Рік від загибелі воїна-співака, Героя України Василя Сліпака

Вікторія Слобода

Відомий оперний співак, волонтер та воїн-доброволець із позивним «Міф» Василь Сліпак загинув під час бою від кулі снайпера під Дебальцевим рік тому. У квітні цього року воїну-співаку було посмертно присвоєне звання Героя України «за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові». Вручаючи «Зірку Героя» батькам загиблого, президент України Петро Порошенко наголосив: «Я запевняю Вас, що пам’ять про Василя ми увіковічнимо в багатьох містах України».

Батькам загиблого на Донбасі оперного співака Василя Сліпака вручили «Зірку Героя» (відео)

Нині воїна-співака, згадують не лише в Україні, а й у Франції, де він жив і працював. У Парижі Василь Сліпак заснував волонтерську організацію «Українське братство», яке донині передає гуманітарну допомогу на передову та сім’ям загиблих. Однією з волонтерок та близькою подругою загиблого добровольця є Алла Лазарева, власний кореспондент у Франції журналу «Український тиждень». Каже, що зараз головне завдання братства – зберегти пам’ять про Василя Сліпака.

​

– З чого почалася ваша дружба з Василем Сліпаком?

– Ми познайомилися на паризькому Майдані, як і весь кістяк «Українського братства». Паризький Майдан був подібним до українського, єдине, що він не стояв цілодобово, а на вихідних. Кожної неділі ми виходили на площу Сен-Мішель з плакатами, прапорами, роздавали людям листівки, розказували, що відбувається в Україні. Хотіли бути солідарними з тими, хто був на Майдані в Києві та в інших містах.

Ми казали, що Василь – «голос Майдану» в Парижі. Але і після Майдану він залишився лідером українських демонстрацій, яким він задавав тон, ритм.

Василь був моїм одним із найближчих друзів. Ми зналися два роки, але кількість – не настільки важлива, як якість спілкування.

Оперний співак Василь Сліпак (ліворуч) під час мітингу у столиці Франції проти агресії Росії. Париж, 28 лютого 2016 року

– Як утворилося «Українське братство»?

– Кожен із нас займався допомогою передовій: Василь – з групою хлопців, я – з двома дівчатами. Я пам’ятаю, коли ми вирішили прикрасити жовто-блакитними стрічками ялинку, яку подарувала Росія паризькій мерії. На стрічках ми написали імена та прізвища загиблих бійців на фронті. Ми подумали, якщо вони прийняли подарунок від Росії, то їм обов’язково треба прикрасити ялинку жовто-блакитними стрічками. Нам це пройшло, поліція їх не здерла і вони висіли довго. Тоді ми пішли пити каву і говорили, як краще всім організуватися. Згодом Василь створив групу на Фейсбуці, до якої він додав шість-сім людей, з ким він хотів вивести цю допомогу на кращий рівень. Це була ідея допомагати армії. На початках, у січні 2015 року, нас було небагато, нині – це вже велика група друзів.

– Чому саме братство? В організації є жінки…

– Ми жартуємо, що тепер у нашому братстві більше сестер. «Українське братство» придумав Василь. Він просто поставив перед фактом. Чому саме так? Я не знаю. Він так захотів і так воно залишилось. Володя Ткаченко, який теж учасник братства, придумав нашу емблему у формі сердечка. Перед від’їздом на фронт Василь нам всім подарував футболки з цими сердечками.

– Якою людиною був Василь Сліпак?

– Він був чудовою людиною, важко сказати щось інше. Якщо можна сказати, що в світі існують ідеальні друзі, то це був Василь. Він міг організувати сюрприз на день народження. Як музикант, він відчував кожну інтонацію голосу. Від нього не приховаєш, якщо щось не так. Ніхто мене так в житті не підтримував у складних моментах, як він. Я думаю, що такі люди народжуються рідко. Коли він був у Парижі, а не на гастролях, то ми чи не щодня спілкувалися.

– Коли він був в АТО, ви підтримували зв’язок? Сильно переживали?

– На фронт він поїхав ще з один нашим хлопцем, Володею Ткаченком. Якось вночі був бій. Ми в Парижі між собою переписувались. Українські джерела з місця подій вказували, що є загиблі. Було досить страшно. О 6-й ранку Василь одній з наших дівчат написав лише одне слово – «живий». І ми пішли трохи поспати. Тоді пощастило, що куля не втрапила в наших хлопців.

– Василь ділився з Вами історіями з АТО?

– Ми весь час збиралися. Коли ми розпитували Василя про війну, він розповідав: як там все, який побут, яка допомога, хто приїздить, про тих людей, з якими він воював, він цим жив. З власної ініціативи – не дуже розповідав. Він був добровольцем, бо мав повертатися, щоб співати. Він хотів сполучати і кар’єру співака, і допомогу Україні.

– Гастролі, допомога армії… Як він з усім встигав?

– Дуже часто його з колективами запрошували виступати у французьку провінцію або за кордон. Календар його професійного життя був насичений, але якщо ти хочеш встигати, ти встигаєш. Всі ми працюємо на повну ставку і мусимо знаходити цей час. Він все встигав. Якщо треба встати о 6-й ранку, то він вставав, коли треба. Когось треба замінити – він був завжди. Був неймовірно надійною людиною. Наша робота – це пам’ять про нього. Хоча звичайно і допомога тим, хто в Україні.

– Кому допомагає «Українське братство»?

– Це допомога тим, хто бореться за Україну. Це ті, хто на передовій, діти або полеглих українських бійців, або поранених. На початку війни добровольча, а також регулярна армія стояли голі, босі, обдерті, в старих джинсах, в кросівках, а тут була можливість придбати однострої.

Зараз в цьому немає потреби. Все таки вбрали армію за три роки війни, але тоді це було нагальною потребою. Ми знайшли можливість все це купувати. У нас є квота з одним транспортером. Ми можемо безкоштовно відправити 100 кілограмів на тиждень. Але це дуже непросто: все знайти, спакувати, знайти адресно. Відправки у нас щотижня: від першого дня війни і до перемоги, принаймні ми так обіцяли Василеві.

– Як виходили на людей, які потребували допомоги?

– Засадничий принцип братства – допомога тим, хто на передовій, бореться за Україну. Василь тричі був на війні, у свій третій приїзд на фронт він загинув. Він знав багатьох людей особисто, когось знала я. Мої знайомі також пішли служити добровольцями. До нас зверталися з різних куточків прифронтової зони і ми визначали, яку реальну допомогу можемо надати, з огляду на наші скромні кошти. Її передаємо або через надійних людей, або через пошту.

– Переважно ви передаєте не фінансову, а гуманітарну допомогу?

– Ми – не фонд, не є комерційною структурою. Ми купуємо те, що потрібно, і надсилаємо самі. Дуже рідко передавали гроші: на ремонт машини або якогось пристрою.

– Хто є керівником «Українського братства»?

– У нас немає якогось лідера чи начальника, все узгоджується консенсусом. Щоб ініціатива пройшла, треба, щоб всі на неї згодилися. Василь є почесним головою, але то така суто горизонтальна ініціатива.

– Яким чином ви знаходите фінансування?

– Спочатку Василь ставив благодійні концерти. Він зібрав «музичну сотню» – так він їх називав – українських музикантів у Франції. Люди кидали до скриньки гроші, скільки хотіли пожертвувати на військо. Ми теж робили збірки на різних українських акціях. Іноді люди самі могли щось пожертвувати. В нас були вечори борщу, вареників, де ми намагалися презентувати українську кухню і зібрати кошти. І переважно приходили французи.

– Чи бувало таке, що посилки не доходили?

– Дуже рідко. На Новий рік було так, але, очевидно, пошта перевантажена і посилки загубилися. Але, як правило, такого не трапляється.

– Чи отримуєте ви відгуки від сімей, бійців, яким допомагаєте?

– Тут вся громада збирає одяг, іграшки, солодощі і їм важливо знати, що посилки дійшли. Навзаєм ми отримуємо фотозвіт – інколи тільки речі, інколи фото дітей або бійців, але ми точно знаємо, що все дійшло.

– Що ще організовуєте крім вечорів та гуманітарної допомоги?

– Із Василевої ініціативи шість дітей полеглих бійців приїжджають відпочивати до українського табору в Розе – на сході Франції. Василь був спонтанною людиною. Я заповнювала анкету своїй дочці до цього табору, а він пакував чергову партію військової допомоги. Він подивився на анкету і каже, може попросити, щоб табір взяв хоча б двох дітей. А ми б зібрали гроші на квитки. Ми з ними зв’язалися, вони сказали, що можуть взяти п’ятьох дітей. Сам табір їх бере безкоштовно, але ми оплачуємо квитки з України до Франції, приймаємо їх, розселяємо.

– Які у вас критерії відбору?

– В списку є приблизно 175 дітей. Табір просить вік – не менше 13-14 років, бо меншим дітям складно без мами, вони ще й пережили втрату батька. Вони мають проживати в різних куточках України. Цей табір є власністю «Об’єднання українців Франції». В 60-х роках українці викупили невеликий замок і щоліта там організовують табори. Цього року нам авіалінії дали безкоштовні квитки. Думали, що хоч знижку зроблять, а вони зробили більше ніж знижку. Ми відправили лист і довго не було

відповіді. Вони вирішили відправити дітей безплатно. Тому в липні чекаємо шістьох дітей.

– Як зараз «Українському братству» без Василя?

– Василя нам дуже сильно бракує. Є люди, які стають близькими одразу і назавжди. Вони так і залишаються близькими душами, просто з ними не можна спілкуватися, бачитися. Але ти про них пам’ятаєш і вони присутні в кожній дії. В братстві все так само, як було за Василя. Тільки зараз ми більше відправляємо медичну допомогу.

– В АТО у Василя був позивний «Міф». З такою ж назвою до річниці загибелі вийде фільм режисера Леоніда Кантера. Ви долучалися до зйомок?

– Коли він приїздив у Париж, я хворіла. В мене тоді зник голос, тому я з ним не побачилась. Від «Українського братства» говорила Юля Єфремова. Я розумію, що Леонід зібрав відеоматеріали, які були зроблені за життя Василя, і він зробив кілька інтерв’ю з людьми, які знали його особисто.

– Як українці у Франції вшановуватимуть Василя Сліпака?

– У нас пам’ятний вечір. Буде перегляд етапів творчості видатного співака. Французькі та українські співаки, які знали Василя, будуть виконувати його репертуар. Ще ми передбачили декілька сюрпризів для тих, хто прийде в український культурний центр у Парижі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

​​(Відео «Громадського телебачення»)

Батькам загиблого на Донбасі оперного співака Василя Сліпака вручили «Зірку Героя»

Захищав Україну. Оплески для воїна-співака Василя Сліпака

Василь Сліпак у фотографіях. Воїн. Співак. Український націоналіст

(Відео: TheUAKate)

Рік від загибелі воїна-співака, Героя України Василя Сліпака