​Львів у пошуку різдвяних традицій і творення атмосфери свята у місті

Львів – На Різдво до Львова – цим комерційним гаслом кілька років поспіль заманюють туристів до міста Лева. Одне з найбільших християнських свят роками намагаються зробити брендом міста. А ось самі львів’яни в очікуванні Різдва роздумують про пошук різдвяної традиції, в якій було б їм комфортно.

​

Дивовижною містерією називає Різдво у своєму дитинстві львів’янка Орислава Хомик. Вона народилась у Сибіру, куди у 1946 році були виселені мамині та батькові рідні через зв’язки з ОУН і УПА. Дідусь Орислави Хомик очолював «Просвіту» на Сколівщині. У родині було п’ятеро дітей, мамі Орислави Хомик було 9 років. Повернутись на Львівщину після заслання радянська влада їм не дозволила й їхню хату у селі спалила, одразу ж як вивезла сім’ю.

«Пригадую те Різдво після повернення. Дідусь підсвічник вирізав з ріпи, щоб можна було встановити свічку, бо повернулись на голе місце. Це був 1957-1958-й. Поки розжились, так було. Пам’ятаю, що, попри все, мешкали ми у тітки, були дотримані всі атрибути Різдва. Дідусь обходив подвір’я, заносив сіно, ми починали Святвечір із куті. У хаті пахло різними пісними стравами, колядували. Починали з молитви, у доброму настрої та гармонії з собою. Звичайно, панувала атмосфера святковості і передчуття свята. Навіть оте передчуття було важливіше, аніж забава різдвяного свята», – розповідає лікарка Орислава Хомик.

Власне, від мами львів’янка навчилась різдвяних традицій, старається створити різдвяну атмосферу вдома, готує для рідних ті страви, що бабуся і мама, зберегла у пам’яті колядки, що співали роками у її сім’ї. Завжди ялинку Орислава Хомик прикрашала 6 січня, як було встановлено у її родині, але цього року змінила цю традицію на 24 грудня.

«Зараз для мене дилема. Я не зуміла переступити і святкувати Святвечір 24 грудня, я ще не готова підсвідомо, але свідомо розумію, що Новий рік маємо за григоріанським календарем, тому і Різдво так має бути – 25 грудня. Рано чи пізно ми дійдемо до цього. Можна щось змінювати, традиція приживається, але для мене головне – не розчинитись у глобальному світі», – каже Орислава Хомик.

Розуміти своє походження, ідентифікувати себе українцем важливо на основі цінностей, української мови, віри, культури. Тому важливо для Орислави Хомик, щоб наступні покоління зберегли саме родинну атмосферу Різдва, щоб не переривався зв’язок поколінь, щоб настрій, мир, тиша, злагода панували у сім’ях.

Звісно, що українська традиція кидання куті до стелі чи розсипання сіна по кімнатах залишилась у минулому, про такі давні сільські традиції дізнаємось із книжок. Тим часом вертепи увійшли у міську культуру і стали елементом її традиції, а героями дійства стають сучасники.

Різдво – це зустріч і спілкування з рідними

Львів із кожним роком на Різдво стає все більш гамірним. Вуличні театральні шоу, фестивалі пампуха, коляди, вертепів, різдвяний ярмарок, щорічне винесення дідуха і хода звіздарів, а ще відтворення традиції Святвечора для гостей міста. Подій не бракує, але з року в рік вони повторюються – і це, можливо, імпонує туристам, але водночас не зачіпає вже усіх місцевих жителів.

Тому в місті відродили традицію декорування вітрин, таке було і у довоєнному Львові. А ось започаткування такого конкурсу серед містян, можливо, б спонукало людей прикрашати свої подвір’я, балкони, вікна – і в місті б спільно творили атмосферу свята. Власники кав’ярень стараються подивувати святковим меню і навіть запровадили 6 січня пісні страви Святвечора. Звісно, це розраховано на туристів. Бо для жителів західних областей України Різдво – це передусім свято у родині, а по обіді 6 січня не лише Львів, а всі міста і села в Галичині, немов вимирають. Ніхто нічого кращого не вигадав за всі роки: Різдво найважливіше провести у колі своїх рідних, наголошує історик, львовознавець Ігор Лильо.

«Різдво – це для мене посидіти і спокійно поговорити зі своїми батьками. Я тішився, коли великі сім’ї збирались разом. Багато з них про Ісуса і не пам’ятали, можливо, але він був поміж ними, вони це розуміли. Але це людське спілкування і тепло було найважливіше. Я завжди упродовж року, коли працюю з туристами, кажу: «Не їдьте 6 січня у Львів, бо ви будете нещасні, ходитимете по тому пустому місту, не тільки тому, що хтось поїхав до родини, але навіть ті, хто лишився, вони вдома. Тому що це – сімейне свято, а не карнавал, так як вам це часто запихають в голови». Те, що під туристів роблять вечерю, пропонують повний набір звичаїв – це все одно симулякр, комерційна штука. Думаю, що ми це всі розуміємо. Бо Різдво – це свято глибоко самотньої людини. Я це так розумію. Це коли ти сам на сам залишаєшся з Богом. Різдво – це до певної міри сімейний інтим, не треба це виставляти на загальний показ», – говорить Ігор Лильо.

Львів творить власну традицію свята

Ігор Лильо святкує Різдво у своїй родині 25 грудня, у батьків – 7 січня. Так почуває себе комфортно, відчуває себе частиною християнського світу. Він переконаний, щороку буде більше українців, які змінять дату святкування Різдва за сучасним календарем. А перед Львовом постануть нові виклики пошуку різдвяних традицій.

«Місто змінилось, залишились старі стіни, залишки старих вулиць, але я не певен, що на них потрібно натягувати старі штани. Я не бачу перенесення сільських традицій до міста. Тільки в одному випадку воно може бути успішним, коли буде створено свою традицію святкування Різдва. Шопка перед міською Ратушею могла б бути модернішою. Я нічого не маю проти дідуха, але думаю, що Львів міг би доопрацювати, це могло б перетворитись на щось інше. Проблема буде загострюватись, тому що у Львові вже є нове покоління, яке не знає сільського життя, для яких бруківка є тим, чим для людей грушка біля маминої хати в селі, і вони будуть шукати себе в нових виявах», – каже історик.

В австрійський період, кінець ХVIII – початок ХХ століття, у довоєнному Львові у ХХ столітті, у місті поруч проживали українці, поляки, євреї, які дотримувались власних традицій, що відповідали їхній вірі, культурі, вихованню, але і спільно вони витворювали образ міста і традиції Львова, які передусім базувались на родинних цінностях. У фондах музею імені Соломії Крушельницької у Львові збереглись десятки листівок першої половини ХХ століття. Вони дуже різноманітні, написані українською і польською мовами. Люди бажають один одному веселих свят, добра, многих літ.

«Ми живемо в модерному Львові, в Україні, яка є частиною Європи. Ми ще не створили своєї атмосфери. Я б не хотів, щоб було надміру комерціалізовано. Мені б хотілось, щоб це було більш родинно, орієнтовано на сімейні цінності, на близькість, теплоту, а не на те, щоб продати більше товарів», – зауважив перекладач Андрій Павлишин.

На Святвечір збирається найближча родина у когось із найстарших, пригадують найрідніших, кого немає поруч. А вже на саме Різдво, після Богослужіння, зустрічають у більшому колі рідних і знайомих, щоб поспілкуватись і разом відпочити. Суть Різдва передусім духовно осмислити народження Спасителя через призму власного життя, кажуть дослідники.