збройним конфліктом в Донбасі чи анексією Криму. Серед них є і кілька російських військовослужбовців, яких Москва такими не визнає. У російських в'язницях перебуває набагато більше українців, яких на батьківщині вважають політв'язнями: 66 осіб. 40 з них – в Криму і 24 – на території Росії. На початку квітня при українському Міністерстві у справах окупованих територій був створений відділ з питань осіб, позбавлених особистої свободи. Його очолив Ігор Гриб – батько 19-річного Павла Гриба, якого виманили під приводом зустрічі зі знайомою в Білорусь, викрали співробітниками ФСБ Росії і звинуватили в підготовці теракту в одній зі шкіл російського міста Сочі.
Під час останнього великого обміну полоненими між Україною та бойовиками угруповань «ЛНР» та «ДНР» в кінці минулого року президент України Петро Порошенко заявив, що громадяни Росії в подібних обмінах фігурувати не будуть. Замість цього їх планують обміняти на українців, які перебувають у в'язницях в Росії і в окупованому Криму. За словами Порошенка, в першу чергу українська влада буде домагатися повернення журналіста інформагентства «Укрінформ» Романа Сущенка, якого в Росії звинуватили в шпигунстві, режисера Олега Сенцова і засудженого в Росії з ним в рамках однієї справи Олександра Кольченка, а також засуджених у Росії за участь в бойових діях під час першої чеченської війни Станіслава Клиха і Миколи Карпюка (четверо з них, крім Романа Сущенка, є в списку політв'язнів «Меморіалу»).
4 квітня представник України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко повідомила у Facebook: «Українська сторона висловила позицію про готовність передати Росії 23 росіян, що перебувають в українських тюрмах за злочини проти суверенітету і територіальної цілісності України, за злочини, пов’язані з війною, в обмін на українських політв’язнів, що утримуються в тюрмах Російської Федерації. Тепер ми очікуємо реакції і відповіді російської сторони на ці ініціативи».
Значна диспропорція в кількості в'язнів, ув'язнення яких пов'язані з протестами під час Євромайдану, подіями в Криму і на Донбасі, помітна неозброєним поглядом: у Росії їх більше, в України менше. Представники «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля», яке спочатку було неформальним об'єднанням, а в кінці минулого року отримало офіційну реєстрацію, не раз закликали владу створити механізм для переговорів між двома країнами. Один з учасників об'єднання, Ігор Котелянець, брат якого, ветеран бойових дій на сході України Євген Панов очікує в окупованому Криму суду за звинуваченням у «підготовці диверсій» і «незаконному зберіганні та перевезенні боєприпасів», вважає, що Україні доведеться залучити для обміну інші країни:
Наші рідні – це заручники, яких утримує безпосередньо Російська Федерація
– Наша головна проблема полягає в тому, що немає спеціального уповноваженого, який був би відповідальний за роботу зі звільнення наших рідних. У нас є переговори з Росією і з терористами зі сходу в рамках «мінського формату». Але там вони ведуться по заручниках, яких утримують терористи на сході країни, в захоплених районах Донецької та Луганської областях. А наші рідні – це заручники з іншої категорії, це заручники, яких утримує безпосередньо Російська Федерація або на території Криму, або на російській території. Частина з них була затримана на території Криму, частина – на території Російської Федерації, когось туди вивезли, тобто історії у всіх різні. Але ніяких переговорів на офіційному рівні, на жаль, поки що немає. Це питання дуже політизується.
