Осман Пашаєв, Катерина Некреча
Чому немає жодної фотографії депортації кримських татар у 1944 році? Як позначилася Кримська війна на долі кримськотатарського народу? Як Крим переживав голод у 20-х і 30-х роках минулого століття?
Про це в «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії розмовляємо з кримським істориком Гульнарою Бекіровою.
Пашаєв: Чи було якесь наукове відкриття, яке вас як історика вразило?
Бекірова: Я вже опублікувала цей документ, тому що він дійсно дуже важливий. Він про те, як кримськотатарські спецпереселенці жили в Узбекистані в 1944 році, яка була смертність. Люди писали своїм чоловікам, братам листи в табір «Волгострой» (або «Волголаг») ‒ це була трудармія. У цій самій документації відділу спецпоселень НКВС ми бачимо відкриті листи, які адміністрація табору читала й перехоплювала. У них спецпереселенці писали: в нашій родині померли всі, в сім’ї Асана померли 15 осіб… Тобто в офіційному НКВСному документі збереглися ці неофіційні листи. Потім, коли людям з табору стало відомо про долю їхніх родичів, був навіть якийсь бунт. Як закінчилася їхня доля, я не знаю. Там досить багато імен, але багато часу минуло, й складно зараз очікувати якогось відгуку.
Пашаєв: Чому немає жодного відеокадра, жодної фотографії депортації кримських татар?
Немає жодного автентичного зображення депортації. Навіть за наявними документами ми бачимо, наскільки це була надсекретна операція
Бекірова: Я не можу уявити, де б вони могли бути. У нас дійсно немає жодного автентичного зображення депортації. Навіть за наявними документами ми бачимо, наскільки це була надсекретна операція. Коли через три тижні (після виселення з Криму кримських татар ‒ ред.) виселяли греків, вірмен і болгар, це називали просто «виселенням колгоспників». Найімовірніше, вони вже тоді розуміли, що це не зовсім правильно.
Пашаєв: У місцевій пресі теж не було жодної згадки про депортацію. Здавалося б, навпаки, радянська пропаганда мала говорити про те, що кримські татари ‒ це зрадники.
Бекірова: У відкритій пресі цього не було. Проте було дуже багато матеріалів про щасливе життя переселенців ‒ про те, як Крим освоюють нові жителі. Депортація дуже замовчувалася в 40–50-х роках, а в 60-х за це вже садили.
Щодо депортації залишається багато засекречених тем. Мені здається, багатьох документів ми так і не знайдемо, тому що влада ретельно приховувала свої злочини.
Пашаєв: Наскільки добре вивчена доля кримськотатарських солдатів, які поверталися до Криму в 1945 році?
Бекірова: Зараз у Росії нарешті почали розсекречувати особисті анкети, зокрема й кримських татар. Коли ці дослідження з’являться, я думаю, що ми матимемо більш-менш правдиві відомості.
Гульнара Бекірова
Некреча: Наскільки пропаганда заважає вам досліджувати реальні факти? Чи боретеся ви з нею?
Бекірова: Руйнування міфів про кримських татар ‒ це дуже важка робота. Ми вчилися за підручниками, з яких було відомо лише те, що були якісь татари, в основному татаро-монголи. Про кримських татар ніхто не говорив, в переписах населення їх не враховували… Моя діяльність ‒ це певним чином пошук самоідентифікації. Мені дуже пощастило вступити до Історико-архівного інституту в Москві. Я не могла повірити, що, виявляється, стільки всього написано про кримських татар.
Пашаєв: Про начебто зраду кримських татар говорять не тільки в 1944 році, але й у 1854 році. Що відомо про це?
Руйнування міфів про кримських татар ‒ це дуже важка робота. Моя діяльність ‒ це певним чином пошук самоідентифікації
Бекірова: З 1783 року, тобто з першої анексії Криму Росією, почалися всі біди кримських татар. Тоді наші предки зрозуміли, що таке втратити державність, що таке стати людьми останнього сорту. Тоді почалися утиски за релігійною ознакою, втрата землі, по суті ‒ втрата батьківщини. Тому під час Кримської війни почалася масова еміграція. Війна ця була безславною для Росії, й винними оголосили кримських татар.
Етнос спочатку втрачає статус держави, потім втрачає батьківщину, а потім стає спецпереселенцями. По суті, весь народ став зеком, політв’язнем. Резервація, гетто, 12 років люди не могли без дозволу коменданта виїхати за межі району.
Пашаєв: Кримські татари також постраждали від голоду в 1920-х роках, про який дуже мало говорять. Чи збереглися якісь документи про це?
Бекірова: Тоді голод торкнувся в основному Південного узбережжя Криму, померли понад 80 тисяч кримських татар. Це колосальні цифри. З цього голодомору простіше відновити подробиці, а ось щодо голодомору 32–33 років ‒ це зона якоїсь таємниці. Моя гіпотеза така, що цей голод менше торкнувся кримських татар. Багато в чому це було завдяки тому, що вони були підготовлені після пережитого у 20-х роках.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії