Він розбудовував Сумщину, Чернігівщину, а також Донбас, але поплатився за це власним життям: у 1938-му відомого архітектора Густава Шольца заарештували просто посеред Луганська, а згодом у Донецьку розстріляли. Через багато років його нащадок не тільки віднайшов архівну справу свого предка, а й відновив забуту історію родини Шольців.
Олександ Краковський, заступник голови правління ГО «Центр генеалогічних досліджень, м. Київ»
Дослідження історії свого роду для заступника голови правління ГО «Центр генеалогічних досліджень, місто Київ» Олександра Краковського розпочалося з сімейного фотоальбому прабабусі, що передавався із покоління у покоління. Найстаріші світлини у ньому були зроблені ще у 80-х роках ХIX століття, однак ніхто із родини не міг конкретно пояснити, ким були люди на фото, як їх звали, чим вони займалися. Тривалий час це не давало Олександрові спокою.
«У цьому фотоальбомі фотокартки були з підписами. Серед них була і світлина молодої гарної дівчини. На світлині було написано, що вона зроблена у місті Суми, а на звороті був підпис: «На память моей дорогой сестрице Анюте (прабабусю звали Анна Іванівна) от любящей сестры Ольги Шольц». Я запитував своїх рідних, хто такі ці Шольци і чому так написано, але ніхто не міг дати відповіді», – пояснює він.
Фото Ольги Шольц із родинного альбому Олександра Краковського
Згодом Олександр випадково побачив телепередачу, у якій російський музикант Андрій Макаревич досліджував свій родовід через пошуки в архівах. Це надихнуло чоловіка.
Спочатку він спробував більше дізнатися, хто такі Шольци і що їх пов’язує з Сумами. Виявилося, що дівчина з фото – Ольга Шольц – донька відомого архітектора Карла Шольца, який спорудив чимало будівель у цьому місті, зокрема, Троїцький собор.
Троїцький собор, Суми, 2016 рік
Також він займався реконструкцією садиби Качанівка у Чернігівській області, яка наразі є національним історико-культурним заповідником України.
Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»
Щоб деталізувати інформацію, у 2011 році дослідник родинної історії пішов до Центрального державного історичного архіву у Києві. Тут, серед іншого, він знайшов креслення сумського Троїцького собору, зроблені архітектором Шольцом.
Проект Троїцького собору з підписом Карла Шольца. 1901 рік.
Троїцький собор, Суми, початок XX століття
Згодом він також звернувся до церковних документів.
«У нас у родині збереглася метрика прабабусі з київської церкви. Я документи цієї церкви знайшов. Дізнався, що були ще діти, але вони померли у малому віці. Знайшов запис про смерть прадіда. Потім мені було цікаво дізнатися, хто були його батьки. Там було написано, що батьки із Курської губернії. Я поїхав до Курського архіву», – розповідає Олександр.
Він також дізнався, що Ольга Шольц була двоюрідною сестрою його прапрабабусі.
Далі пошуки продовжились вже у Російському державному історичному архіві Санкт-Петербурга.
«Хоча в документах Шольци писались як дворяни, я знайшов, що вони навіть не були підданими Російської імперії, вони були німцями. Водночас я знайшов прохання про прийняття в підданство Російської імперії брата цієї дівчини – Густава Шольца», – пояснює Олександр.
Звернення Густава Шольца про отримання російського підданства. 1902 рік
Розстріл за «шпигунство» та «підривну діяльність»
Син Карла Шольца Густав, переймаючи з ранніх років досвід батька, теж став відомим архітектором. У 1908 році він закінчив Ризький політехнічний інститут за цією спеціальністю.
Архітектор Густав Шольц
Густав Шольц був головним архітектором у Сумах. Наприклад, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького розташований саме у тій будівлі, яку він створив.
Також Шольц працював на відомого українського мецената Павла Харитоненка, займаючись спорудженням об’єктів його цукрових заводів. Під час Першої світової війни розробляв на фронті військові об’єкти для армії, брав участь у Брусилівському прориві.
У 1929 році він потрапив на Донбас: у Сталіні, нині Донецьку, він став головним інженером будівництва Гірничого інституту та студентських гуртожитків, а у Слов’янську працював на будівництві содового заводу «Червоний хімік».
Густав Шольц (ліворуч) разом с сином Віктором (праворуч), Луганськ, 1933 рік
У 1931 році Густава Шольца перевели до Шостки Сумської області. Тут він був головним інженером будівництва ТЕЦ та фабрики кіноплівки, яка пізніше стала заводом «Свема». У 1932 році архітектор виїхав до Харкова, а згодом до Росії у Курську область.
Подальша доля Густава Шольца була трагічною. Навесні 1938 року він приїхав до свого сина у тодішній Ворошиловград, нині Луганськ. 4 травня його заарештували.
Просто посеред міста до нього підійшли, кудись відвели, і більше його ніхто не бачив
«Просто посеред міста до нього підійшли, кудись відвели, і більше його ніхто не бачив, – переказує Олександр інформацію, яку дізнався він онука Густава Шольца. – Його син, який тоді вчився там, – йому просто сказали, що «Вікторе, ми знаємо, що ти людина порядна, радянська, а от твій батько – ворог народу, у тебе буде все нормально, а з батьком ми розберемось».
Справу свого предка дослідникові вдалося відшукати в архіві СБУ у 2013 році.
Архівна справа Густава Шольца
Із постанови про обрання запобіжного заходу Густаву Шольцу:
«...підозрюється у здійсненні к-р (контрреволюційної – ред.) роботи на користь однієї іноземної держави… Обрати як запобіжний захід… – утримання під вартою при КПЗ Міськвідділу НКВС, з подальшим переведенням до в’язниці м. Ворошиловград».
Постанова про обрання запобіжного заходу Густаву Шольцу
Із постанови про обвинувачення Густаву Шольцу:
«Шольц Густав Карлович є активним учасником німецької контрреволюційної націонал-фашистської повстансько-диверсійної організації, за завданням якої проводив розвідувально-диверсійну роботу на території СРСР».
Обвинувачення Густаву Шольцу
У документах вказано, що Густав Шольц усі звинувачення на свою адресу визнав. Однак його нащадок Олександр Краковський впевнений: архітектор не робив того, що йому закидали.
«Це просто фантастика, таке читати, коли людина будує лікарню і цим завдає шкоди державі. І от ти читаєш, що його за це розстріляли, м’яко кажучи, дивуєшся. Авжеж він цього не робив», – ділиться враженнями дослідник.
Як мовиться у судовому вироку, архітектора звинуватили за декількома пунктами, а саме у шпигунстві, підривній роботі, вербуванні, а також підготовці диверсій у військовий час.
Із судового вироку Густаву Шольцу:
«Шольц провів підривну роботу в області будівництва цукрових заводів: складав проекти шкідницького характеру щодо зведення фундаментів для обладнання; неправильно встановлював обладнання з застосуванням коротких болтів, що призводило до аварійного стану агрегатів, зриву плану капітального будівництва і реконструкції заводів; проводив також шкідництво в будівництві ТЕЦ міста Шостка, що виражалося в складанні шкідницьких проектів, перевикористанні арматурного заліза».
Вирок Густаву Шольцу
Матеріальних доказів у справі не було.
За рішенням військового трибуналу Густава Шольца засудили до розстрілу.
Документ про розстріл Густава Шольца
Вирок виконали 19 травня 1939 року у місті Сталіні, нині Донецьку.
Довідка про розстріл Густава Шольца
Рідні Густава Шольца десятиліттями не знали, що сталося з ним. Ба більше, незабаром усю його родину вислали до Казахстану.
Олександрові вдалося відшукати онука репресованого архітектора, який і розповів йому про це.
«Прийшли озброєні люди в формі, дали на збори до години, – переказує отриману інформацію дослідник. – Про життя в Казахстані доволі цікаво розповідали. Казали, що було нормальним явищем, коли у школі фізику викладав професор, ледь не академік, який теж відбував там заслання».
У 1989 році син Густава Шольца Віктор написав листа до КДБ СРСР, у якому просив повідомити йому про те, що сталося з батьком.
Лист сина Густава Шольца до КДБ
Так розпочався процес реабілітації архітектора.
Із довідки про реабілітацію Густава Шольца:
«…варто визнати, що Шольц Г. К. необґрунтовано засуджений за статтями 54-2, 54-6, ч.І, 17-54-9, 54-ІІ УК РРФСР, оскільки не доведена його участь в здійсненні злочинів, а всі можливості для збору додаткових доказів вичерпані».
Довідка про реабілітацію Густава Шольца, розстріляного у 1939 році
Усі нащадки Густава Шольца – архітектори. Наприкінці 1990-х вони вони переїхали до російського Санкт-Петербурга, де мешкають і нині.
