В Україні, а також на інших теренах колишнього СРСР, цими днями згадують жертв політичних репресій. Скільки всього людей було вбито в СРСР у період «Великого терору» 1937–39 років, а також до і після нього – досі точно невідомо.
За офіційними даними, у 1930–1953 роках у справах ОДПУ-НКВС-МВС було засуджено 3,8 мільйона осіб, а розстріляли за період 1923–1953 років 800 тисяч. Історики вважають, що ці дані занижені в декілька разів.
Товариство «Меморіал» змогло точно підтвердити інформацію про більш ніж 2,6 мільйона громадян СРСР, які зазнали в ті роки політичних репресій. Точно відомі їхні імена, ким вони були, де жили і за що були заарештовані. Але багато жертв продовжують залишатися невідомими.
Історики Охотін та Рогінський вважають, що з 1921 по 1953 рік у СРСР було арештовано і засуджено за політичними звинуваченнями близько 5,5 мільйонів осіб. За іншими підрахунками, в тюрмах і таборах з кінця 1920-х до 1953 року, коли помер Сталін, побували не менше 20 мільйонів. Але ця статистика не враховує багатьох спецпереселенців, військовополонених та інтернованих.
Сьогодні Росія, як і раніше, не займається збором інформації про відправлених до таборів і розстріляних НКВС. Їхні безіменні могили шукають лише добровільні пошукові загони та історики товариства «Меморіал».
Ось лише кілька місць, де на території СРСР масово розстрілювали та тримали в таборах тих, хто був засуджений за політичними статтями.
1. Биківня
Територія масових поховань у Биківнянському лісі, що на околиці Києва. Тут, у 1930-х і до 1941 року в таємній обстановці здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві НКВС. За даними науковців, у Биківнянському лісі поховано близько 100 тисяч осіб.
Вшанування таємно закопаних там жертв комуністичного режиму колишнього СРСР (архівне фото)
2. Койранкангас
Койранкангас (фін. Koirankangas – «Собача Пустка») – місце масових розстрілів неподалік селища Токсово на території Ржевського артилерійського полігону. За свідченнями колишніх жителів сіл Кіурумякі, Конколово і Лепсарі, розстріли там відбувалися з кінця 1920-х років і аж до початку Другої світової війни. За оцінками дослідників, в урочищі можуть бути поховані близько 30 тисяч осіб.
3. Левашовський меморіальний цвинтар
Левашовська пустка сьогодні розташована в межах Петербурга, а раніше це була безлюдна околиця Ленінграда, куди звозили тисячі засуджених до розстрілу. Вісімдесят років тому до міста прислали план – засудити повинні були понад чотири тисячі осіб. Поставлене завдання навіть перевиконали. Сьогодні історики кажуть про 40 тисяч розстріляних тут.
Жителі Челябінська впевнені, що в 30-і роки XX століття в шахтах на Золотий Гірці були розстріляні від 12 до 30 тисяч осіб. Але офіційно ці злочини влада не визнає: результати розкопок шахт засекречені.
5. Сандармох
Це урочище розташоване в Медвеж'єґорському районі Карелії за 12 кілометрів від Медвеж’єґорська. За оцінками пошукових систем, на площі в 10 гектарів під час Великого терору 1937–1938 років було розстріляно і поховано понад 9500 осіб. В основному це були спецпоселенці і в'язні Біломорсько-Балтійського каналу (каналоармійці), а також в'язні Соловецьких таборів.
Сандармох став місцем розстрілу соловецького тюремного етапу 1937 року, в якому перебували відомі українські діячі культури, науки, військовики, технічна інтелігенція, священики. Було розстріляно 290 українців.
Поховання в Сандармоху наприкінці 90-х знайшов відомий карельський історик Юрій Дмитрієв.
6. Локчимлаг
У республіці Комі багато таборів були побудовані уздовж ріки Локчім, посеред тайги, тундри і боліт. Через ці табори у 1920–30-х роках пройшло багато іноземців: поляків, китайців, корейців, афганців, іранців, латишів і литовців.
7. АЛЖИР
Так скорочено називали Акмолинський табір дружин зрадників батьківщини в казахстанському селищі Акмолі неподалік Астани. Починаючи з 1938 року саме сюди засилали репресованих жінок з усього Радянського Союзу. За 16 років через табір пройшли понад 20 тисяч в'язнів: дружини, дочки, сестри «зрадників батьківщини» й інші жінки з сімей засуджених за «розстрільними» статтями. При цьому за 16 років існування в АЛЖИРі не було жодної жінки, засудженої особисто: всі вони були винні тільки в тому, що їхні рідні були визнані «ворогами народу».
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»