На 93-му році життя помер Осип Зінкевич, літературознавець, видавець і меценат, засновник і керівник видавництва «Смолоскип», благодійний фонд якого зробив багато для підтримки молодих українських письменників. Видавництво, що тривалий час працювало у США, на початку 1990-х разом із засновником перебралося до України. І цей період тепло згадують українські діячі, яким пощастило вчитися в Осипа Зінкевича чи працювати з ним.
«Нестримним двигуном молодої української літератури» назвав Осипа Зінкевича один із тих, хто пройшов через його школу, письменник Сергій Пантюк.
Іще один із вихованців цієї школи – Олесь Доній, політик і журналіст, який свого часу тісно співпрацював із видавцем. «Таких, як Осип Зінкевич, на жаль, дуже мало в українській культурі, бо це постать надзвичайно вагома, надзвичайно дієва, альтруїстична і системна – все життя він присвятив українській справі», – сказав він Радіо Свобода.
За словами Донія, Зінкевич узявся «за те, що було комерційно невигідне, але вкрай необхідне для України»: допомогу молодим українським митцям.
«Фактично Осип Зінкевич зі своїм видавництвом «Смолоскип» за підтримки численних друзів із діаспори організував цілу когорту молодих літераторів, допомігши їм видавати їхні перші книжки, які б ніде більше в Україні не змогли бути видані. І зараз це прізвища, які є знаковими для української літератури, – Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк, Андрій Бондар – це ціла когорта людей – поетів, письменників, перекладачів, – які отримали свою першу книжку саме у видавництві «Смолоскип», – каже Олесь Доній.
Він дав фактично поштовх міській новітній українській літературі, уособленням якої є Жадан, українській мас-культуріОлесь Доній
Він також пригадав, як працював Осип Зінкевич: «Він зважувався друкувати неординарні і іноді мало зрозумілі постаті, такі, як Тарас Прохасько, унікальний український літератор. Він дав фактично поштовх міській новітній українській літературі, уособленням якої є Сергій Жадан, українській мас-культурі, наприклад, друком свого часу першого детективу Андрія Кокотюхи; я пам’ятаю, як Осипа Зінкевича критикували, а сьогодні Андрій Кокотюха – це найбільш друкований і запитаний український детективіст, письменник – нагадаю, зараз фурор викликав фільм «Червоний» про повстання представників УПА в радянському таборі за книжкою Андрія Кокотюхи».
Олесь Доній згадує, як Осип Зінкевич щорічно організовував в Ірпені під Києвом ірпінські семінари творчої молоді, де протягом десяти днів збиралися молоді літератори і політологи з усієї України. Ця традиція триває досі, каже Доній, який був першим головою оргкомітету цієї ініціативи, а також у 1990-х роках був головою Міжнародного фонду «Смолоскип» і брав участь в укладанні альманаху «Молода нація».
Він готував наступну творчу еліту і політичну еліту і спрямовував для цього не лише ірпінські семінари, а й політологічно-історичні збірки, як «Молода нація»Олег Доній
«Він готував наступну творчу еліту і політичну еліту і спрямовував для цього не лише ірпінські семінари, а й політологічно-історичні збірки, як «Молода нація», де збирав навколо цього альманаху політичних експертів – деякі з них зараз є відомими українськими політологами, дехто став народними депутатами. Шкода, що їх поки що не настільки багато, як у літературі, цього грона з даху хмарочоса, який збудував в українській літературі Осип Зінкевич. Хотілось би, щоб їх було більше, але і це проросте, безперечно, тому що в Осипа Зінкевича були не лише ідеї, а й системна діяльність… І я думаю, що Україна буде йому вдячна не лише в ці роки, коли працювало під його керівництвом видавництво «Смолоскип», а й наступні багато десятиліть», – каже Олег Доній.
Завжди був дуже теплою людиною, і для нас, молодого покоління літераторів 90-х, він зробив дуже багатоМар’яна Савка
Так само тепло згадує про Осипа Зінкевича й українська письменниця, поетеса, публіцист і літературознавець Мар’яна Савка. «Пан Осип завжди був дуже теплою людиною, і для нас, молодого покоління літераторів 90-х, він зробив дуже багато. Я досі з дуже великою теплотою згадую ті зустрічі, які відбувалися в Ірпені на наших семінарах довкола «Смолоскипу»… Він зібрав насправді дуже якісне середовище літераторів, молодих письменників, культурологів і дуже багатьом дав у життя підтримку, правильний поштовх», – каже вона.
«При цьому всьому він був дуже скромною людиною. Він із дружиною завжди були серед молоді, він любив бути на наших зустрічах. Він прожив довге життя і, напевно, довго залишався молодим саме тому, що любив молодих людей довкола себе», – додала Мар’яна Савка.
Біографічна довідка:
Зінкевич Осип Степанович – український літературознавець, видавець. Голова правління українського незалежного видавництва «Смолоскип», член Вашингтонського комітету Гельсінкських гарантій для України. Член Національної спілки письменників України (1994), член редколегії газети «Літературна Україна». Організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998). Упорядник «Енциклопедії дисидентського руху» (2010). Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня (1997) та князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).
Народився 4 січня 1925 року в селі Малі Микулинці, нині в межах села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області, в селянській родині. Після того, як 1944 року батька, свого часу січового стрільця, розстріляли нацисти, родина була змушена емігрувати.
Після Другої світової війни Осип Зінкевич опинився в Західній Німеччині. Навчався в таборі біженців в Учительській семінарії, яку закінчив з дипломом учителя. 1948 року перебрався до Франції і працював на вугільній шахті на півночі країни. 1949 року потрапив у Париж. Як біженець отримав міжнародну стипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститут індустрійної хімії, який закінчив 1954 року. Працював у Парижі як хімік, був активним у студентських організаціях – Українська студентська громада, «Зарево», ЦеСУС (Центральний союз українського студентства).
У паризькій газеті «Українське слово» разом із іншими студентами заснував сторінку «Смолоскип», яка згодом перетворилася на самостійний журнал.
1956 року з дружиною та двома дітьми переїхав до США, де вже жили його сестра й мати і батьки дружини. Отримав роботу в лабораторії лікарні Університету Джонза Гопкінза в Балтиморі, згодом кілька разів міняв роботу і 15 років до виходу на пенсію працював директором дослідної хімічної лабораторії.
Переїхавши у США, Зінкевич продовжував видавати журнал (потім газету) «Смолоскип», 1968-го створив видавництво «Смолоскип», яке спеціалізувалося на публікаціях самвидавних та заборонених творів із України, праць репресованих письменників тощо. Видавництво послідовно підтримувало інакодумців і політв’язнів в Україні, видавало їхні твори великими накладами українською, а також у перекладах іншими мовами.
Серед найзначніших видань «Смолоскипу», над якими працював Зінкевич, були, зокрема, п’ятитомник творів Миколи Хвильового, збірник Леся Курбаса, книжки Михайла Осадчого, Ігоря Калинця, Миколи Холодного, Олеся Бердника, Данила Шумука, Луки Карого, Валентина Мороза (українською і англійською мовами), «Українські вісники» В’ячеслава Чорновола, а особливо ж видання матеріалів Української Гельсінкської групи. Видавництво публікувало також твори Олеги Теліги, Ліни Костенко, Василя Стуса, Євгена Сверстюка.
У 1976 році увійшов до складу Вашингтонського комітету Гельсінкських гарантій для України. Комітет активно діяв для України, займався підтримкою та висвітленням діяльності Української Гельсінкської групи.
У 1990 році Зінкевич відвідав Україну, а 1991-го оселилися з дружиною Надією в Києві, зберігаючи американське громадянство. 1992 року переніс видавництво «Смолоскип» у Київ. У 1998 році Зінкевич створив при видавництві Музей-архів українського самвидаву в Україні. Благодійний фонд «Смолоскип» підтримує молодих літераторів і організовує щорічні семінари в місті Ірпені під Києвом.
На цю ж тему: