Американка українського походження Оксана Мастерс стала чемпіонкою Паралімпійських ігор у Пхьонхчані у лижному кросі. Від неї відмовились батьки, коли дізналися, що дівчина народилася з безліччю фізичних патологій. Нова мама забрала дитину до США. Мастерс ніколи не виступала під українським прапором, але каже, що в її серці є місце Україні. Вона не лише боєць, який ніколи не поступається, але й приклад для інших. Саме тому у 2015 році вона приїжджала до українських солдатів у київський шпиталь – показати, що після ампутації ніг життя існує.
Дитинство в Україні
Оксана Бондар (так у дитинстві звали майбутню паралімпійську чемпіонку) народилась у Хмельницькій області з безліччю фізичних патологій: перетинки між пальцями, на ногах їх взагалі по шість, різна довжина ніг, неправильна форма нирок. Фізичні вади дитини списували на наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Батьки дівчинки були переселенцями із зони відчуження. Вони відмовилися від неї одразу після народження. Тож Оксана потрапила до Ізяславського інтернату для дітей з інвалідністю.
Оксана Мастерс
Мама з Америки
У її 5 років до інтернату приїхала 43-річна американка Гей Мастерс. Її друзі трохи раніше всиновили хлопчика з Росії і запропонували також це зробити, бо Мастерс давно мріяла про дитину. У міжнародному фонді їй показали фотографію Оксани, не приховуючи, що дитина з інвалідністю. За словами 43-річної американки, вона одразу зрозуміла, що це «її» дівчинка. Тож поїхала знайомитися. У свої 5 років Оксана була менш ніж метр на зріст та важила усього 15 кілограмів. Вони одразу знайшли контакт, проте сама процедура всиновлення затягнулася на півтора року. Поки Гей займалася оформленням документів, у Оксани над ліжком висіла фотографія її майбутньої мами.
Десять операцій
У вісім років Оксані ампутували ліву ногу, тому що вона не справлялася зі зростанням ваги дівчинки. У тринадцять лікарі ампутували і праву. Крім того, Оксана пережила складну операцію на кистях рук, таким чином хірурги намагалися наблизити функціональність кисті до нормальної. Загалом Мастерс пережила 10 операцій, не лише на руках і ногах, але й навіть на зубах, бо у дитячому будинку їй вирвали зуби без анестезії.
Оксана Мастерс
Ніколи себе не жаліла
Оксана Мастерс ніколи не здавалася, навіть якщо щось не могла зробити, шукала можливостей все ж таки здобути бажаний результат. Найбільший виклик – це почута фраза: «Ти це не зможеш!». Вона постійно доводила, що можливо все.
Спорт як рятування
Коли Оксана Мастерс переїхала до Америки, то у реабілітаційних центрах для дітей з інвалідністю займалася спортом. Вона каталася на ковзанах, займалася верховою їздою, спробувала свої сили у веслуванні та велоспорті, бігала, плавала, грала у футбол та бейсбол, а потім зацікавилася і зимовими видами – лижні гонки та біатлон.
Оксана Мастерс на чемпіонському фініші
Призерка літніх Паралімпійських ігор
Свої перші нагороди на Паралімпіаді Оксана Мастерс здобула у Лондоні у 2012 році. У тандемі з екс-сапером Робом Джонсом, який втратив дві ноги в Афганістані, вона здобула «бронзу» в академічному веслуванні (двійка).
Проте з часом лікарі заборонили їй займатися веслуванням через біль у спині. Вже у 2016 році Оксана Мастерс виступає в Ріо у велоспорті, проте без нагород.
Чемпіонка зимових Паралімпіад
Одразу після вдалого виступу у Лондоні Оксана Мастерс починає готуватися до зимових ігор у Сочі. Там вона здобуває «срібло» в лижних перегонах на 12 кілометрів та «бронзу» – в перегонах на 5 кілометрів.
У Пхьончхані американка з українським походженням двічі фінішує з третім результатом. Проте сьогодні у лижному спринті вона здобуває таке бажане «золото»!
Відверта фотосесія
У 2012 році Оксана знімається для відвертої фотосесії в журналі «ESPN Magazine». Їй було важко подолати страх, щоб продемонструвати своє тіло на камеру, проте Мастерс признавалась, хотіла показати, що тіло люди з інвалідністю теж може бути красивим.
У Пхьончхані Мастерс здобула три нагороди
Підтримка українських бійців
У 2015 році Оксана Мастерс разом з американською делегацією відвідала українських військових у шпиталі.
«Це дуже важливо – прийняти факт, що в тебе вже немає своїх ніг – на перших етапах зцілення. Треба звикнути до нового тіла. Я зняла протези, щоб показати їм, що це нормально – жити і пересуватися навіть тоді, коли їх немає. Що ти все ще нормальна людина і можеш бути активною», – казала Мастерс.
Любов до України у кількох цитатах:
«У 16–17 років в моєму серці почали з’являтися почуття до Батьківщини, я почала запитувати маму, що вона пам’ятає про Україну, про той час, коли вона приїжджала за мною. Для мене багато значить те, звідки я, бо це впливає на те, ким ми у підсумку стаємо».
«Моє серце з Україною і з тими, хто добровільно захищає свою країну і людей, які в ній живуть. Я сподіваюсь, що їх будуть поважати, бо вони на це заслуговують. Вони тепер виглядають інакше – але вони це зробили заради вас».