77 тисяч 791 особу у жовтні 1947 року практично за два дні депортували з Західної України до Казахстану і віддалених районів Сибіру. Незважаючи на те, що відтоді минуло 70 років, ще не все відомо про долі конкретних людей, насильно виселених в рамках боротьби з національно-визвольним підпіллям, як тоді його називали.
У розсекреченій архівній справі під назвою «Запад», яка зберігається в Україні, – тисячі сторінок. Велика частина з них присвячена подробицям проведення операції депортування: було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств; використовувалися карти місцевості, які дісталися від військових; є інформація, що, наприклад, зі Львова вивозити людей почали о шостій ранку, хоча планували почати в другій годині ночі, але не могли без двірників відкрити під’їзди.
Про людські долі в архівах йдеться мало, тільки якщо траплялися якісь непередбачені ситуації. Наприклад, про зниклу чотирирічну дівчинку, яку, мабуть, батькам вдалося забрати з-під носа чекістів і передати родичам. Або про людей, які не опинилися вдома, але добровільно прийшли в пункти збору, бо не хотіли залишатися без рідних і близьких. Є в документах і згадки про тих, хто відбирав у депортованих запаси їжі, які вони хотіли взяти з собою в дорогу. Скільки людей через це загинуло в дорозі, не згадується.
Операція «Запад» – не єдина депортація, здійснена в Західній Україні, але наймасовіша. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Усього в 40-х і на початку 50-х років з цього регіону насильно вивезли 203 тисячі осіб. Більшість із них опинилася в Казахстані.
Історик Олег Бажан говорить, що в українських архівах немає повної інформації про операцію «Запад», невідомо, скільки людей загинуло в дорозі, і не про всіх є точна інформація, куди їх засилали. Відомо, що частина депортованих жителів Західної України опинилася в Карлазі – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР, зазначає Бажан.
– На сьогоднішній момент відомо, як саме відбувалася ця операція, цьому присвячено справу під назвою «Запад» в Державному галузевому архіві Служби безпеки України. Вона багатотомна і, відповідно, дозволяє дізнатися навіть те, як операція проводилася в кожній окремій області, а таких областей було кілька: Львівська, Станіславська (зараз це Івано-Франківська), Тернопільська та Рівненська. Таким чином, ми можемо завдяки документам сказати, скільки людей, скільки сімей було виселено з того чи іншого населеного пункту і хто був задіяний в операції з боку МВС СРСР, МГБ СРСР, тобто дізнатися імена конкретних учасників. Ми можемо відтворити механізм проведення цієї операції.
– Яким він був? Як конкретно депортація відбувалася?
– Депортація 1947 року – один з етапів депортаційної політики, яку радянська влада проводила в Західній Україні. Тут зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції українських націоналістів, адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української повстанської армії було направлено проти непопулярних заходів радянської влади. І з цим боролися. Спочатку за допомогою військових операцій, які мали місце в 1944-1945 роках, а потім за допомогою депортаційної політики.
Протягом 1944-1946 років, з території Західної України до віддалених районів Радянського Союзу було депортовано понад 46 тисяч учасників національно-визвольного руху
Завдяки архівам СБУ ми знаємо, що до 1947 року, протягом 1944-1946 років, з території Західної України до віддалених районів Радянського Союзу було депортовано понад 46 тисяч учасників національно-визвольного руху. Однак партійне керівництво, як ми розуміємо з документів, вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Тому в жовтні 1947 року вирішили провести операцію під кодовою назвою «Запад». Спираючись на документальні матеріали, можна стверджувати, що задум провести в західноукраїнському регіоні чергову масову репресивну акцію належить заступнику міністра держбезпеки СРСР, генерал-лейтенанту Сергію Огольцову, а також міністру держбезпеки України, генерал-лейтенанту Сергію Савченку, які в спільному листі (він є в архівній справі) 24 травня 1947 року звернулися до міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова, щоб він дозволив продовжувати депортаційну практику.
Чим мотивували своє прохання ці високопоставлені військовослужбовці? Тим, що депортації мають досить хороший ефект, що вони ускладнюють керівникам УПА залучення нових членів. Вони стверджували, що насильницькі виселення викликають у багатьох бажання зробити явку з повинною, тобто вийти з лісу і здатися радянській владі. І ось цю ініціативу силового відомства підтримало Політбюро ЦК ВКП (б) своїм рішенням від 13 серпня 1947 року. А вже потім, для виконання постанови вищого політичного керівництва країни, Абакумов 22 серпня 1947 року видав наказ 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих, які перебувають на нелегальному становищі активних націоналістів з території західних областей України».
Було заплановано, що примусове виселення буде відбуватися на 87 залізничних станціях Західної України
В архівній справі щодо операції «Запад» є протоколи засідань оперативних груп. Цікавим є протокол засідання, яке відбувалося у Львові 16 жовтня 1947 року. На цей інструктаж прибули співробітники управління МГБ, охорони залізниці, начальники майбутніх ешелонів, які відповідали за транспортування депортованих (тоді вже було заплановано, що примусове виселення буде відбуватися на 87 залізничних станціях Західної України, тобто, масштаб був дуже навіть істотний).
Каганович і Хрущов були не проти, щоб раз і назавжди розправитися з «націоналістичним підпіллям». Був заклик всіх, кого не депортували в період 1944-1946 років, вислати саме в жовтні 1947 року
Так ось, присутній на нараді начальник Головного управління внутрішніх військ МВС СРСР Петро Бурмак закликав представників регіональних підрозділів МГБ і МВС не обмежувати себе в складанні списків на депортацію. А мотивував він свої заклики вказівкою згори. І є документ, де наведено такі його слова: «Щодо міста Львова і обласних центрів нас дорікнуло ЦК КП (б) У, що ми мало беремо. Потрібно взяти все, що можемо». Дійсно, Каганович і Хрущов були не проти, щоб раз і назавжди розправитися з «націоналістичним підпіллям». Був заклик всіх, кого не депортували в період 1944-1946 років, вислати насильницьким способом саме в жовтні 1947 року.
– Одна з основних причин проведення операції «Запад» – прагнення знищити Українську повстанську армію і тих, хто їй співчував чи допомагав, проте були й інші причини для насильницького виселення, що історикам відомо сьогодні про них?
– Деякі українські історики говорять: депортація 1947 року викликана тим, що хотіли прискореними темпами закінчити колективізацію в Західній Україні. Проте спецслужби все-таки прагнули вирішити одночасно кілька завдань. Не варто забувати, що 10 лютого 1947 року в Західній Україні були вибори до Верховної Ради СРСР. І ці вибори (ці документи є, вони опубліковані) викликали народний протест, дуже багато людей просто-напросто не хотіли приходити на виборчі дільниці. Тому їх примушували. Все робили для того, щоб приписати 99 відсотків явки. Деякі наші історики стверджують, що добровільно голосували десь 10 відсотків населення.
Потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було піднімати економіку країни і одночасно можна було розправитися з УПА
А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу. Деякі дослідники говорять, що проведення цієї репресивної операції істотно прискорило секретну постанову Ради міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року. Вона, до речі, і до сьогодні чомусь засекречена. У ній йдеться про забезпечення вугільної промисловості СРСР робочою силою. Зокрема, що потрібно з сільської місцевості направляти на вугільні шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей робочу силу. Виходить, що потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було піднімати економіку країни і одночасно можна було розправитися з УПА. Тому був запущений цинічний механізм.
– Мова все-таки про величезну кількість людей. Як це позначилося на житті регіону? Чи є про це згадки в архівах?
– Тут, як і у випадку з кримськими татарами, на Східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити недолік робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на свого роду плавильний казан, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук.
Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Забирали всю родину і товарними вагонами везли у Сибір – маловідома операція «Запад»
Якби не було УПА, Сталін усе одно провів би депортацію – В'ятрович про операцію «Запад»
