Київ – Для українців, що жили у 1939 році у тодішній Польщі, Друга світова війна почалась 1 вересня, для закарпатських українців Чехословаччини – ще раніше. «Українською точкою відліку» Другої світової війни стало проголошення незалежної Карпатської України у березні 1939 року та знищення її угорськими окупаційними. Що знають сучасні українці про ті часи, а також про життя закарпатських українців у перші роки Другої світової війни.
У тодішній столиці Підкарпатської Русі, як її називали у Чехословаччині, у місті Хуст 15 березня 1939 року за результатами місцевих виборів перемогу здобуло Українське народне об’єднання, яке проголосило створення незалежної української держави.
Щоправда, Карпатська Україна – так називалася держава, проіснувала менше доби: до 18 березня її територія була захоплена угорськими військами. Закарпатські українці, відтак, опинились поміж двох тоталітарних режимів – гітлерівського і сталінського.
Історик, автор книги «Карпатська Січ. Військове формування Карпатської України» Олександр Пагіря в інтерв’ю для Радіо Свобода розповідає: опір захопленню Закарпаття угорцями (партизанська боротьба в горах) тривав до кінця весни 1939 року, по тому українська еліта Закарпаття після знищення Карпатської України здебільшого емігрувала. Адже саме політична, культурна, освітянська еліта краю зазнавала найбільших репресій з боку окупаційної влади, каже Пагіря.
За різними підрахунками, до 10 тисяч осіб покинули територію краю у березні-квітні 1939 рокуОлександр Пагіря
«За різними підрахунками, до 10 тисяч осіб покинули територію краю у березні-квітні 1939 року. І ця перша хвиля еміграції стала перед течією наступної хвилі втечі закарпатців у Радянський Союз вже у вересні 1939 року. Після «визвольного» походу Червоної армії у Західну Україну та Західну Білорусь. Значна частина закарпатців з бідніших верств населення уявляла Радянський Союз як пролетарський рай. На той час у Чехословацькій Республіці легально діяла Комуністична партія, котра мала свої осередки на Закарпатті, відповідно, комуністи були однією з найосвіченіших і найвпливовіших партій на Закарпатті у тридцятих роках», – розповідає Пагіря.
Відтак чимало робітників і селян перебували під впливом комуністичної пропаганди, тож за умов посилення репресій з боку угорської окупаційної влади вони втікали у Західну Україну, уже приєднану до УРСР, каже Пагіря.
Історик, викладач Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв додає: чехословацькі комуністи підтримували тісні зв'язки з Москвою, Радянський Союз підтримував побратимів, серед іншого, і фінансово. Чималі кошти СРСР виділяв на пропаганду радянського способу життя, формуючи серед європейського пролетаріату образ «робітничого раю», пояснює Лосєв.
Коли ми говоримо про Західну Україну взагалі й окремо про Закарпаття, ми інколи недооцінюємо той факт, що там, окрім, сказати б, національного проекту у громадській думці, був ще і лівий, комуністичний проектІгор Лосєв
«Коли ми говоримо про Західну Україну взагалі й окремо про Закарпаття, ми інколи недооцінюємо той факт, що там, окрім, сказати б, національного проекту у громадській думці, був ще і лівий, комуністичний проект. Багато людей у Західній Україні мали ілюзії щодо Радянської України. Дехто вірив, що буде створено бодай якусь форму української державності. У нас не полюбляють про це згадувати, але ж це факт», – розповів Лосєв.
Друга хвиля міграції з Закарпаття тривала з весни 1939-го і до червня 1941 року й носила стихійний, неорганізований характер, стверджують науковці. Як розповів Радіо Свобода Олександр Пагіря, за різними даними, до Радянської України перебрались від 5 до 10 тисяч українців краю. Але замість «пролетарського раю» більшість цих людей отримали різні терміни ув'язнення, лише частині вдалось зберегти життя і свободу, вступивши до лав Чехословацького корпусу Людвига Слободи, пояснює експерт.
«Певній частині цих мігрантів вдалося врятуватись завдяки набору до Чехословацького армійського корпусу під командуванням Людвіга Слободи: у листопаді 1942 року унаслідок домовленості між чехословацьким урядом в еміграції та радянським урядом було видано постанову Політбюро Комуністичної партії про амністію цих нелегалів, які переходили кордон у 1939-1941 роках. Цей контингент сформував до 70 відсотків цієї військової частини, яка взяла участь у багатьох боях на території України, зокрема, у боях за Київ, Білу Церкву, тощо», – розповів Пагіря.
По закінченні Другої світової війни доля бійців Чехословацького корпусу склалась по-різному, чимало солдатів та командирів корпусу отримали радянські і чехословацькі військові відзнаки, але більшості з них довелось чекати більш як десять років, допоки Москва і Прага визнають їх учасниками Другої світової війни.
Як зазначив Пагіря, події, що відбувались на Закарпатті напередодні і під час Другої світової війни, потребують подальших досліджень, адже вже не радянська, а російська пропаганда намагається позбавити українців власної історії.