Письмові відмови, книга скарг і поліція: як боротись із дискримінацією за сімейною ознакою

Київ – Робочі співбесіди, ріелторські сайти, заклади громадського харчування та державні установи – список місць і ситуацій, де українських мам і татів можуть очікувати дискримінаційні «несподіванки» постійно поповнюється новими пунктами. Громадські активісти ініціативи «Київ дружній до батьків і малюків» створили інтерактивну карту української столиці, куди вносять baby-friendly місця, а людям, що зіткнулись із упередженнями через дітей, радять писати скарги і просити відмов письмово, а якщо не допомагає – звертатись до поліції.

Право на дію | Дискримінація за ознакою батьківства: що це і як із цим борються в Україні?

Нині киянка Олена має бізнес і сама наймає людей, але свого часу пройшла через близько двох десятків співбесід, щоб вийти на роботу після декрету.

«Я була в декреті достатньо довго, довше, ніж три роки – десь три з половиною. І потім, коли я почала шукати роботу, я не могла знайти роботу цілий рік. Я не вважаю, що у мене – низька кваліфікація, я знаю дві іноземні мови, але ті пропозиції, які я отримувала, були низькооплачуваними, деякі включали нічні зміни. Коли ти приходиш на співбесіду, тебе починають запитувати, а скільки вашій дитині, хто з нею буде залишатися, а якщо вона захворіє, і потім вже вони переходили до обговорення професійних якостей, досвіду і так далі», – розповідає вона.

Врешті Олена знайшла роботу викладачем для дітей.

«Директор, яка мене взяла тоді на роботу, я їй дуже вдячна, вона сама – мама двох дітей, і вона почала свій бізнес також після декрету. Вона мені сказала: коли я побачила твоє резюме, я зрозуміла, що ти дуже хочеш працювати, тому що я була у такій самій ситуації», – пригадує вона.

Героїня іншої історії, Софія, зіткнулась із упередженим ставленням до себе з дочкою на ринку оренди нерухомості.

«Знайти квартиру у Києві в нормальному стані, де можна було б жити з дитиною, це цілком, в принципі, реально, але це потребує дуже багато часу, – каже дівчина. – Мої пошуки тривали близько півроку. Коли я почала моніторити пропозиції, коли почала зв’язуватися, власне, із ріелторами, я зіткнулася з такою проблемою, що майже всі одразу, коли чули, що у мене є дитина, що їй два роки, що вона така маленька, починали говорити, що не будуть нас розглядати. Мовляв, ні, вибачте, але ми не можемо. Дехто навіть не казав «вибачте», а починали ображати. Наприклад, один із ріелторів, коли я йому сказала, що у мене є дитина, він сказав, що не буде брати з дітьми, бо вона буде все, вибачте, обсцикати, і тому ми такий варіант не розглядаємо. Тобто людина мені відверто нагрубіянила тільки тому, що у мене була дитина маленького віку».

Громадський транспорт також буває досить агресивним середовищем, якщо їдеш з дитиною, каже Катерина, мама трьохрічного хлопчика.

«У маршрутках найгірше їхати. Тому що багато людей забувають, що і вони були малими або що у них були діти, і починають дратуватися, коли дитина стомлена і хникає або навпаки – радіє. Мій малий – дуже емоційний, він дуже радісно про щось розказує, і коли він повідомляє, що побачив бетономішалку чи щось інше, то про це чує вся маршрутка. І декому постійно це не подобається. Хтось просто фиркає, а хтось починає казати фрази, мовляв, приборкайте свою дитину», – розповідає вона.

Дійсно, суспільство штовхає жінку у декреті до самоізоляції і відмови від усього, що було в її житті до появи дитини, але ця практика – застаріла, переконана засновниця спільноти «Київ дружний до батьків і малюків» Ольга Мирцало:

Ольга Мирцало

– Жінка до народження дитини мала своє життя. Вона могла бути журналісткою, вона могла бути активісткою, вона могла бути художником, вона мала роботу. Вона може хотіти частково працювати і під час декретної відпустки – і це нормально.

У жодній із цивілізованих країн, розвинутих країн немає такої довгої декретної відпустки у три роки, яка є фактично неоплачуваною. Ті гроші, які мама отримує як «дитячі» – це не є оплачувана відпустка. Мама є фактично безробітною і залежить від свого чоловіка повністю. Багато жінок це не влаштовує: вони були незалежними до того, вони хочуть бути хоча б частково незалежними під час декретної відпустки.

Але, на жаль, українська економіка, яка переживає кризу, більше зацікавлена, щоб мама сиділа вдома, бо вона не готова забезпечити їх роботою. І жінці зручніше сидіти вдома, бо ті гроші, які вона заробить, можуть бути набагато менші, ніж потрібно віддати няні. І жінка є фактично заручницею системи.

– Я бачила пост президентського уповноваженого Миколи Кулеби про блокування доступу до магазинів для людей із дитячими візочкам через заборонні знаки, він посилається на закони про захист прав споживачів і Європейську конвенцію з прав людини.

Як можна на практиці захистити свої права, якщо людина стикається з дискримінацією за ознакою материнства чи батьківства?

– Коли тебе дискримінують як маму або батька з дитячим візочком, не кожен фактично розуміє, що це дискримінація: як батьки не розуміють, так і ті, хто дискримінує. Вони вважають, що таким чином захищають свій простір від бруду, від пошкоджень, але таким чином вони позбавляють батьків рівних можливостей. І не тільки зимою, як писав уповноважений Кулеба.