Наша мета – зменшити політичну складову і перевести це питання в площину гуманітарну, тому що ми говоримо про звільнення людей. А коли ми говоримо про звільнення людей, ми в тому числі згадуємо, що є громадяни Росії, які були затримані на території України, кадрові військові або просто найманці, які приїхали воювати до нас на схід, і в звільненні своїх громадян Росія могла б бути зацікавлена. Такий формат обміну зараз дуже актуальний. Просто у нас на міждержавному рівні немає достатньої підтримки, щоб це питання хтось якось формалізував, ініціював офіційні переговори, створив якусь площадку для переговорів. Поки цього немає – це наша головна проблема. Тому ми про неї всюди говоримо, щоб знайти переговорника. У той же час ми розуміємо, що якщо за рік нашої діяльності нам не вдалося усередині країни знайти таку людину, нам абсолютно точно потрібна підтримка європейських політиків або державних лідерів, які могли б бути зацікавлені в тому, щоб взяти на себе роботу зі звільнення людей. Прецедент уже є: політв'язнів Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза звільнили в кінці жовтня минулого року завдяки президенту Туреччини, який домовився з Путіним про обмін. Ердоган віддав двох російських шпигунів, натомість Путін віддав двох кримських політв'язнів. Такий формат спрацював. Можливо, лідери інших європейських держав теж могли б бути зацікавлені в таких переговорах і в тому, щоб їх країна взяла на себе гуманітарну місію зі звільнення українських заручників.
– Тим не менше, існує офіційна позиція Росії, принаймні вона була озвучена зі слів матері російського військовослужбовця Віктора Агєєва, який був затриманий українськими силовиками під Луганськом. Вона написала звернення до МЗС Росії з проханням сприяти обміну сина і отримала відповідь, що Росія «не є стороною конфлікту і не може нікого обміняти». Як можна подолати таку позицію?
В Росії сприймають людей як матеріал, як ресурс, схопили одних – відправлять інших
– Ця проблема існує всюди. Росії хтось повинен запропонувати якийсь формат переговорів, в якому вона повинна бути зацікавлена. Головна наша проблема в контексті переговорів полягає в тому, що Україна зацікавлена в своїх людях, Україна хоче повернути своїх громадян. І українське суспільство дуже чутливе до цієї проблеми. В інформаційному просторі одна з топових тем – українські заручники. У Росії, навпаки, ця тема замовчується, вона непопулярна, вона нікому не потрібна. Російська влада, в принципі, зацікавлена в тому, щоб її замовчувати. Моя оцінка і оцінка нашого об'єднання така: в Росії сприймають людей як матеріал, як ресурс, схопили одних – відправлять інших. Там ніхто за людей не бореться, ніхто в них не зацікавлений. Зацікавленість може бути, якщо Росії запропонувати на обмін її людей. Такі люди можуть бути не тільки в Україні. Як показує турецький досвід, вони можуть бути в будь-яких країнах світу. Наприклад, в США. Ми точно знаємо, що там такі люди є. Якби ми змогли знайти людину, можливо, лідера якогось європейської держави, з вуст якого прозвучать конкретні пропозиції Путіну, тоді ця проблема може отримати шанс на вирішення.
– Крім вирішення головної проблеми, звільнення рідних, члени «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» стикаються і з практичними труднощами: необхідністю їздити в іншу країну, щоб брати участь в судових засіданнях, оплачувати адвоката. Чи намагається ваше об'єднання вирішувати і ці проблеми, допомагати родичам?
Ігор Котелянець
Найголовніша проблема – це оплата адвоката, поїздки, передачі. Якщо не передавати передачі в'язневі – це повільна смерть
– Найголовніша проблема – це оплата адвоката, поїздки, передачі. Ув'язнені перебувають в жахливих умовах. Те, що їм пропонується як їжа, їжею не є. Якщо не передавати передачі в'язневі – по суті, це повільна смерть. Він там не отримує нічого їстівного. Ці питання ми теж намагаємося вирішувати. Нам дуже сильно допомагають правозахисні організації. У нас у багатьох в'язнів є адвокати, яких допомагають оплачувати міжнародні фонди, направляючі кошти на програми з підтримки демократії, підтримки прав людини. Але ці гроші не вічні.
Якщо взяти історію мого брата, Євгенія Панова, у нас була така підтримка, але вона закінчилася в кінці 2017 року. Зараз у нас коштів немає, ми зараз їх шукаємо. Разом з тим в минулому році ми говорили про цю проблему з владою, говорили, що держава повинна допомагати в забезпеченні потреб політв'язнів. Наразі родичі тих в'язнів, які перебувають на території Росії, мають можливість звернутися до Міністерства закордонних справ для отримання фінансової підтримки, щоб зробити передачу або оплатити адвоката. Ті політичні в'язні, які містяться на території Криму, перебувають в зоні відповідальності Міністерства з питань тимчасово окупованих територій. Там зараз розробляється порядок використання коштів.
