Брюссель – Мета дипломатичної активності Києва – зрозуміти, як діяти далі в ситуації, коли важливі для України держави зазнали внутрішніх політичних змін. На думку засновника і директора паризького «Європейського центру стратегічного аналізу» Філіпа Міґо, це й має на меті нинішній візит президента Петра Порошенка до Франції, так само, як і його зустрічі у Вашингтоні та Брюсселі минулого тижня, й кілька запланованих важливих візитів до Києва з боку лідерів міжнародних організацій. В інтерв’ю Радіо Свобода Міґо поділився думками щодо перспектив «нормандського формату» та висловив упевненість, що ключ до припинення війни в Україні лежить не десь у Парижі, Берліні, чи Вашингтоні, а саме в українсько-російській площині.
– Які, власне, можливості для врегулювання ситуації на сході України відкриває нинішній перший візит Петра Порошенка до лідера Франції Емманюеля Макрон?
– На жаль, на мій погляд, можливості для припинення конфлікту дуже невеликі. Причина в тому, що ситуація заблокована ось вже протягом 2 років. Бачимо, що Мінські угоди не застосовуються, й доки, з одного боку, військова частина цих угод, з іншого – політична, конституційна частина, не будуть застосовані, вирішення цієї кризи не буде. На цьому тлі, візит Порошенка до Макрона, гадаю, мало що змінить, окрім обміну думками щодо нинішньої ситуації.
– Зазвичай, коли лідери двох країн зустрічаються, вони вже наперед мають заготовлені якісь рішення, документи, угоди, що мали б бути підписані чи затверджені. Що ж тоді було на столі консультацій між президентами України та Франції?
Це візит, метою якого було встановлення прямих контактів Порошенка з Макроном
– На цьому «столі» є небагато, бо гадаю, це був візит, метою якого було встановлення прямих контактів Порошенка з Макроном. Попри обіцянки тиснути на російську сторону, президент Макрон, безумовно вимагав від Порошента, аби Україна поважала свою частину «мінська». Водночас, Макрон неодноразово повторював, що готовий до поглиблення відносин із Росією, але це, зокрема, залежить від вирішення кризи в Україні. Тож, нещодавно пан Макрон зустрічався з Путіним, тепер – з Порошенком… Наразі це відбувається у рамках консультацій, а не ухвалення рішень.
– Чим Ви поясните таку підвищену міжнародну активність українського президента, з огляду на його минулотижневі візити до Білого дому, до Брюсселя, тепер – до Парижа, а найближчими днями ще будуть зустрічі в Києві із держсекретарем США Рексом Тіллерсоном, генеральним секретарем ООН Антоніо Гуттерешом, а в липні – з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом?
Йдеться про намагання зрозуміти, що в голові Емманюеля Макрона, яку позицію він займає щодо українського питання
– Думаю, все просто: країни, які відіграють тією чи іншою мірою важливу роль у довкола-українській кризі, зокрема, Франція та США, останнім часом зазнали політичних змін. Тож, зрозуміло, що президент Порошенко відправився на зустріч із наступником Барака Обами для обговорення українського питання. Відомо, що протягом своєї президентської кампанії Дональд Трамп виголошував дуже теплі заяви щодо Путіна. Це не могло не занепокоїти українського президента, тож він прагнув познайомитися з новим головою США. Гадаю, це ж стосується й президента Франції. Йдеться про намагання зрозуміти, що в голові Емманюеля Макрона, яку позицію він займає щодо українського питання. Водночас, я не маю впевненості у тому, що ця дипломатична активність призведе до радикальних змін у ситуації в Україні.
Для виходу з кризи, «нормандський формат» теоретично має все необхідне
– Чи мають Франція й Німеччина, дві держави «нормандської четвірки», все необхідне для знаходження рішення, яке сприятиме припиненню війни в Україні?
– Я думаю, що у справі рішень для виходу з кризи, «нормандський формат» теоретично має все необхідне. У додаткових партнерах для її вирішення шляхом переговорів немає необхідності.
Справжня проблема не у «нормандському форматі», а у тому, чи зможуть і чи готові російська й українська сторони йти на поступки
Справжня проблема не у «нормандському форматі», а у тому, чи зможуть і чи готові російська й українська сторони йти на поступки. Тому тут ми маємо надзвичайно потужне блокування. І навіть розширення «нормандської групи» Сполученими Штатами чи Великою Британією, гадаю, нічого не змінить. Все впирається у наявність волі у російської та української сторін до знаходження рішення. Врешті-решт, саме вони мають вирішувати, а не французи чи німці.