(Рубрика «Точка зору»)
Чи можемо сказати, що розпрощалися із рудиментом часів СРСР – 9 травня, або так званого «дня Перемоги»?
Не можемо з двох причин. Про 9 травня – «дєнь Побєди» – нам постійно нагадує Москва. Більше того, нас вбивають на Донбасі, щоб залишився цей день. Якщо не в календарі, то у головах українців.
Бо цей день для Росії важливий як символ їхньої окупації Європи і України зокрема. 9 травня 1945 року переміг «руский мир», а Україна програла. Росіяни 9 травня 1945 року відчули смак крові і перемоги. Їм хочеться відчути цей смак знову.
У самій Україні, яка, без сумніву, випрямила хребет і гідно б’ється з ворогом, ще, на жаль, дуже слабка традиція вшанування справжніх героїв. Маю на увазі тих, хто у роки Другої світової війни вмирав «за Україну», а на не за «родіну і Сталіна».
В Архіві ОУН маємо свідчення, що в період німецької окупації в Україні у 1941-1944 роках загинуло 4 тисячі 756 членів ОУН, в тому числі 197 вищого керівного складу. З-поміж них п’ятеро членів Проводу ОУН, номіновиних ще першим головою ОУН, полковником Євгеном Коновальцем (Ярослав Барановський, Омелян Сеник-Гребівський, Олег Кандиба-Ольжич, полковники Роман Сушко і Микола Сціборський). При цьому у Києві загинуло 627 ОУНівців, з-поміж яких видатна українська поетеса Олена Теліга.
Українська поетеса, діячка ОУН Олена Теліга (1907–1942)
Від 1943 року число втрат в основному складається з убитих у різних партизанських акціях на Волині і Поліссі.
Важливо наголосити, що в Архіві ОУН зберігаються виключно відомості про членів ОУН. А ще українці билися за Україну в лавах революційного крила ОУН, «Карпатської Січі» на Закарпатті, УПА «Поліська Січ», Української повстанської армії, дивізії «Галичина», інших українських збройних формувань.
Багато українців-націоналістів перебувало, мучилося і вмирало у німецьких концтаборах Авшвіца і Саксенгавзена.
Так, у Авшвіці німці навіть виокремили окрему «Бандера Групу», яка налічувала 67 осіб, із яких 17 загинули під час тортур, в тому числі брати Степана Бандери – Олександр і Василь.
У Саксенгавзені своїми садистськими нахилами щодо членів ОУН відзначився оберштурмфюрер Вірзінг. Саме він до смерті закатував Олега Ольжича – відомого поета і вченого, а під час війни керівника ОУН на окупованих німцями східноукраїнських землях. Цей кат також довів до самогубства Володимира Федака (псевдо «Голуб»), який під час війни був окружним референтом ОУН на Німеччину і Австрію. У 1943 році на Великдень, щоб покласти край тортурам і не зрадити організаційної тайни Володимир Федак отруївся ціаністим калієм.
Більшість жертв, які понесла ОУН під час війни, спочивають на українській землі. Але чимало українських націоналістів загинули на чужині, куди потрапили за наказом Проводу ОУН, або ж силою були вивезені німецькими і московськими окупантами.
Скажімо, у Франції від німецьких рук загинув Михайло Мартинюк. З метою боротьби з німцями він вступив до французького руху Опору і виконав низку сміливих нападів на німецьких офіцерів у Парижі, брав участь у нападах на німецькі транспортні колони, склади зброї і амуніції. В лютому 1944 року німці схопили його і розстріляли у форті Монт-Валерієн під Парижем.
Здається, французи більше знають про цього героя, ніж українці.
Відновлення історичної справедливості щодо жертв Другої світової війни має відбутися передусім у розрізі належного вшанування пам’яті тих українців, які усвідомлено, у дуже складних військових і політичних реаліях, взяли до рук зброю та синьо-жовтий стяг і віддати життя за Україну.
Іншими словами, осиковий кіл у тіло «руского мира» і його символу – 9 травня або «дня Побєди» буде забито лише тоді, коли навчимося гідно на державному рівні вшановувати українців, які в роки Другої світової війни билися і вмирали за незалежність і самостійність України. І не тільки 8 травня, коли у Європі завершилася війна, а постійно і з кожної нагоди.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції