Сексуальні домагання на роботі: чому мовчать жертви?

Табуйоване питання в українському середовищі – це насильство щодо жінок на робочому місці. Щодо цього факту немає жодної статистики, зазначають фахівці, і її просто неможливо зібрати. Жінки про це не говорять, а якщо такі випадки і трапляються, то часто вважають себе винними в цьому. Здебільшого, домагання та прояви насильства на робочому місці сприймаються як буденність, звичайне життя та неминучість сучасності.

Українське законодавство фіксує лише один випадок гендерно обумовленого насильства – це насильство в сім’ї.

Тож насильство на роботі є вузьким місцем національної політики, зазначають фахівці. Окрім фізичного впливу, існують і непрямі методи вчинення насильства на жінок, у переважній більшості.

«Якщо з жінкою не вітаються на роботі, начебто законно звільняють, зменшують зарплату і аморально з ними поводяться, сміються за спиною та знущаються – це теж насилля. Навіть якщо хтось вважає ці речі нормальними, це ненормально. В більшості країн це вважається кримінальним злочином», ­– зазначає голова профспілки працівників компанії Procter & Gamble Олена Коновалова.

Основна проблема

Законодавство старе, але проблема не лише в ньому, вважає Коновалова. Проблема в тому, що у випадках з непрямим насиллям жінки винять себе.

Олена Коновалова розповіла про випадок зі своєї адвокатської практики, коли молода жінка з Дніпра залишилась вдовою – її чоловік-військовий загинув в зоні АТО. Жінка залишилась із малою дитиною і за українським законодавством її неможливо звільнити, вона має всі права та гарантії бути захищеною. Але за останні три роки вона звільнялась з роботи самостійно шість разів.

«Її примушували звільнятися. Їй зменшували зарплату до мінімуму, законно. Її переселяли в коморку поруч із громадським туалетом. Над нею сміялися, коли після 6-годинної зустрічі в неї з грудей починало бити молоко. Вона звільнялась сама. І коли я з нею зустрілась, вона сказала: «Ну а що ж… Я розумію, що не найкращий працівник», – розповідає Олена Коновалова.

Не існує жодної статистики, яка б могла дати розуміння, в яких масштабах це відбувається. До суду доходить одна з кількох сотень жінок, до рішення говорити публічно доходить одна з тисячі, зауважує Олена Коновалова, посилаючись на власну адвокатську практику.

Незважаючи на те, що в Україні з 2005 року діє закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», судова практика із застосуванням норм цього закону містить лише близько 130 судових рішень за весь період дії, розповідає провідний юрист громадської організації «Трудові ініціативи» Олена Михальченко.

«Крім цього, 80% справ щодо сексуальних домагань містять зустрічні позови чоловіків щодо відновлення честі, гідності і репутації, які суд задовольняє», – зазначає Михальченко.

Складнощі із доведенням

Проблема існує і в тому, що жертва насильства, крім того, що має відважитися піти до суду, вона повинна ще й доводити свою правоту. Хоча закон передбачає відповідальність і за усні прояви сексуального домагання на роботі.

Європейська практика та директиви передбачають, що у разі звернення людини до суду з приводу сексуальних домагань, обов’язок наведення доказів покладається на роботодавця, тобто останній має доводити свою правоту чи невинуватість.

«Краща практика – це покладання тягаря доказування на обвинуваченого, на роботодавця. Можливий наклеп жінки урівноважується вищими, ніж у працівника, можливостями роботодавця. Можливість наклепу і структурні переваги роботодавця урівноважені, тому, згідно з угодою про Асоціацію з ЄС, рекомендована норма – перенести тягар доказування на роботодавця», – зауважує голова комітету громадської ради при Міністерстві соціальної політики Марфа Скорик.

В Україні роботодавці пролобіювали цей напрямок таким чином, щоб не виводити цю директиву в законодавчу площину, пояснює Скорик.

Як діяти?

При Міністерстві соціальної політики працює квазісудовий орган – Експертна рада з протидії дискримінації, зазначає Марфа Скорик.

«Вона має дуже широкі повноваження, хоча суспільство не дуже широко поінформоване про її діяльність. Отримана скарга буде розглянута і отримає максимальну реакцію, забезпечену можливостями членів цієї ради», – пояснює вона.

Ще один вихід – це робота через профспілки та правозахисні організації, через омбудсмена та гендерного уповноваженого, який незабаром розпочне роботу.

Головне – навчити жінок захищати себе та гуртуватися навколо цих проблем, вважають експерти. Для цього планують провести медіа-кампанію.

Про рекомендації, які можуть допомогти персоні вибратися із складної ситуації, але не вирішить проблему із домаганнями на роботі в цілому, Радіо Свобода розповіли анонімно.

Іншими методами і без суду часто вирішують подібні проблеми жінки в Україні.

Поширені випадки домагань на роботі до жінок у бюджетній сфері, де низькі зарплати і дівчата, які влаштовуються на роботу, тримаються за неї задля стажу чи кар’єрного зростання, розповідає джерело.

«Ці жінки, як правило, не дуже захищені, в них немає чоловіка, який їх утримує, або вони приїхали підкоряти велике місто і поруч немає батьків, які б могли вступитися в разі чого. Тобто ці дівчата – легка здобич», – розповідає співрозмовник.

Є практики, застосування яких призвело до успішного виходу із ситуації, зазначає джерело. Зазвичай переслідувач вдається до сексуальних домагань не вперше. Дуже корисно обмінюватися інформацією із людьми, які так само потерпали від подібної поведінки, створювати мережу і врешті слова чотирьох людей, наприклад, будуть вагомішими за доводи однієї особи.

Також співрозмовник наводить приклад успішної практики, коли жінка не тримає в собі цю інформацію, а надає розголосу щонайменшим спробам домагання: серед своїх друзів, шанувальників, співробітників, яким довіряє. Зрештою навколо виникне мережа незадоволених і обурених людей від дій переслідувача – на це йде від півроку до 7 місяців. Така поінформованість оточення про становище жінки може призвести до переведення на схожу посаду під іншим керівництвом. Та ці приклади стосуються конкретних ситуацій і в роботі бюджетної організації, тож чи брати їх до уваги – кожен має виходити з власних обставин.

Жінки самі пропонують

З того часу, як світом почав ширитися голлівудський скандал навколо сексуальних домагань, чимало реакцій було і в Україні. Ці реакції стосувались не конкретних випадків в українському шоу-бізнесі, а більше оцінок. Серед іншого, були і такі думки, що в Україні все інакше – жінки самі раді просунутися в кар’єрі через секс, тож навіть чоловікам, начебто, ще доводиться відбиватися.

Олена Коновалова пояснює, що саме тому в ООН і в розвинених країнах проявляють велику увагу захисту прав жінок, адже подібні випадки можливі лише в умовах нерівної конкуренції.

«Жінки від початку не в рівних умовах з чоловіками. Це міжнародний підхід до гендерного питання в громадянському суспільстві», – констатує Олена Коновалова.

У відкритій конкуренції жінка не може перемогти чоловіка не тому, що гірша чи менш розумна, чи в неї менше можливостей, а тому, що соціальні ролі, які зараз покладені на чоловіка і жінку, різняться. Тож саме позитивна дискримінація може підвищити соціальний статус жінок, що вже почали розуміти чоловіки в бізнесі, зазначає Коновалова.

Щодо успішних особистих прикладів протидії насильству, то українські жінки багато висловили в мережі під час флешмобу «#Янебоюсьсказати». Зрештою, якщо говорити про успіх, то кожна успішна жінка стала такою, бо проходила крізь труднощі, боролося за себе і ставала сильнішою.