Росія не передавала Казахстану озеро Солодке в Новосибірській області, воно просто висохло, прокоментували представники ФСБ Росії інформацію про передачу для сусідньої держави частини території. Повідомлення про передачу озера було опубліковане на сайті місцевої адміністрації, пізніше його видалили.
В Астані також зазначили, що державний кордон ділить озеро, яке пересихає влітку, в пропорції 70:30 на користь Казахстану.
Делімітація (тобто домовленість про те, де закінчується територія однієї держави і починається територія іншої) кордону між Росією і Казахстаном закінчилася в 2005 році. Демаркація (встановлення відповідних знаків, наприклад, прикордонних стовпів) триває досі.
Кордон Росії – найдовший у світі. Його протяжність складає майже 61 тисячу кілометрів (майже стільки ж, скільки було у СРСР).
Після оголошення незалежності Росія успадкувала старі територіальні суперечки, а кордони з новими державами – колишніми республіками в складі Союзу – до 1991 року ніхто не сприймав всерйоз.
Протягом останніх 26 років Росія підписала договори про кордони майже з усіма сусідами, при цьому часто погоджуючись з їхніми територіальними претензіями. На відміну від озера Солодкого, землі і моря справді передавалися іншим державам.
Норвегія
У 2010 році президент Росії Дмитро Медведєв (зараз – прем’єр-міністр Росії) і прем'єр-міністр Норвегії Єнс Столтенберг (зараз – генеральний секретар НАТО) підписали договір про розмежування морських просторів у Баренцевому морі та Північному Льодовитому океані. 175 тисяч квадратних кілометрів спірної акваторії держави поділили навпіл.
Цю акваторію СРСР оголосив своєю в односторонньому порядку в 1926 році. Норвегія претензії щодо моря висунула значно пізніше – у 1976 році – і також в односторонньому порядку.
Держави не могли домовитися 40 років. Спроба СРСР почати видобуток нафти і газу в 1980-х була заблокована Норвегією. Район був відкритий тільки для рибальства, при цьому останні кілька років до підписання угоди влада королівства кілька разів затримувала російські траулери.
Китай
Радянський Союз заволодів деякими територіями Далекого Сходу в період, коли Китай був розділений громадянськими війнами, а значна його частина була окупована Японією. КНР ця ситуація не влаштовувала. Перша спроба домовитися про кордон була в 1964 році: проект вже був підготовлений, але в той момент Леонід Брежнєв змістив Микиту Хрущова. Нового лідера пропозиції щодо кордону не влаштували.
Акція протесту в Москві, 27 травня 2017 року (ілюстраційне фото)
У 1969 році кілька прикордонних конфліктів, спровокованих Китаєм, ледь не призвели до повномасштабної війни між двома соціалістичними державами. У бою на острові Даманський загинули сотні людей, на озері Жаланашколь (зараз – Казахстан) – десятки.
У 1991 році президент СРСР Михайло Горбачов підписав договір, згідно з яким частина кордону між країнами проходила по фарватеру Амура. Але, як казав пізніше очільник МЗС Росії Сергій Лавров, статус островів на річці сторони так і не визначили.
У жовтні 2004 року президент Росії Володимир Путін погодився передати Китаю три ділянки землі загальною площею 337 квадратних кілометрів: половину острова Великий на річці Аргунь, острів Тарабаров повністю і приблизно третину острова Великий Уссурійський на Амурі.
Азербайджан
У 2010 році президент Росії Дмитро Медведєв передав Азербайджану два дагестанських села – Храх-Уба і Урьян-Уба. Азербайджан отримав близько 148 гектарів землі.
Ці села утворилися на місці тимчасових пастуших стоянок на початку XX століття. Там компактно проживали лезгини. Після розпаду СРСР два села опинилися всередині Азербайджану без виходу до кордону – тобто стали російськими ексклавами.
Після передачі сіл їхні жителі попросилися до Росії. За даними «Лезгинського інформаційного порталу», переселитися до Дагестану вирішили 410 жителів Храх-уби і 13 Урьян-уби.
«П'ятий рік ми розкидані по країні, не маючи своїх домівок. Багато жителів живуть у орендованих квартирах. Щороку нам обіцяють допомогти наші владні структури, але реально нічого не робиться», – скаржився на зустрічі з представником очільника Дагестану лідер переселенців.
США
У липні 1990 року, за півтора роки до розпаду СРСР, міністр закордонних справ Едуард Шеварнадзе (пізніше – президент Грузії) і голова Держдепартаменту США Джеймс Бейкер підписали угоду про розподіл акваторії Берингової протоки. Парламент СРСР не встиг її ратифікувати. У російській Держдумі угода обговорювалася, але отримала негативну оцінку.
Незважаючи на відсутність ратифікації Росією, угода де-факто діє на основі обміну нотами між МЗС СРСР і Держдепартаменту США.
Згідно з умовами угоди, в Беринговому морі до США відійшли:
– частина виключної економічної зони СРСР площею 23,7 тисячі квадратних кілометрів, фактично передана Радянським Союзом Сполученим Штатам у 1977 році;
– частина виключної економічної зони СРСР площею 7,7 тисячі квадратних кілометрів;
– ділянка континентального шельфу площею 46,3 тисячі квадратних кілометрів у відкритій центральній частині Берингової моря, яка знаходиться за межами 200 морських миль від вихідних ліній.
При цьому Росія отримала 4,6 тисячі квадратних кілометрів континентального шельфу.
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»