Прага – Серед численних біженців, які нині очікують на політичний притулок в Чехії, є і росіянин Ігор Васильєв. Він 15 місяців воював на сході України у складі добровольчого батальйону «ОУН» – був і біля шахти Бутівка, і в Мар’янці і в інших найгарячіших точках Донбасу. Він гостро переживає за ситуацію в його рідній Росії, але повертатися туди не може, адже воював за Україну. Себе Васильєв називає «російським націоналістом». Нині очікує на рішення чеської влади і хотів би працювати за професією – тренером зі східних єдиноборств, адже сам є майстром спорту з дзюдо і самбо. Васильєв завітав на Радіо Свобода і розповів про мотиви, які спонукали його взяти зброю і захищати Україну.
– Як ви взагалі вирішили їхати в Україну воювати? Росіянин з Росії, із Санкт-Петербурга, що вас покликало до України?
Я хотів виразити свій протест режиму, який я ненавиджу – режим сучасної Росії
– Я завжди хотів зробити щось велике. Я завжди про це думав. Завжди цього прагнув. Я подумав, що захищати братній народ, з яким ми стільки прожили разом, спільна історія – яка б вона не була – це все блага справа, яку варто реалізувати і тим самим виразити свій протест тому режиму, який я ненавиджу – режим сучасної Росії.
Your browser doesn’t support HTML5
Ігор Васильєв – інтерв'ю з російським добровольцем батальйону «ОУН»
– Ви приїжджаєте до України без військового досвіду, йдете воювати на фронт. Як це було? Як ви вчилися воювати?
– Це був дуже цікавий процес. Я потрапив до батальйону «ОУН», де мене спочатку навчили розбирати-збирати автомат, найпростіші речі, тактика. Був у нас молодий інструктор, хлопець, який десь навчився, – напевно в якомусь патріотичному військовому клубі. І от на такому патріотичному ентузіазмі він нам викладав. А я це як губка вбирав. Я за фахом тренер – вмію аналізувати, творчо до цього всього підходити. Я перетворив це для себе на захоплюючий процес. А основа – це автомат Калашникова, а все інше здобував на позиціях вже в АТО.
– Страшно було, психологічно?
– Спочатку все сприймалось як в якійсь комп’ютерній грі. Страху не було. Потім, коли я побачив перші поранення, трупи хлопців – тоді я чітко почав усвідомлювати, що в будь-який момент на їхньому місці можу бути я. Коли починалися найсильніші мінометні обстріли, артилерійські обстріли – тоді вже через деякий час я починав нервувати. І від нагромаджуваного стресу в мені з’являвся страх. Вдавалося боротися із страхом, дивитися на більш досвідчених ветеранів цієї війни, якось переймати їхній досвід, і реагувати на все спокійно і професійно. Потім так само я передавав свій досвід іншим більш молодим бійцям. Підтримували одне одного, якось колективно справлялися із цим страхом.
– Ви росіянин, але ви воювали у складі батальйону «ОУН»... Як вас сприймали українські бійці?
Був здоровий, лисий дядько – я подумав, ну напевно якийсь бандерівець. Правильно мені в Росії казали, що українці там дітей їдять, кров п’ють
– Це був теж досить цікавий процес. Коли я дістався адреси, куди мені сказали – мене зустрів командир сотні Центру вишколу. Був такий здоровий, лисий дядько – я подумав, ну напевно якийсь бандерівець. Він мені ще каже: «Це ти? Ну, пішли!» А я думаю: Ну, все, зараз заведе мене кудись у ліс і розстріляє. Правильно мені в Росії казали, що українці там дітей їдять, кров п’ють і зараз зі мною щось зроблять…
Зайшов за ворота і до мене одразу вибігли хлопці з Одеси і почали казати: брат наш російський, вітаємо! Ласкаво просимо, раді тебе бачити!
Але потім він посадив мене до машини, там був ще один військовий, охоронець його – вони пригостили мене лимонадом, відвезли в навчальний центр, де я тільки зайшов за ворота і до мене одразу вибігли хлопці з Одеси і почали казати: брат наш російський, вітаємо! Ласкаво просимо, раді тебе бачити! Дякуємо що приїхав!... І я розслабився, атмосфера була дуже позитивною. Вони мене дуже поважали. І досі пишуть листи подяки. Ми спілкуємося, дружимо і це були найкращі, найщасливіші періоди мого життя.
– Ви багато зустрічали росіян, які воюють за Україну?
Я особисто зустрічав чотирьох людей: двоє було з Санкт-Петербурга, один з Ленінградської області і один з Москви
– Я особисто зустрічав чотирьох людей: двоє було з Санкт-Петербурга, один з Ленінградської області і один з Москви. Також я знаю, що з мого міста (Петербурга) поїхало з моїх друзів близько 10 людей до батальйону «Азов». Я особисто спілкувався із чотирма людьми з Росії.
– Ви сказали, що ваш мотив, чому ви пішли воювати – це неприйняття нинішньої політичної влади в Росії. А стосовно інших росіян – які мотиви в них, чому вони поїхали воювати добровольцями за Україну?
Нам не подобалось те, що Путін тягне нашу країну в якусь прірву. Через те, що він розв’язав війну, економіка Росії вже ледь дихає
– Ті хлопці, з якими спілкувався я, – ми були в основному однієї думки. Нам не подобалось це хамство, корупція, яка панує в Російській Федерації, нахабні поліцейські. Нам не подобалось те, що Путін тягне нашу країну в якусь прірву. Через те, що він розв’язав війну з братнім народом – наша країна тепер обкладена економічними санкціями, економіка Росії вже ледь дихає. Мотиви були такими: ми хотіли світлого і доброго майбутнього для нашої країни, де б люди комфортно жили. Де б ми в нормальній обстановці могли виховувати наших дітей. Це були одні з найголовніших мотивів – виказати протест людині, яка розв’язала війну з тим народом, з яким ми багато років жили поруч.
Путін зробив Кадирова героєм Росії. Кадиров сам казав, що першого свого росіянина він вбив у 16 років
Путін у нас зробив Кадирова героєм Росії. Кадиров сам казав, що першого свого росіянина він вбив у 16 років. А його батько – Ахмат Кадиров – закликав колись чеченців вбити росіян стільки, скільки вони лише зможуть. А тепер в моєму місті назвали міст іменем Ахмата Кадирова. Я не хочу жити в країні, де таким чином маніпулюють свідомістю.І коли я дізнався, що бійці Кадирова воюють на боці «ЛНР»/»ДНР», – для мене це був один з найголовніших мотивів поїхати і виразити протест, воюючи за Україну.
– Ви називаєте себе «російським націоналістом». В той же час ви не підтримуєте анексію та окупацію Росією Криму, не підтримуєте «ЛНР» і «ДНР» – ви воювали проти них. Одночасно велика кількість російських націоналістів підтримує окупацію Криму і підтримує сепаратистів на сході України. Як це пояснити?
Я цю масову істерію з «Кримнашем» не підтримав. І в нас російські націоналісти розділилися на два табори
– Я цю масову істерію з «Кримнашем» не підтримав. І в нас російські націоналісти розділилися на два табори. Хтось пішов воювати за так званий «русский мир», який для мене становить собою якесь незрозуміле явище. А хтось поїхав воювати за слов’янських братів, підтримати слов’янське повстання, яке відбулося на Майдані і потім вже переросло в так зване АТО. Тому що АТО – я теж не можу назвати так, бо це повномасштабна війна і давно вже пора уряду України в цьому зізнатися.
– Ви з самого початку підтримали Майдан в Україні?
Я теж спочатку не зовсім розумів хто правий. Я вийшов на людей, які були на Майдані з мого Петербурга, які були на київському Майдані
– Ні, річ у тім, що мені потрібно було все проаналізувати. Я теж спочатку не зовсім розумів хто правий, а хто винен, яка там історична підоснова цього регіону, на який претендувала Росія. Я вийшов на людей, які були на Майдані з мого Петербурга, які були на київському Майдані, поспілкувався з ними. Отримав від них інформацію, дуже багато інформації через ютуб канал отримав, осмислював її.
Яка б історична підоснова не була з Кримом, які б претензії не висувала на нього Росія, не можна було отаким от зухвалим чином вводити туди війська, під дулом автоматів проводити якісь фальшиві «референдуми»
І для мене це потім стало диким – яка б історична підоснова не була з Кримом, які б претензії не висувала на нього Росія, не можна було отаким от зухвалим чином вводити туди війська… На мій погляд, треба було все до останнього моменту вирішувати дипломатичним шляхом, домовлятися, вирішувати всі ці запитання. Але просто під дулом автоматів проводити якісь уявні фальшиві «референдуми», пообіцяти народові що він буде добре жити, якщо вони підтримають Росію.
– Кажуть, що українські бійці і добровольці фактично зупинили на сході України «русский мир» і воюють за європейські цінності. Ви розділяєте цю думку?
Я й сам частково пішов воювати за євроінтеграцію
– Так, розділяю. Я й сам частково пішов воювати за євроінтеграцію. Тому що я хочу жити в країні, в якій я розумію, що буде завтра, де ефективно працюють закони, де немає корупції, де людську гідність поважають, де поважають людину.
– Ви із Санкт-Петербурга, ви займаєтесь єдиноборствами. В Росії керує також петербуржець-дзюдоїст (Володимир Путін – ред.). Але вам він не симпатичний, наскільки я зрозумів.
З кожним роком додається війна: в Сирії, в Україні, і з усіма воюємо. Із Грузією воюємо. Якийсь президент войовничий, який веде цими війнами країну до економічного колапсу. Ця держава приречена
– Розумієте, коли в 1999 році, коли він став тимчасово виконувачем обов’язків президента, – до нього всі ставилися з дуже великою повагою. І я у тому числі. І я думав, от свій, дзюдоїст, зараз прийде, з бандитами порядок наведе, вичистить всю нечистоту. Вольова людина, із міцною рукою, не п’є, як Єльцин – і все буде добре. Я теж так думав перший час. А потім, поживши якийсь час в Росії, я дивлюсь – нічого не міняється, все те ж саме залишилось. Але ще з кожним роком додається війна: в Сирії, в Україні, і з усіма воюємо. Із Грузією воюємо. Якийсь президент войовничий, який веде цими війнами країну до економічного колапсу. Просто розумієш, що економіка Росії, вона просто не витримає скоро. І ця держава приречена. Я в ній свого майбутнього не бачу. Можливо, якщо вона зараз розвалиться і візьме напрямок почати все з нуля, вибудовувати свою економіку, займатися своїми внутрішніми проблемами, займатися оборонною промисловістю, освітою, займатися своїми внутрішніми проблемами.
– Ви вважаєте, що нинішнє керівництво вашої країни забагато займається зовнішньою політикою?
Якщо НАТО втрутиться допомагати Україні, то мені здається війська НАТО вже через два тижні будуть стояти в Кремлі
– Абсолютно вірно. Воно дуже мало звертає увагу на внутрішні проблеми, а займається переважно зовнішньою політикою. Намагається комусь щось показати, що вони щось собою становлять.. Нічого вони собою не становлять, на мою думку. Я не знаю, якщо почнеться повномасштабна війна, якщо НАТО втрутиться допомагати Україні, то мені здається війська НАТО вже через два тижні будуть стояти в Кремлі.
– Ви оптиміст чи песиміст щодо майбутнього Росії?
Дуже хочеться, щоб режим, який зараз в Росії, розвалився повністю. Думаю, що чекати залишилось недовго
– І песиміст, і оптиміст одночасно. Але мені дуже хочеться, щоб цей режим, який зараз в Росії, щоб він розвалився повністю. Я думаю, що так воно і буде, і чекати залишилось недовго. На це місце прийдуть, – можливо, я помиляюся, – але я вірю в Навального, в людей такого плану. Молоді, енергійні, які здатні повернути ракурс Росії в зовсім іншому напрямку і йти в ногу з цивілізованими країнами, із Заходом.