(Рубрика «Точка зору»)
Друга половина 1960-х‒початок 1970-х років ‒ час активної участі генерала-правозахисника Петра Григоренка в боротьбі кримськотатарського народу за повернення на батьківщину, інтенсивних контактів із діячами руху. Без перебільшення, ці роки стали доленосними як для самого Григоренка, так, значною мірою, й для розвитку національного руху кримськотатарського народу.
В середині 1960-х Григоренко вже був твердо впевнений у необхідності кардинальних змін у політичному устрої СРСР. У цей період він став активно допомагати кримським татарам у вирішенні їхньої національної проблеми. Цей час для відважного генерала ‒ період суворого та відкритого протистояння владі, перш за все, могутньому Комітету державної безпеки (КДБ).
На початку 1969 року вже було очевидно ‒ тільки диво могло врятувати його від нового арешту. Але дива не сталося...
В інформації голови КДБ СРСР Юрія Андропова в ЦК КПРС від 7 квітня 1969 року пропонувалося притягнути Петра Григоренка до кримінальної відповідальності ‒ за численні прояви антирадянської діяльності. Серед таких називалася: «...Активна участь у підготовці й поширенні провокаційних матеріалів щодо так званого кримськотатарського питання, в яких висуваються вимоги про посилення боротьби малих народів СРСР з їх нібито безправним становищем. Під «Зверненням кримськотатарського народу до людей доброї волі, демократів і комуністів» Григоренко має намір зібрати велику кількість підписів і передати його до Організації Об'єднаних Націй. У березні ц.р. він розпочав поширення складених ним провокаційних документів «Про депортацію кримських татар та її наслідки».
Відкритий лист керівнику КДБ
Останньою краплею став, мабуть, «Відкритий лист Голові Комітету державної безпеки при РМ СРСР Андропову Ю.В.» (це було вже друге звернення адресату), в якому Григоренко викривав методи боротьби органів держбезпеки з інакомисленням та з ним самим.
У своєму відкритому листі від 27-29 квітня 1969 року генерал звертається до Андропова з такими словами: «Днями я ознайомився з новою анонімкою наклепницького змісту, яку надіслали мені друзі із Середньої Азії... Ось що написано в цьому анонімному наклепі, виконаному на відмінній машинці й на гарному папері висококваліфікованою друкаркою, про моє минуле: «П.Г. Григоренко, в минулому генерал-майор. У 1961 році організував антирадянську групу, до якої залучив і своїх рідних синів. Група займалася наклепом на радянський суспільний лад. Вона була повністю викрита. Григоренка виключили з лав КПРС, розжалували в рядові, й він залишився на волі лише через те, що страждав на тяжку недугу ‒ на шизофренію». Скажіть, поклавши руку на серце, міг хто-небудь, окрім КДБ, дати таку стислу «брехливу правду»?! Треба дуже добре, досконально вивчити мою слідчу справу 1964 року, щоб викласти так схоже на правду й так тенденційно всі факти цієї справи! Як, на Вашу думку, звідки б групі кримських татар, які навіть бояться підписатися під власноруч приготовленим, дізнатися про мою справу? Адже матеріали цієї справи ніде не публікувалися. До речі, моя боротьба проти гонінь, які Ви чините щодо малих народів, зокрема й стосовно кримських татар, бере свій початок відтоді».
Відповідь на цей лист генерала від шефа КДБ Андропова надійшла практично негайно, і вона була цілком у дусі органів...
Арешт та сім обшуків у справі Григоренка
На початку травня 1969 року в Ташкенті готувався процес над десятьма активістами кримськотатарського руху. Близько двох тисяч кримських татар звернулися до Петра Григоренка з проханням виступити громадським захисником на цьому процесі. Копію клопотання вони прислали Григоренку; справжнє ж звернення було надіслане до суду. Співробітники КДБ Узбекистану зреагували відразу ж, попередивши деяких активістів кримськотатарського руху, що, якщо Григоренко з'явиться в Ташкенті, він буде арештований. 30 квітня 1969 року генерал отримав телеграму з Ташкента про те, що йому необхідно з'явитися до міського суду для переговорів щодо виступу в суді.
Дисидент Андрій Амальрик згадував про це так: «Ми планували спочатку, що на процес кримських татар у Ташкенті виїду я... Петро Григорович, проте, сам захотів їхати... Скільки ми не наполягали, щоб він не їхав, він був невблаганний».
2 травня генерал вилетів до Ташкента, однак з'ясувалося, що процес відкладається. Уже перед відльотом до Москви, 7 травня, Григоренко був заарештований. Того ж дня у Москві провели сім обшуків у справі Григоренка: в його квартирі, в Іллі Габая, Віктора Красіна, Людмили Алексєєвої, Андрія Амальрика, Надії Ємелькіної, Зампіри Асанової.
15 травня 1969 року Петру Григоренку висунули звинувачення, передбачене статтею 190-1 КК РРФСР: «...упродовж тривалого часу, починаючи з 1965 року, бере активну участь у виготовленні, розмноженні та поширенні документів, в яких містяться завідомо неправдиві вигадки, які ганьблять радянський державний і суспільний лад».
Для участі в процесі активістів кримськотатарського руху Петро Григоренко підготував велику промову, яку написав після знайомства з обвинувальним висновком вже після приїзду до Ташкента буквально напередодні арешту. Озвучити її йому так і не вдалося (процес десяти активістів кримськотатарського руху відбувся тільки в липні-серпні 1969 року), однак згодом його промова була опублікована на Заході й отримала широке поширення в самвидаві під назвою «Хто ж злочинці?». Ця промова ‒ справжнє викриття режиму, і можна лише здогадуватися, яким був би емоційний ефект, якби вона прозвучала на суді, для якого й готувалася.
Дії радянського режиму кваліфікував як геноцид
Чи існує кримськотатарське національне питання, запитує генерал-правозахисник і сам же відповідає ‒ так, існує. Однак «створене воно не кримськими татарами, а тими, хто обмовив цей народ, пограбував його, по-звірячому вигнав його зі своєї Батьківщини, винищивши при цьому майже половину його складу, і поселив тих, хто залишився в живих, у резерваціях на напівпустельних територіях Середньої Азії, Уралу та Сибіру».
Те, що радянський режим зробив із кримськотатарським народом, Григоренко кваліфікує як геноцид: «Кримських татар хотіли винищити як націю, частково ‒ фізично, потім ‒ шляхом асиміляції. Саме для останнього кримських татар позбавили споконвічної Батьківщини... Ліквідували: кримськотатарську національну автономію, кримськотатарську мову, кримськотатарську літературу, духовне життя народу, його вірування, традиції, свята... Понад 10 років відбувалося найбільш звіряче вбивство цієї нації ‒ тримання її в резерваціях, які називалися нашою країною комендатурами. Зі смертю Сталіна резервації не зникли. Змінився лише режим у них. З 1956 року з кримських татар зняли режим спецпереселенців, але залишили чинною заборону залишати місця заслання. Їх закріпачили на тих місцях, куди вони були свого часу так по-звірячому депортовані зі своєї рідної землі».
Далі Григоренко розмірковує про боротьбу кримських татар за національне існування й про реакцію влади на цю боротьбу...
ДРУГА ЧАСТИНА: Генерал Петро Григоренко: «Репресіями придушували життя народу»
ТРЕТЯ ЧАСТИНА: Генерал Петро Григоренко: «Я не хотів йти на поступки»
Гульнара Бекірова – кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