Нащадки Густава Шольца біля Троїцького собору, Суми, 2013 рік
Родинне дерево довжиною майже у 400 років
У родині Олександра Краковського є й інші репресовані. Зокрема, брат прадіда Калашникова.
«Я знайшов документи, що вони були «лишенцями», тобто їх позбавили виборчих прав, а потім взагалі розстріляли тільки тому, що вони в селі Іванівському мали магазин, і це було «страшним злочином» для радянської влади», – розповідає він.
Наразі Олександрові вдалося дослідити історію свого родоводу аж до початку XVII століття. Загалом щодо німецької лінії у нього є напрацювання до XV століття.
«1470-й десь рік. Уже є в мене документи, треба просто ще одне коліно трішки знайти і зв’язати, – пояснює він. – Я копаю кожен рік, нарощую щось, зараз у мене багато запитів по всьому світу у різних архівах».
Усього Олександр віднайшов до 70 гілок своїх предків.
Дослідник також провів пошуки рідних і своєї дружини Анастасії, дійшовши аж до ХІІ століття.
У її родині теж є репресовані.
«Це було в Росії. Зі справою не знайомились, навіть не надсилали запит, тому що, наскільки нам відомо, її прадід і прабабуся жили під чужими документами, переховувалися, бо вони все втратили під час Громадянської війни, їх мали вбити, і тому вони у такий спосіб рятувались», – розповідає він.
Усі зібрані дані Олександр звів у «родинне дерево» на платформі My heritage.
Родинне дерево Олександра Краковського
Ця інформація є доступною для всіх, як і така ж інформація інших користувачів. На думку дослідника, таким чином він не тільки збереже усі факти, а й допоможе іншим родичам, які, можливо, так, як і він, намагаються дізнатися більше про історію свого роду.
Окрім того, Олександр Краковський має намір роздрукувати сімейну книгу, а також не виключає, що видасть щось про рід Шольців, адже вони, за його словами, лишили по собі чималу архітектурну спадщину. Наразі ж дослідник обмежився лише написанням статей до «Вікіпедії».
Отриманою під час пошуків інформацією він ділиться і ще в один спосіб: пише статті до сіл та містечок, де мешкали його предки.
Документи, з яких можна досліджувати родовід, я копіюю і просто віддаю в село, щоб місцеві мешканці могли займатись власною історією
«Мама народилась в селі Севастьянівка (Черкащина). Я пишу історію цього села, по архівах знаходжу доволі унікальні документи, що відбувалось у цьому селі. Ті самі метричні книги чи інші документи, з яких можна досліджувати родовід, я копіюю і просто віддаю в це село, щоб місцеві мешканці могли займатись власною історією», – пояснює чоловік.
Робота з архівами. У чому різниця?
Під час пошуку документів Олександр мав нагоду попрацювати з різними архівами у різних країнах.
Зокрема, чоловік рік проводив дослідження у Німеччині: у Магдебурзі та Гальберштадті.
«Видача справ тут триває до 10 хвилин. Можна все абсолютно копіювати без обмежень», – ділиться він своїми враженнями.
А от працювати у Російському державному архіві Петербурга – одному з найбільших архівів у світі – Олександру було важче: видача справ тут відбувається на третій день, а копіювати їх не можна.
Що ж до українських архівних установ, то тут, на думку дослідника, усе по-різному.
«Ще донедавна в Центральному історичному архіві теж не можна було копіювати, це просто забороняли, хоча у нас є закон, який забороняє брати будь-яку плату за копіювання власними засобами. Уже майже рік там безкоштовно копіюють власними засобами, хоча керівництву це дуже не подобається», – розповідає Олександр.
Водночас обласні українські архіви він називає «удільними князівствами, де кожен встановлює власні правила».
«Наприклад, в обласному архіві Миколаївської області справи видають до півгодини, можна все без проблем копіювати, жодних лімітів. Водночас у Житомирському обласному архіві можна чекати два місяці, щоб тобі видали справу. Копіювати власними засобами вони не дають, хоча це право, закріплене у відповідному законі», – пояснює дослідник.
А от про архів СБУ Олександр відгукується схвально, адже тут «без проблем можна все копіювати, дивитись все, що завгодно».
На думку дослідника, робота з архівами дозволяє більше дізнатися не лише про родинну історію, але й про те, що відбувалося у світі загалом.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.