(Рубрика «Точка зору»)
Радник президента Росії Владислав Сурков пропонує «федеральний статус для Закарпаття». Хоча, як «дійсний державний радник Росії першого класу»!, здавалося, мав би знати, що відповідь йому і подібним до нього московським політикам українці дали вже давно, також і закарпатці, які вистояли у складній і виснажливій боротьбі зі сепаратистами різних ґатунків ще в далеких 1918-1919 роках.
Один із них – просвітитель, державний і церковний діяч Августин Волошин – закарпатець із Келечина (народився 7 березня 1874 року). Він загинув 19 липня 1945 року в московській Бутирській тюрмі, але рідне українське Закарпаття не зрадив. Ще 1923 року Волошин чітко відповів місцевим москвофілам, що сама «тисячолітня історія відділила малоруський народ від великоруського народу» і що намагання Москви розділити українців не зміг реалізувати навіть «250-річний абсолютизм царської Росії» (більше про це в праці Августина Волошина «Страх о Підкарпатську Русь»).
Так само відстоюючи права руської – української мови на Закарпатті, Августин Волошин відкидав мовний сепаратизм і сумніви щодо цього будь-якого ґатунку. Зокрема, у праці «Всім русинам доброї волі» він чітко відповів: «дійсно у нас на П. Русі (Підкарпатська Русь – ред.) не є діалекту близького до великоруського язика і що всі наші говори суть говорами малоруського (українського) язика, і що наша інтеліґенція як і ті пани з О-ва Духновича (О-ва – общества – ред.), говорять лиш по народному, хіба лиш той наш інтеліґент говорить язиком Пушкіна, котрий в полоні в Россії научився так говорити» (тут і далі цитати за правописом оригіналу).
І століття тому русини-українці Закарпаття, наголошував Августин Волошин, добре знали і вміли розпізнати, звідкіля і хто сіє сепаратистський вітер. Адже йшлося насамперед про політку: спочатку великоруські сепаратисти закликали розмовляти «по-великоруському», відтак вже можна було б робити наступний, головний крок – роз’єднати Україну, щоб шматками брати її під своє крило. І про цю небезпеку попереджав великий закарпатець Августин Волошин. У 1934 році, звертаючись до земляків – «русинів доброї волі», він наголошував, що «зневагу проти нашого «хохлацького» «хлопського» народного язика супроти панського язика Москви і Петроґрада» поширює «та частина нашої інтеліґенції, котра придержується т. зв. великоруського напряму, стремить до об’єднання москалів і українців культурою великоруською».
Цікаво в цьому контексті, як Августин Волошин згадував про свою першу празьку зустріч 23 травня 1919 року з президентом – засновником демократичної Чехословаччини Томашем Масариком. Президент тоді приймав делегацію Закарпаття, празький Град (резиденція президента) і «Прага була украшена множеством прапорів чеських і наших синьо-жовтих».
Масарик уважно прислуховувався до розмови, українська мова для його вуха, як згодом згадував Августин Волошин («Про актуальні проблеми Карпатської України», 1939 рік) була мовою близькою, спорідненою: «Президент Масарик не міг вийти з дива, як ми взаємно розуміємося, навіть підозрівав мене, що я говорю теж і по-чеськи. Була це однак наша українська мова, якою говорить населення Карпатської України».
Чехи знали і з пошаною ставились до української мови – батьківської на Закарпатті. Тільки кремлівський політик Владислав Сурков про це і гадки не має.
Та й трохи дивно чути, що про історичну справедливість говорить чиновник країни-агресора і просуває ідею, яку вже давно відкинули.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