Насправді таких знаків є дуже багато по всій Україні, в тому числі – у дитячих поліклініках, жіночих консультації, магазинах, аптеках, банках. У нашій спільноті люди наводять просто неймовірні випадки, коли їм відмовляли у доступі кудись.

Що з цим можна робити батькам? Перш за все, знати, що це дискримінація. Ви приходите і говорите: ви мене дискримінуєте, будь ласка, відмовте мені письмово. Принаймні, у 50% людей зникає бажання вам відмовити, люди не люблять про це писати.

По-друге, книга скарг. Це дуже важливо. Ви просите покликати менеджера, принести вам книгу скарг, і говорите, що вас дискримінують за сімейним статусом. Якщо це не допомагає – ви дзвоните в поліцію.

Це – три основні кроки, які може зробити будь-яка мама або батько, але, як правило, до звернення у поліцію справа не доходить.

– Водночас, говорячи про дискримінацію, я не можу оминути також тему так званої позитивної дискримінації батьків, коли люди, у яких немає дітей, говорять про упередження щодо себе. Одна зі співрозмовниць Радіо Свобода поділилась такою ситуацією: «Я зіткнулася із ситуацією, коли я здавала документи на біометричний паспорт, і у мене був талончик із номером електронної черги. Але електронна черга дуже сильно затримувалась, бо навколо було дуже багато людей з дітьми, і їм пропонували пройти у першу ж вільну кабінку без черги. Тобто виходить так, що бездітні люди сиділи і чекали по кілька годин, хоча їхня черга наближалась, тому що люди з дітьми проходили без черги».

Очевидно, що кожен випадок – індивідуальний. Але як ви оцінюєте таку ситуацію?

– У даному випадку йдеться про неможливість організувати процес ефективно. Одна кабінка, яка працює, це не є нормальним. Це означає, що менеджмент центру не знає своїх клієнтів або йому не вистачає персоналу і так далі.

Я бачила у Польші в аеропорту, коли прилітає літак, то є окрема черга для маломобільних груп. Це – нормальна практика у країнах ЄС. Люди з інвалідністю на візках і батьки з дитячими візочками йдуть в окрему чергу, але це не означає, що всі чекають, поки вони пройдуть. Є друга, третя, четверта черга, через які проходять люди, у яких немає обмежень у мобільності.

– Я б хотіла більше зупинитись на роботі спільноти «Київ дружній до батьків і малюків». Як вона виникла і чим займається?

– Спільнота виникла у грудні позаминулого року як намагання зібрати активних батьків, які б хотіли залишатися активними і соціалізуватися після народження дітей. Будучи активною людиною до народження дитини, я була вражена, наскільки наше суспільство непристосоване до ментальних і культурних потреб батьків з малюками. Я вирішила щось робити, зрозуміла, що проблеми є не у мене одної, і зараз наша спільнота нараховує близько 6 тисяч батьків.

– Що включає у себе поняття «дружнього» міста? Що там повинно бути і чого бути не повинно?

– Дружнє місто – це місто рівних можливостей для всіх громадян. Якщо ви можете спокійно дістатися з точки А в точку В, то і я, мама з візочком, повинна мати таке право. Звичайно, мені трохи складніше, бо я потребую спеціальної інфраструктури: якщо ви можете спуститися сходами, я потребую ліфта, я потребую пандуса, щоб зайти у будівлю, ви можете спуститись у метро ескалатором – я, знову ж таки, потребую ліфта. Тобто інфраструктура має бути продумана для маломобільних груп, має притримуватись принципів дизайну універсального міста. Це – об’єктивна сторона проблеми.

Є ще сторона суб’єктивна – ставлення людей. Коли суспільство не готове тебе бачити частиною міського публічного простору – це частина менталітету, який потрібно змінювати, але це досить складно. Як його змінювати? Перш за все, потрібно у цьому публічному просторі з’являтися. Коли вас бачать – до вас звикають. Люди некомфортно себе почувають поряд із тим, чого вони раніше не бачили. І з’являючись у публічному просторі, ви дозволяєте людям до вас звикати і бачити ваші проблеми.

– Спільнота уклала карту baby-friendly закладів столиці, ініціювала кінопокази для батьків із дітьми 0+. Розкажіть, чому це потрібно і що це дає?

– Ці проекти створені для того, щоб мама мала можливість соціалізуватися. Ми фактично даємо їй перелік закладів, у які вона комфортно заїде, знайде там місце, аби змінити підгузок малюкові, і ніхто на неї косо не буде дивитися, якщо вона годуватиме дитину грудьми, тому що наші малюки, як правило, до півтора року можуть бути на грудному вигодовуванні.

Кінопокази для батьків із дітьми 0+ також є питанням соціалізації. Всі ми до народження дітей ходили в кіно, на виставки, у театри, але ми змушені від цього відмовлятись.

У Європі є спеціальні програми, власне, для батьків із дітьми на класичних концертах, тому що вони розуміють, якщо сьогодні вони не зроблять крок назустріч маленьким дітям, то через 10-15 років вони втратять потенційних клієнтів.

– Чи є у вашій спільноті активні батьки-чоловіки?

– Насправді є й активні батьки, але якщо у відсотковому відношенні ви подивитесь, то це 90% мам і 10% батьків. І це, знову ж таки, свідчить про те, наскільки незбалансованим є у нас батьківство.

Але все ж таки, досить багато батьків молодшого покоління є у нашій спільноті і вони є активними.