Росіянин заявляє, що викрив розкрадання піщаних кар’єрів і через переслідування у Росії виїхав до України

Єлизавета Маєтна

Росіянин Володимир Єгоров – борець з корупцією і активіст партії «Яблуко» з Торопця Тверської області Росії – попросив притулку в Україні. Про це він сам розповів Радіо Свобода. За останні півроку на його будинок було скоєно вже три напади, останній з них стався у ніч з 24 на 25 червня. Щодо самого Єгорова в Росії порушили кримінальну справу за пост у соціальній мережі «ВКонтакте»: його звинувачують в екстремізмі.

Володимир Єгоров пов'язує напади на його будинок з громадськими антикорупційними розслідуваннями, які він проводить сам і публікує потім в популярному торопецькому пабліку. Останнє таке розслідування було про піщані кар'єри, звідки вивозиться ґрунт «просто вражаючими обсягами». Крадіжка ця, за словами активіста, покривається місцевою поліцією і владою. Після публікації у Єгорова почалися проблеми: в ніч на 2 травня в його будинку розбили скло, до кімнати, де спала маленька дочка, кинули камінь, поряд з будинком валялася каністра з бензином.

Усі докази крадіжки з місцевого піщаного кар'єру Єгоров передав до правоохоронних органів. І отримав у відповідь лише відписки, що все «взято до відома». А після цього до нього додому прийшли слідчі, але не за тими документами, які він надав держорганам, вимагаючи провести розслідування, а через кримінальну справу, яку порушили проти нього самого через пост у «ВКонтакте» ще в жовтні 2016 року. Цього разу слідчі цікавилися й іншими його постами, а самого його вирішили відправити на психіатричну експертизу до Твері. До того ж, його звільнили з роботи.

Володимир Єгоров каже, що вирішив не чекати, поки його посадять, і вирішив виїхати з країни. Він перетнув кордон 12 червня, в День Росії, і відразу ж попросив притулку в Україні. За його словами, він вже знайшов собі житло і влаштувався на роботу. Його дружина Зоя з двома дітьми (молодшій дочці 5 років) залишилися в Торопці. Вночі, коли вони вже спали, ворота їхнього будинку підпалили.

​

– Це сталося вночі з 24 на 25 червня. Я навіть не прокинулася, – розповідає Зоя Єгорова. – Я дітей поклала спати, ми щойно приїхали від мами. Я протопила піч, тому що було дуже сиро. Прокинулася від того, як до будинку прийшли пожежники. Я подивилася на годинник – було 23:25. Пожежників викликав наш сусід, він побачив, що у нас займання сталося. Це, звісно, підпал. І якби ще трохи, то будинок вже б не загасили. У будинку були двоє неповнолітніх дітей, дві кішки і я. Поліція приїхала через годину після того, як її викликали пожежні. Я подала заяву, вони склали акт. Взяли на експертизу шматочок обгорілої деревини від воріт.

– Ви когось конкретного підозрюєте?

– Це прямо пов'язано з діяльністю мого чоловіка. Він займався громадською діяльністю в нашому місті. Нам не так давно вибили шибки в будинку і поставили каністру з бензином. Це було 1 травня. Поліція досі нікого не знайшла. В принципі, я навіть жодного разу не була викликана на допит. Слідство взагалі не ведеться. Просто формально склали протокол, заповнили папірці.

Тому я тепер переймаюся за життя дітей, за своє життя. Звісно, я поїду звідси. У мене чоловік вже два тижні як поїхав від нас, щоб нас убезпечити. Причина ж у ньому. Я не знаю, чому не діє міліція. Я не розумію. Якщо закон, то закон повинен бути для всіх однаковий. Я нічого нікому поганого не робила, я працюю простим педагогом в Будинку дитячої творчості. Щоб мене спалити разом з дітьми...

Так робили тільки фашисти в воєнні роки. У наш час, щоб усвідомлено йти і спалити людей, я не знаю... Це вже звірство. Вони точно знали, що в будинку є люди. Я завжди вмикаю світло в передпокої, тому що молодшій дівчинці немає ще і 6 років.

– Ваш чоловік вже виїхав з країни. Що Ви тепер будете робити?

***

– Після цього нападу я хочу тепер спробувати продати будинок і виїхати жити в інше місце. Відразу взяти і переїхати з дітьми в інше місто я не можу, у мене немає такої можливості. Поки, звичайно, я поїду до мами, в село. Більше у мене близьких родичів тут немає. Шукати житло буду в Росії, звичайно, на закордон у нас грошей немає, ми прості люди.

У поліції Торопця Радіо Свобода про розслідування останнього нападу на сім'ю активіста Володимира Єгорова говорити відмовилися, так само як не захотіли обговорювати і розслідування попередньої спроби підпалу. У прес-службі УМВС Тверської області повідомили, що у зв'язку з тим, що сталося зараз «проводяться всі належні процедури у встановленому законом порядку», відмовившись від подальших коментарів.

Володимир Єгоров каже, що поїхав з Торопця на своїй старенькій «Ауді-100», якій вже 30 років, і залишив її біля білоруського кордону. Він розповів докладно Радіо Свобода, чому вирішив, що боротися з корупцією в рідному місті марно і навіщо поїхав до України:

– Спочатку мені розбили вікна. Розбили через те, що я розкрив корупційну справу про крадіжку піску в кар'єрі. Викликали поліцію, все записали. Але не знайшли, звичайно, нікого. Потім ці бандити вступили зі мною в переговори. Говорили, що якщо я приберу статтю, то вони компенсують розбите скло. Я не пішов на цю угоду, не поїхав до них на зустріч. Вони тоді пізно вночі вибили всі вікна і каністру під двері кинули з бензином. Я подав заяву до Слідчого комітету. Одночасно я подав дані щодо кар'єрів у ФСБ Росії і Слідчий комітет Росії, відправив туди фото- і відеоматеріали, щоб вони розслідували. А дочекався я того, що реанімували мою торішню справу щодо екстремізму. Я вважаю, що ФСБ нацькував на мене очільника адміністрації нашого району, щоб мене нейтралізувати, щоб я зник, щоб вони не ці справи розслідували щодо кар'єрів, щодо нападу на будинок, а щоб мене самого «закрили». Ці кар'єри – золоте дно. Там величезні гроші! І вони змушені були припинити видобуток цього піску тимчасово, поки все не стихне.

– Ви подавали заяву, в Москву відправляли документи, в ФСБ. Справу кримінальну врешті порушили?

– ФСБ прислала мені відписку, що все «взято до відома». Усе. Нічого вони не будуть робити. У нас в передмісті є велика частина військових складів, боєприпасів. І очільник адміністрації був там командиром.

– Але спочатку кримінальну справу щодо Вас порушили через слова прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва, який порадив вчителям йти в бізнес, якщо їм грошей не вистачає, Ви написали про це пост, заявивши, що питання тут не до Медведєва, а до Путіна?

– Вони причепилися до мене, тому що я критикував Медведєва. Медведєв щось сказав про вчителів, щоб вони йшли на трасу підробляли, якщо їм мало грошей. Всі почали петиції підписувати, щоб прибрати Медведєва. Моя стаття була про те, що Медведєв не винен, а винен головний – Путін, що Медведєв – пішак. Треба петицію складати щодо Путіна, він головний злодій. Вони причепилися, що це екстремізм. І таке звинувачення було в цій справі, у мене є постанова про порушення справи, там ледь не до вбивства президента я закликав. Вони приїхали, і незабаром подзвонив слідчий. Був перший допит. Я відмовився давати свідчення. Була призначена психіатрична експертиза, робити її треба було в Твері. І я зрозумів, що треба їхати. Я в курсі, що коїться в нашій поліції, кому я потрібен буду у в'язниці? Мені звідти не сказати нічого. Або як у Дадіна, тортури. Навіщо мені це? Що дасть, якщо я там буду сидіти, мучити адвокатів, правозахисників, себе? Я вирішив продовжувати свою діяльність і виїхати. А потім ще мене підштовхнуло – звільнили з роботи. Я працював неофіційно чотири роки. Господар був задоволений. Взяв мене і офіційно влаштував. Не минуло й місяця – все, каже, йди. Значить, податкову нацькували або щось сказали йому...

Я практично розкрив справу з цим кар'єром. Потрібно було просто брати людей. У мене всі докази. А взяли мене. От і все. Це звичайна історія. У Росії всюди так.

– З Вас взяли підписку про невиїзд?

– Після першого допиту слідчий дав підписати папір про нерозголошення справи, і що я буду приходити на всі їхні виклики. У мене не було підписки про невиїзд. Вони розраховували, що я нікуди не подінуся. Мабуть, погано мене оцінили. Я думаю, їм перепаде від начальства. А тепер ось новий підпал... Можливо, вони дізналися, що я поїхав, і вирішили так розрахуватися зі мною (підпалити будинок – ред.), це я теж припускаю. Це не люди, це фашисти. Я не сумніваюся, що в Росії зараз фашизм, можливо, італійського зразка. Ще немає таборів, газових камер, але вже є щось таке.

– Як Вас зустріли в Україні?

– Звичайно, Україна – не те місце, де дають притулок. Дають, але розглядають це все довго. Війна ж триває, і я можу бути ким завгодно. Я їх повністю розумію і схвалюю. Я вже попросив притулок, їхав з роздрукованим документом, щоб було все за законом України. Інакше мене б не пустили. У мене немає закордонного паспорта. Я не встиг нічого зробити. Потрібно було спершу робити паспорт, візу, а потім займатися тією діяльністю, якою я займався, а не навпаки. Ходжу на бесіди в міграційну службу. У мене якісь гроші були з собою. Зараз влаштувався на роботу, щоб оплатити житло і поїсти.

– Ви ж чули про екс-депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, який отримав притулок в Україні, і там його невдовзі вбили. Чи не боїтеся переслідувань?

– Я не знаю, що вони можуть. Я не думаю, що мене, як Вороненкова, вбивати будуть. Я не такої величини. І я не служив в спецслужбах. Я служив народу, а не фашистам. Шкода, що з сім'єю так сталося, я вмовляв дружину виїхати, але вона боїться... А в Росії поліцію можна купити, фільм «Левіафан» точно повторює ситуацію. Закону зовсім немає. Якби я жив в Москві, то можливо, якось... А я ж один в цьому своєму містечку. І вони можуть втнути все що завгодно. Я ніколи б не зайнявся цією справою, якби знав, що так може бути, що вони настільки фашисти, що їм все одно, що сім'я, що дитина маленька.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода