Фіналістка рейтингу Forbes «30 Under 30» Юлія Тичківська: «Для змін потрібен час»

Українка Юлія Тичківська цього року увійшла до рейтингу топ-30 лідерів Європи віком до 30 років за версією журналу Forbеs. До цього списку потрапляють найуспішніші молоді лідери усього світу в різних категоріях. Юлія отримала нагороду у номінації «Закон і політика» як засновниця «Відкритого університету Майдану» (ВУМ).

Ця ініціатива почалася у 2013 році із серії лекцій для протестувальників і продовжується до цього часу. Тепер це – окремий проект для освіти населення: з набором зустрічей, лекцій та онлайн-курсів.

Минулого року до рейтингу журналу Forbes ​потрапили дві українські дизайнерки – Дар’я Шаповал та Анна Кареніна. У 2016-му – співзасновник стартапу Ecois.me Іван Пасічник.

Цього року разом із Юлією Тичківською Forbes відзначив ще одного українця, віце-президента компанії Readdle Дениса Жаданова.

Юлію Тичківську сміливо можна вважати проактивною людиною. Співзасновниця Bendukidze Free Market Center, віце-президент Київської школи економіки, член наглядової ради ініціативи «Тепле місто», член спільноти Global Shapers, а нещодавно вона стала виконавчим директором Аспен Інституту в Києві.

На церемонії нагородження від Forbes, що відбувалася у Лондоні, Юлія не була, оскільки отримала сповіщення надто пізно і не встигла спланувати поїздку.

Юлія зізнається, що не дуже емоційно відреагувала на новину, але була приємно здивована.

Протягом місяця Юлія Тичківська отримувала листи і дзвінки із редакції журналу в США, але не мала великих очікувань. І раптом – лист із привітанням.

«Це – надзвичайна мотивація для подальшої роботи. Та найбільша радість – визнання українських проектів на всесвітньому рівні. Важливо наголосити, що «Відкритий університет Майдану» – результат роботи команди, а не моя особиста нагорода», – розповідає Юлія.

Про те, як все встигати, бюрократію у Міністерстві економіки та власну ефективність Юлія Тичківська розповіла для Радіо Свобода:

Сьогодні «Відкритий університет Майдану» – освітня платформа

– Ідея «Відкритого університету Майдану» (ВУМ) не була унікальною. Ми розуміли, що контент зі сцени іноді депресивний. Люди навколо ж не розуміли, скільки ще там доведеться стояти. Важливою була фізична присутність на Майдані, але хотілося дати людям інтелектуальний контент. Звісно, це все мало відбуватися на вулиці і так ми провели понад 300 лекцій просто неба, не зважаючи іноді на сильний мороз і різні складні обставини.

Саме цей проект дав мені відчуття відповідальності. Підтримка довкола була шаленою. Щодня відбувалося по вісім лекцій. Постійно намагалися запрошувати найрізноманітніших людей, які можуть поділитися знаннями. Одним із ключових був блок про те, якою ж має бути нова Україна, яку ми хочемо.

У нас виступали люди, які потім стали міністрами чи депутатами. Якось ми навіть жартували, що ВУМ став такою собі платформою чи навіть соціальним ліфтом для політичною кар’єри.

Одними із перших виступали президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, який потім став міністром освіти, та Павло Шеремета, який очолив Міністерство економіки.

Юлія Тичківська. Сьогодні Відкритий університет Майдану – освітня платформа

Проект мав різні стадії. На якийсь час припинився, потім продовжився в «Українському домі». Після Майдану ми вирішили, що хочемо тримати цю ініціативу живою.

Сьогодні ВУМ – це команда людей, які працюють на постійній основі над освітніми проектами. Ми ростемо, створили наглядову раду, постійно залучаємо нових людей.

Ключова місія у нас перегукується з тим, що було сформульовано ще в часи Майдану – розвиток громадянських компетенцій. Для нас важливо давати не просто загальну освіту, а можливості для розвитку.

Для цього, наприклад, ми організовували «Школу свідомого громадянина». У різних невеликих містах зустрічалися з активістами і ділилися тим, як створювати ініціативи, змінювати місто, контролювати владу. Розповідали із запрошеними спікерами про дуже практичні речі. Цю місію ми плекаємо і досі, аби створювати громадянське суспільство.

На сайті ВУМ нині можна знайти понад 40 онлайн-курсів: креативне мислення, соціальне підприємництво, енергоефективність та інші. За час існування сайту тут зареєструвалися понад 23 000 слухачів.

Післямайданний досвід в Міністерстві економіки

– Це був мій другий «похід» до Міністерства економіки. Вперше я стажувалася там студенткою.

Після Майдану Павло Шеремета запросив долучитися до його команди. Я очолювала групу радників міністра протягом кількох місяців. У рамках цього періоду мені вдалося залучити до роботи в міністерстві дуже досвідчених людей, в тому числі Бендукіндзе. Працювала також із Бальцеровичем.

Мені хотілося би більше зараз розповісти про успіхи на тій посаді, але я досить швидко повернулася до Київської школи економіки.

За той короткий час я зрозуміла, як працює міністерство. Там було 1300 людей. Я аналізувала, хто чим займається. Наприклад, був департамент аграрної політики, де працювало п’ятдесят співробітників. Він ніяк не перетинався з Міністерством аграрної політики. Тобто, одна і та ж робота дублювалася. Комунікація фактично відсутня. Ефективність державного апарату дуже низька. Багато було моментів і смішних, і шокуючих.

Наївно було очікувати швидких змін і робити їх було нелегко, але я не хочу перебільшувати свою роль у цьому процесі.

Юлія Тичківська. Післямайданний досвід в Міністерстві економіки

Звільнення з міністерства – це для мене було питання особистої ефективності. З Кахою Бендукідзе, який мав на мене великий вплив, ми спілкувалися про те, що можна зробити в рамках цієї посади, а що можна робити поза системою.

Звісно, я лише за те, щоб люди йшли на державні посади, підтримую молодих політиків. Хоча й, на жаль, суспільство сприймає їх виключно як «брудних» людей чи корупціонерів.

Але для мене особисто в той момент і зараз також стояло питання моєї ефективності – де я зможу зробити більше. Я вирішила піти, і це рішення, про яке я точно не шкоду.

Не виключаю можливості приєднатися до державної служби в майбутньому, у мене немає табу з цього приводу. За цей час пропозиції були різні, проте кожен має бути на своєму місці і робити те, що він робить найкраще.

Нові лідери на державних посадах та реформи

– На державній посаді, навіть з найкращими намірами, треба мати дуже потужний ресурс: моральний, фізичний, матеріальний. У міністерстві я була залучена у вирішення кількох різних питань, і люди з Генпрокуратури приходили до мене і питали, чи я розумію, куди «пхаюся».

Тоді у нас, наприклад, не було фінансових ресурсів, щоб мати охорону. А людям з команди погрожували.

Досвід у міністерстві – це хороший урок розуміння, що не все так просто. Частина нових людей, які прийшли в політику одразу після Майдану, дійсно вже не обіймають тих посад. Дуже важко бути тривалий час у форматі публічного лідерства, особливо коли ресурси обмежені. Це навіть фізично важко і має бути ротація. Ці люди втрачають у тому числі і фінансові мотивації, натомість отримують шалене виснаження.

Дехто розчаровується і йде. Але є й політичні чинники, про які не варто забувати: відбувається розподіл сил та місць у системі. Працюють домовленості.

Деякі реформи не довершилися і, можливо, йдуть назад, як от Національна поліція. Я – не фахівець, але ця реформа мала фантастичний потенціал, проте цикл повного реформування не пройшла.

На жаль, у нас немає енергії дотискати багато речей до кінця. Свіжі ситуації з Антикорупційним судом і Віталієм Шабуніним – це точно не ті речі, за які ми стояли на Майдані. Але треба боротися.

Зміни цінностей не відбуваються за рік чи два, як би нам цього не хотілося. Для цього треба час і активні цілеспрямовані дії. Чим більше людей будуть це розуміти і діяти в позитивному і конструктивному напрямку, тим менше часу нам буде потрібно для фундаментальних змін. Це – ось та модель, яка допомагає мені не фокусуватися на зраді, а бачити просвіт надії.

На жаль, останні соціологічні опитування мене не тішать і показують, що популізм – це велика проблема. На щастя, не лише в Україні, а в усьому світі. Наша відповідь – це освіта, підготовка нового покоління людей.

Про плани Аспен Інституту

– У Аспен Інституті ми працюємо над ціннісно орієнтованим лідерством. Створюємо платформи для діалогу через лідерські семінари, аби люди вчилися краще комунікувати між собою, чути один одного, розуміти.

Юлія Тичківська про плани Аспен Інституту

Плануємо низку програм, одна з них – про національну ідентичність. Ми хочемо створити платформу для обговорення і дискусії. Я би хотіла, щоб це дало змогу зрозуміти, що українці дуже різні. Це більше, ніж базові ідентифікатори вишиванки чи мови.

Вибір – залишатися в Україні

– Більшість наших друзів живуть і працюють за кордоном. Я досить тверезо на це дивлюся, не засуджую людей, які виїхали. Багато хто з них дуже допомагає країні. Але це – вибір кожного. Я бачу великі можливості в Україні, і розуміння цього накладає відповідальність.

Якщо ти можеш творити зміни зараз, самостійно, у своєму віці, без будь-яких зав’язків – це надихає. Усвідомлюєш, що можеш щось зробити для країни. З іншого боку – це інколи напружує, бо розумієш, що деколи не хочеться думати про всіх, про країну, а подумати про себе.

Тим не менш, перемагає розуміння, що ми можемо зробити дійсно багато. Ми часто подорожуємо – і це той рецепт, який працює для нас. Я вірю, що ми не випадково народилися в цій країні і в цей час.

Про те, як все встигати

– На запитання, як ви все встигаєте, відповідаю: ніяк. Переконана, що свій час треба планувати. Мій чоловік (Роман Тичківський – ред.) очолює Українську академію лідерства, і там є цікавий підхід до розвитку особистості. Йдеться про три рівні: емоційний, інтелектуальний та фізичний. Мені подобається ця теорія, і я впевнена, що людина, яка багато інтелектуально працює, але не має фізичного розвитку, не може бути ефективною. Тому в моєму житті є спорт: біг та плавання.

Є час на читання, на сім’ю, яка є для мене ключовою цінністю. Тут важливе питання пріоритетів. З часом приходить розуміння, що все одно все зробити не встигнеш. Тому треба вміти сказати «ні» менш важливим справам і сфокусуватися на найважливішому.

Остання книга, яка вразила

– Остання книга, яка вразила – «Людина розумна». Історія людства від минулого до майбутнього, Юваль Ной Гарарі. Її багато хто зараз читає. Цікава історія про становлення людства. Дуже рекомендую для критичного мислення.

Нещодавно перечитала Оруела «Колгосп тварин». Це – шедевральні твори і вміння проілюструвати певні процеси в такому абстрактному порівнянні.

«Завжди треба прагнути чогось більшого»

– Для мене вдалий день – це коли все виконано, коли щось комусь порадив, допоміг. Коли знаходжу час на сім’ю, спілкування з рідними. Коли є відчуття задоволення від процесу, яким займаєшся.

Вважаю себе щасливою людиною. Я маю чудову родину, друзів, людей, які підтримують та надихають.

Я дуже вимоглива до себе і до того, чим я займаюся. Тому думаю, що завжди треба прагнути чогось більшого. Тоді є постійний процес покращення і змін.