(Рубрика «Точка зору»)
Свого часу президент Борис Єльцин тільки спробував трохи послабити імперську хватку, і це мало не спровокувало розвал Російської Федерації. Не тільки Кавказ, «заворушилися» й інші провінції, Татарстан, Башкиростан і так далі. Імперська система управління – це той стрижень, на якому тримається сучасна Росія.
Тому Кремль не здатен відмовитися від зовнішньої і внутрішньої агресії. Оскільки, як тільки він від неї відмовиться, – імперія може розвалитися на слабкі шматки територій.
Втім, імперія, яку будує Путін, попри усю свою позірну схожість, кардинально відрізняється від класичних імперій минулого.
Давні імперії, додаючи загарбані силою землі (в силу сільськогосподарського укладу економіки), ставали більш багатшими, ніж були до того.
А ось додавання землі і населення, не дивлячись на всю пропагандистську істерію навколо цього, призводить лише до зубожіння Росії.
Не говорячи вже навіть про санкції за Крим і Донбас, але і колишні «завоювання» доводиться утримувати, а не знімати ренту.
Особливо вражаючим є «ефект Чечні», яка просто вимагає данину від Російської Федерації, і постійно її отримує. За часів СРСР росіяни заявляли, що їм вже набридло утримувати інші республіки (що й забезпечило підтримку Єльцину), але зараз охоче підтримують «приєднання» чужих територій, які потім змушені утримувати, а потім знову завойовувати.
У Путіна все могло вийти у часи феодалізму, нині ж Росія отримує результати прямо протилежні.
Москва ніколи не була вдячна тим, хто їй допомагав
Якщо трохи пригадати російську історію, то російський імперіалізм міг би розраховувати на якійсь успіхи в століття пищалей і гладкоствольних рушниць, але чим більше просувався технологічний прогрес, то справи йшли все гірше.
Адже імперія за своєю суттю раціональна. Як тільки експлуатація колоній стає невигідною імперії, вона в кінцевому підсумку відмовляється від них.
Нинішня Росія не отримує доходу від васалів і з окупованих земель. Цілком навпаки. Раціональне мислення годі і шукати. Тут спрацьовують генетичні завойовницькі інстинкти з XIII–XV століть.
Занепад Російської імперії зримо і відчутно розпочався з Кримської війни середини ХІХ століття. Бойове зіткнення з технологічно просунутим противником призводило до катастрофічних наслідків.
І фактично була лише одна перемога Росії у війні з абсолютно одряхлілою Туреччиною в 1877–1878 роках.
Решта провали, або виграші у війнах з відсталими народами. Навіть перемога у війні з Німеччиною була забезпечена на 50 відсотків Сполученими Штатами.
Американці самі понесли неймовірно великі втрати в повітряній війні з німцями, але таки «переламали хребет» Люфтваффе.
І як наслідок, в «пил рознесли» більшу частину німецької промисловості, а заодно підняли «СРСРрівську економіку» по Ленд-лізу.
Росія ніколи не була вдячна тим, хто їй допомагав у скрутну хвилину. Хоча невідомо, в якому стані була б Російська Федерація, якби не західна економічна допомога і підтримка.
Але в Москві тільки підсміювалися над наївністю Заходу. Адже там повірили у те, що ось так раптом «імперія зла» (після розпаду СРСР у 1991 році) буде здатна перетворитися на адекватну нормальну країну.
Імітування «геополітичного прозріння» Росії привело до влади Путіна у 2000 році. Після чого потрібен був лише час, аби в Кремлі повернулися до колишніх стандартів агресії.
І якщо іміджевий фасад Росії – Москва (як і в часи сумнозвісного Радянського Союзу) – хоч якось розбудовується, її інфраструктура модернізується, то пересічні росіяни у глибинці, як жили у своїх похилених хатинках, так і живуть. Та й далі жити будуть, а це сумне і похмуре видовище.
Кремль не збирається перейматися ліберальними цінностями
Очевидно, що в ідеалі демократичний світ хотів би бачити стабільну, процвітаючу, мирну і неагресивну Росію.
Але якби собі на хвилину уявити, що правління Путіна могло б закінчитися вже завтра, то й тоді Росія не може перетворитися так відразу з держави з авторитарними методами управління на нормальну країну.
Нікуди само по собі не подінеться непримириме ставлення до інакомислячих, демократії, національних меншин, а головне виплекана протягом століть попередниками імперська бундючність.
Москва не збирається перейматися всякими там ліберальними цінностями. А можливість незалежної судової влади і адміністрування на основі верховенства закону, в Кремлі сприймають дуже скептично.
Тому представники західної цивілізації, основи якої фактично були закладені «Великою хартією вольностей» 1215 року, котра є першою «неписаною» конституцією Англії і традиційно вважається першим юридичним документом, в якому закладено основи концепції прав людини й створено передумови для утвердження свободи і верховенства права, не здатні зрозуміти імперського мислення російських еліт.
Бо навіть слабку і урізану копію «Великої хартії вольностей», в якій були б прописані закони та обов’язки, що веде до порозуміння між собою різних соціальних груп і політичних сил в західній цивілізації, навряд чи можливо реалізувати в Росії.
Росію неможливо інтегрувати в такому політичному форматі у світову цивілізацію
Росіяни народилися в країні, яка представляла іншу політичну і правову «цивілізацію». І не сама людина народжується авторитарною, а цивілізація, котра перебуває в певному стані політичного та правового розвитку, робить її такою.
Варто пригадати, що після розпаду СРСР, в часи президенства Бориса Єльцина, у Росії все ж таки був шанс вирватися із замкнутого кола авторитаризму і рушити по ліберальному західному шляху.
Проте великомасштабна корупція під час забезпечення несправедливої приватизації на користь посткомуністичного правлячого класу, призвела до економічної кризи, наслідком якого і став прихід до влади Путіна.
І як показав негативний досвід всіх 17 років путінського правління, Росію неможливо інтегрувати в такому політичному форматі у світову цивілізацію.
Так, Російська Федерація є найбільшою (поки що) за територією країною в світі, але держава, основою проведення міжнародної політики якої в ХХІ столітті є територіальна експансія, не має майбутнього.
«Кремлівський парадокс» полягає в тому, що там щиро вважають, що Росія ніколи не зможе бути в безпеці, доки сусідні країни є незалежними.
З чого логічно випливає, що Росія не може бути мирною, бо це загрожує її безпеці. Але, з іншого боку, Росія ніколи не зможе бути процвітаючою, допоки не стане мирною.
На жаль, авторитаризм має глибоке коріння не тільки в релігійній та політичній культурі росіян, а й в більшості еліт і населення в цілому.
Авторитарний і ревізіоністський режим Путіна – це, по суті, не що інше, як дзеркальний відбиток російської національної ментальності.
Імперська агонія Російської Федерації перетворює її, образно кажучи, на вмираючого «звіра», який з останніх сил намагається наостанок нав’язати світу поза своїми кордонами стандарти нової «гібридної холодної війни», яку Москва розв’язала, напавши на Україну.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