Оплата адвоката – це дуже дорого, від 1 до 5 тисяч доларів на місяць
Оплата адвоката – це дуже дорого, від 1 до 5 тисяч доларів на місяць. Нам потрібні адвокати, які можуть працювати в російському правовому полі і які готові багато чим ризикувати, погоджуючись на роботу із захисту українських політичних в'язнів. Вони змушені стикатися з певними складнощами. Наприклад, адвокати, які займаються справою мого брата, зараз працюють в борг, поки я шукаю необхідні кошти.
– Ваш брат, Євген Панов, зараз перебуває в ув'язненні в Криму. В яких умовах утримують Євгена? Були повідомлення, що він відчув на собі тортури.
Брат в жахливому стані, йому не надається медична допомога. Після катувань він кульгає. Тортури були. Вони чотири дні його мучили: тримали в підвалі, катували електричним струмом
– Я, на жаль, не можу з ним бачитися. Адвокати забороняють їздити родичам чоловічої статі на територію Криму і в Росію, тому що вони знають, що група ризику – це ті, кого можуть взяти і сказати: «Ось, приїхав ще один терорист, шпигун ...» Жінок, особливо матерів, вони не чіпають. Переважно їздять матері та дружини. Раз в два-три місяці до брата їздить наша мама, але це дозволили тільки восени минулого року. У неї вже було три побачення: зрозуміло, через скло, дуже нетривалих. Брат в жахливому стані, йому не надається медична допомога. Після катувань він кульгає, у нього дуже болять коліна і спина, зуби вивалюються. У цьому плані ситуація жахлива. Але він стійкий, тримається. Тортури були. Найжахливіші тортури були на самому початку, коли тільки розігрувалася ця історія. Вся справа в тому, що напередодні переговорів у «нормандському форматі» Росії потрібні були якісь причини не брати участь у цих переговорах. Тому там придумали, що Україна «надіслала до Криму своїх терористів». Історія була розіграна на зовнішню аудиторію, на європейську. Вийшов тоді Путін і дав коментар, що Україна взагалі не може бути суб'єктом переговорів, мовляв, що з нею розмовляти, якщо там тільки «терористичні методи». Ось така історія була зіграна. Вони чотири дні його мучили: тримали в підвалі, катували електричним струмом. У нього навіть шкіра полопалася. Все це видно на відео.
Після цього його від нас тривалий час ховали. Його тримали в інформаційному вакуумі, переконували в тому, що він нікому не потрібен, що про нього ніхто не знає, що єдиний вихід залишитися в живих – це підписати угоду зі слідством і погодитися з позицією Росії, що він – «диверсант-терорист» і «на замовлення України щось хотів там підірвати», якісь заводи, пароплави. Було багато психологічних тортур. Вони, як правило, поміщають в якісь камери зі щурами, з клопами, в нестерпні умови. Колись підсаджували до нього хворого на туберкульоз, щоб він швидше пішов на все це. Якщо подивитися російське законодавство, під арештом людина може бути лише один рік, а вони його тримають вже півтора року в порушення власних законів. Його попереджали: «Якщо підеш на угоду зі слідством, то дамо 5 років і десь недалеко від України будеш відбувати так зване покарання. А якщо ні, то 20 років тобі світить. На північ відправимо, як Сенцова, і нічого тебе вже не врятує». Але ми віримо, що доб'ємося свого, обміняємо і звільнимо його. Тому ні на який шантаж він не піддається і на їхні умови не погоджується. Він чекає, сподівається, а ми все робимо для того, щоб звільнення відбулося. На засіданнях суду нам бути присутніми не дозволяють, тільки побачення. Мама під час побачень передає йому хоч якусь інформацію, щоб він розумів, що про нього знають, за нього борються і ми ніколи в житті його не кинемо. Людину, яка перебуває в інформаційному вакуумі, дуже легко обробити, у нього можуть опуститися руки, він може почати вірити тому, що говорить ФСБ. Але він – молодець. Він тримається. Він – дуже сильна людина, тому я впевнений, що ми це все до кінця пройдемо, звільнимо і все буде добре.
Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода